Команда robota.ua докладає зусиль, щоб допомогти українцям самостійно обрати свій шлях у Силах оборони. Платформа defence.robota.ua дає можливість кожному охочому знайти своє місце в армії – обрати спеціальність, підрозділ та умови служби. Разом ми робимо Збройні Сили України сильнішими!


Випускник Центру рекрутингу та підготовки Drone Force Сухопутних військ України поділився своєю історією долучення до війська та потрапляння до підрозділу безпілотних систем у складі 116-ї окремої механізованої бригади.


У кожного кандидата – свій шлях. На початку 2022 року добровольці йшли до ТЦК, не зважаючи, куди саме потраплять, аби лише стати на захист країни. Та з часом українське військо змінилося – утворилися свої спільноти, які об’єднують воїнів ідеєю, духом, філософією. Стало зрозуміло, що для підтримки побратимів потрібно серйозно попрацювати над власною підготовкою. Дмитро завжди мріяв про крила – і зрозумів: саме у війську зможе здійснити мрію та здобути новий фах.


– Дмитре, звідки з’явилася мрія про крила? Що на вас вплинуло?


– Я народився в Одеській області, місто Подільськ (раніше – Котовськ). Досить рано з сім’єю переїхали в інше місто, адже батько був кадровим військовим, його постійно переводили. Початок 2000-х ознаменувався як буремні часи. Відтоді я живу у Кропивницькому. Скільки себе пам’ятаю, мабуть, завжди хотів бути льотчиком. Але не склалося.


– Чому саме льотчиком? Батько був дотичний до авіації?


– Батько служив у різних частинах: спочатку – в автомобільних, потім – у сухопутних, а згодом – у повітряних силах. Ще трохи був у ВСП. Але моя мрія не пов’язана зі спеціалізацією батька.


– Ви зростали в родині військового. Чи хотіли й самі долучитися до війська до повномасштабного вторгнення?


– Ні, насправді не збирався. З боку батьків не було жодного тиску у виборі професії – повна свобода дій. З льотною справою не зовсім склалося. Але через те, що добре знав англійську, працював у різних закордонних компаніях. Найчастіше – у службі підтримки: або на телефоні, або в переписці. Робота з людьми. А вже влітку 2024 року пішов до війська.


– Як дізналися про Drone Force?


– Взимку 2024 року з’явилися новини про безпілотні системи. Зацікавився. Батько вже тоді служив, і мене теж тягнуло долучитись. Знайшов саме цю спеціальність – мені завжди була цікава льотна справа, адже навчався у цивільній льотній академії.


– Ваш шлях до підрозділу почався через платформу robota.ua, правильно?


– Так. Я шукав вакансії на різних сайтах, зокрема на robota.ua. Натрапив на оголошення про набір операторів БпЛА. Надіслав близько 30 відгуків. Зі мною зв’язалося шестеро, залишилося двоє, хто реально готовий був взяти до себе. Після того, як визначився з бригадою, пройшов співбесіду в Drone Force – перевіряли, чи підходжу до такого типу роботи.


– Як пройшло навчання на БЗВП? Було важко?


– Інструктори були дуже хороші, з бойовим досвідом, старалися дати максимум. Але часу було обмаль. Уже пізніше термін базової загальновійськової підготовки збільшили до 45 днів. Я вважаю, що всі мають отримати піхотну базу перед тим, як ставати пілотами. За час БЗВП я схуд на 13-16 кг. Було складно, але знання, які нам давали, дуже потрібні. Хотілося б більше часу на підготовку.


– Де було важче – на БЗВП чи на фаховому навчанні?


– На БЗВП більше уваги приділяли фізичній підготовці та загальним військовим навичкам. На фаховому навчанні ми вже отримували професійні знання пілота. Але через постійні повітряні тривоги заняття часто переривались, польоти переносили. А симулятори – це не те саме, що полігон. Тому навчання затягнулося: треба було набрати належну кількість нальоту. Втім, врешті-решт, навчили добре.


– Коли ви потрапили до підрозділу, одразу почали працювати за фахом?


– Ні, спочатку працював на інших типах дронів. Лише потім перейшов до «Лелеки», на яку мене готували під час фахового навчання.


– Чи відчули в собі зміни після переходу з цивільного життя до військового?


– Мабуть, менше, ніж інші. Батько служив понад 30 років, тож з дитинства я звик до дисципліни. Хоча адаптуватися до чіткого підпорядкування та постійного звітування командиру довелось. Але звикаєш швидко.


– Чи були дівчата у вашій навчальній групі?


– Так, було п’ятеро. Особливостей у навчанні не було – повна рівність. А зараз у підрозділі немає дівчат.


– Чи легко жінкам опановувати БпЛА?


– Це індивідуально. Комусь легше, комусь складніше. Мені здається, що психологічно жінкам на війні трохи важче, але якщо є бажання – вони справляються не гірше за чоловіків.


– Що порадите тим, хто обирає напрямок безпілотних систем?


– Головне – бажання. Керувати дроном можна навчити будь-кого. «Мавіки» простіші, FPV – складніші, треба більше практики. Можна тренуватися вдома на симуляторах. Є безкоштовні курси – їх варто проходити. Попередня підготовка бажана, але не обов’язкова.


– Чи складно було скласти іспит після навчання?


– Іспити в житті – всюди. Вже звикаєш. У нашому центрі були складні випробування на «Мавік» і FPV, ще й на час. Але більшість справляється. Хто хоче – той вчиться.


– Що зараз для вас найскладніше?

 Поки що – складно потрапити додому. Але загалом я радий, що пройшов цей шлях.


Вакансії для Захисту України


Читайте ще: «Реінтеграція ветеранів починається задовго до демобілізації»: Тетяна Лоза, HR бізнес-партнерка корпорації «Біосфера»