Режисер українського мультфільму «Мавка. Лісова пісня» Олександра Рубан: «Трендом в анімації завжди буде запит на хорошу глибоку історію»

robota.ua перша онлайн-платформа з пошуку роботи

26.10.2017 11:30

3 681

Реліз повнометражного українського мультфільму «Мавка. Лісова пісня», запланований на 2019 рік, вже зараз викликає надзвичайний інтерес. Перший тизер мультфільму, презентований у липні цього року, зібрав півмільйона переглядів у YouTube всього за один день. Створює мультфільм українська студія Animagrad. Проект реалізується за підтримки Державного агентства України з питань кіно.
Автори мультфільму називають свою роботу надзвичайно амбітним проектом та кажуть про відчуття величезної відповідальності, адже в основі твору – класична драма-феєрія видатної української поетеси Лесі Українки «Лісова пісня».
Редакція ThePoint поговорила з режисером мультфільму Олександрою Рубан про те, на які історії є запит у світовій анімації, коли українські студії зможуть конкурувати з Pixar та Disney та яких спеціалістів не вистачає анімаційній індустрії.
Про режисуру, творчу легкість та прийоми мотивації
– Розкажіть, як ви починали свою кар’єру в анімації?
– Я закінчила інститут Карпенка-Карого за спеціальністю «режисер телебачення». У анімацію потрапила, можна сказати, випадково. Мій колега Євген Єрмак працював у студії Animagrad. Я допомагала йому малювати сторіборди (розкадрування. – ред.) для другого сезону мультиплікаційного серіалу «Ескімоска. Пригоди в Арктиці».
Для зйомок третього сезону мені запропонували стати другим режисером та редактором сценарію, а в четвертому сезоні я вже сама писала всі сценарії, малювала сторіборди та знімала серії за технологією Motion Capture (технологія цифрового запису рухів. – ред.).
Серіальне виробництво – складний та шалено швидкий процес. Потрібно одночасно робити багато речей, і одній людині впоратися практично неможливо. Коли ви бачите роботу великих відомих студій, над нею, найвірогідніше, працювало приблизно 10 режисерів, 20 сценаристів і т.д. Але в Україні, через те, що в нас немає такого великого бюджету на кінематограф і, зокрема, на мультиплікацію, студіям хочеться, щоб ви поєднували в собі кілька професій. Усебічно розвинутий режисер може прорахувати багато речей наперед, а якихось ситуацій заздалегідь уникнути.
Варто враховувати, що ваші колеги можуть зробити щось краще, ніж ви. Художник, сторібордист, аніматор – можуть придумати дуже смішні розіграші з персонажем, про які ви не здогадалися. Це нормально. І вас не має це ображати: «Як же так, я такий крутий режисер і не здогадався? Я повинен все робити сам!».
– Які основні задачі режисера при створенні анімаційного продукту?
– Усе, звісно, починається з ідеї. Треба відповісти на головні питання: про що історія, для кого вона створюється, чому глядачі повинні полюбити ваших головних героїв та чому взагалі буде цікаво дивитися ваш мультфільм?
Вам як режисеру потрібно оформити свою ідею, принести її на пітчинг (коротка презентація ідеї кінопродукту. – ред.), знайти компанію, з якою ви хочете працювати і яка зацікавиться вашим проектом.
Будь-якому режисеру потрібно дуже тісно працювати зі своєю студією. Це ж командна гра. Так, є вільні творці, які самі вигадують ідею і самі її реалізують. Але це, швидше, авторська, невиробнича, непотокова і, здебільшого, некомерційна річ. Зазвичай, на створення таких речей йде багато часу. Але технічні можливості студії – це величезні ресурси, люди, їхня робота.
Якщо ви самі, то можете робити мультфільм у будь-якому темпі: зробили за рік – чудово, зробили за два – теж чудово. У випадку роботи зі студією є відповідальність. Режисер має розуміти всі етапи роботи. Ви працюєте зі сценаристами, пропрацьовуєте кожного персонажа з художниками, тексти, стилістику мови. Продумуєте, чи можуть так говорити персонажі, що вони нам кажуть, а що приховують, як вірно обрати мотив персонажа. Це те, що стосується історії. Потім треба розуміти, як ваші персонажі мають рухатися. Це вже питання анімації.
Студія – це величезний механізм. Наприклад, у нас працює близько 100 людей. Треба давати людям право бути собою, інакше – просто не вийде. Творчість – це ж не формули. Мені як режисеру важливо створити умови, за яких люди будуть перебувати у стані творчої легкості, пошуку та дитячої радості.
Звісно, режисер – не машина, яка сама все довго прораховує і видає готовий результат. Тут важливо делегувати зони відповідальності. Якщо ви все замкнете на собі – є шанс потонути в роботі. Варто враховувати, що ваші колеги можуть зробити щось краще, ніж ви. Художник, сторібордист, аніматор – можуть придумати дуже смішні розіграші з персонажем, про які ви не здогадалися. Це нормально. І вас не має це ображати: «Як же так, я такий крутий режисер і не здогадався? Я повинен все робити сам!».
Фото: Тетяна Пастір
– Які професійні навики, вміння абсолютно необхідні?
– Я часто кажу, що режисер – це диригент. Ця ідея прийшла до мене давно. Я маю освіту скрипальки. Коли я грала в оркестрі та спостерігала, як диригує мій викладач, то зрозуміла, що це і є режисура. Точно знати, де вступити і як внести корективи: «Тут трохи м’якше, а тут – трохи жорсткіше. Тут трохи з-за такту і можна трохи швидше. А тут – можна паузу потягти довше, ніж потрібно, але вона краще спрацює на контрасті». Ось це найголовніше – знати особливості кожного відділу виробництва і використовувати їх зі смаком та обачністю.
Тому режисеру варто знати, і як створюється 2D та 3D, і хто в команді, в якому темпі працює. Комусь треба дати більше часу, комусь потрібно більше уваги. Це нормально, адже студія – це величезний механізм. Наприклад, у нас працює близько 100 людей. Треба давати людям право бути собою, інакше – просто не вийде. Творчість – це ж не формули. Мені як режисеру важливо створити умови, за яких люди будуть перебувати у стані творчої легкості, пошуку та дитячої радості.
– Створення повнометражного мультфільму – це марафон, він займає багато часу. Як вдається підтримувати творчу мотивацію в команді? Чи є якісь специфічні прийоми?
– Через гумор, гарний настрій, добрі підколи. Ми весь час жартуємо. Як кажуть в гумористичному середовищі – «розганяємо гумор». Разом святкуємо якісь свята, зокрема дні народження.
Це велика сім’я. Як в родині, є й сварки, образи, багато складних ситуацій. Однак ми вчимося пробачати і робити один одному кроки назустріч. У цьому плані всі щодня ростуть. З точки зору психологічного клімату, це дуже добре.
У нас на студії всі творчі співробітники раз на тиждень чи на два грають в різні інтелектуальні ігри, квести. Реальні, не віртуальні квести. Це класно, оскільки розвиває стратегічне мислення.
Фото: Тетяна Пастір
Про технології, бюджети та шанси на «Оскар»
– Скільки людей має працювати над створення повнометражного мультфільму?
– Це велика кількість людей. Наприклад, над мультфільмом «Викрадена принцеса: Руслан і Людмила», який має вийти на екрани в березні, працюють також аутсорсові команди. Тож, в титрах, думаю, буде десь 400 прізвищ.
Справа в тому, що йдеться про вузьку спеціалізацію. Наприклад, є чудові 2D-художники, але вони не є 3D-спеціалістами. І навпаки, є люди, які не є крутими художниками, але створюють чудові речі в 3D і класно знають цю технологію. Тому й потрібна така велика команда.
Власне, якщо ви подивитеся будь-яке хороше фентезі, над ним працює дуже багато людей. У когось краще виходить створювати інтер’єр, у когось – екстер’єр. Тобто тут також багато залежить від таланту, покликання. Кожен має зайняти свою нішу.
Щоб дочекатися студій рівня Pixar і Disney в нашій країні – їх потрібно створити. А на це треба більше часу, більше коштів, більше спеціалістів і більше амбіцій. Тож ми в процесі!… У нашій країні багато талановитих, натхненних особистостей, з великою кількістю ідей. Тобто якщо ми зараз прибираємо питання техніки та грошей і залишаємо лише творчу складову, то ми абсолютно можемо змагатися.
– Якщо говорити про бюджет. Скільки в Україні може коштувати повнометражний мультфільм?
– Ми ж усі розуміємо, що чим дорожче, тим краще. На жаль, поки в нас немає настільки великої технологічної бази. Адже, чим круті такі великі світові компанії, як Paramount, Disney, Pixar? Тим, що вони створюють софт для своїх потреб, спеціально пишуть програми для себе. Потім вони можуть їх продавати, адаптувати.
Для того, щоб у нас було так, тобто щоб бюджет був невеликим, а якість стала вищою, – потрібно напрацювати цей технічний досвід. Треба збирати крутих хлопців та дівчат, які будуть писати такі програми.
Також є короткометражні роботи, які стають номінантами на «Оскар», на яких великі студії відточують технологію виробництва та сюжети. Я дуже мрію про «Оскар» для студії Animagrad. Мені однаково, хто саме його отримає. Але я хочу, щоб в студії були світові нагороди, тому що люди, які тут працюють, гідні таких відзнак.
Для того, щоб дочекатися студій рівня Pixar і Disney в нашій країні – їх потрібно створити. А на це треба більше часу, більше коштів, більше спеціалістів і більше амбіцій. Тож ми в процесі!
Фото: Тетяна Пастір
– Тобто з часом в Україні можуть з’явитися студії, що зможуть конкурувати з Pixar чи Disney?
– Безумовно, так! Бо навіть якщо ви знайшли техніку, бюджет, відповідний софт, пам’ятайте – без людей жодна техніка нічого не варта. Все створюють люди! У нашій країні багато талановитих, натхненних особистостей, з великою кількістю ідей. Тобто якщо ми зараз прибираємо питання техніки та грошей і залишаємо лише творчу складову, то ми абсолютно можемо змагатися.
– Які шанси мають молоді творчі колективи знайти фінансування під великий анімаційний проект? Наскільки це складно?
– Загалом, шанси є у всіх. Але, звісно, шукати фінансування треба весь час. Основне – це правильно структуровані думки та наполегливість. Молодим, безумовно, складно.
Ось так «візьми та пробийся» – це не просто. Перш за все, в нас не так багато студій. Було б їх 150 – це було б чудово. Могли б стати конкурентами, і професійний рівень кожного з нас зростав би набагато швидше. Є «Укранімафільм», студія «Борисфен», студія зі Львова, що знімала мультфільм «Дейв і Ава». Але, здебільшого йдеться про невеликі компанії.
До речі, Держкіно допомагає і це, на мій погляд, чудово. На пітчинг в Держкіно подається дуже багато проектів – і серіальних, і документальних, і повнометражних. Чудово, що молоді пробують себе. Пилип Іллєнко (голова Державного агентства України з питань кіно. – ред.) багато зробив, і я ціную, що він вірить в молоде покоління та дає йому можливості для реалізації. Я ж теж представник новачків. Це буде мій перший повнометражний фільм, і я дуже вдячна за довіру.
Дуже б рекомендувала подавати заявки на пітчинг. Навіть якщо ви ніколи цього досі не наважувалися робити. Якщо ви до цього ще не готові – прийдіть та послухайте, як це роблять інші. Чудовий досвід.
Загалом, важливо правильно оформлювати ідеї, сценарні заявки і не боятися відправляти свої роботи. Відправляти продюсерам, знайомим знайомих. Так, як це свого часу робили відомі режисери та сценаристи. Дехто хвилюється, що ідеї можуть вкрасти, але, як на мене, цього боятися не варто. Адже крім самої ідеї, треба також знати, як втілити її в життя. Якщо ж все-таки страх залишається – можна звернутися до юриста та оформити свої напрацювання.
«Мавка. Лісова пісня» – це надзвичайно складний, амбітний проект, і ми відчуваємо велику відповідальність. Справа навіть не в тому, скільки переглядів зібрав тизер, а у відповідальності перед собою та перед самим твором. Коли ти береш твір Лесі Українки, таку класику, треба вимагати від себе 200% якості.
– Як ви вважаєте, нові технології, такі як YouTube, створюють додаткові шанси для молодих режисерів, сценаристів?
– Звісно. Соцмережі – це ж страшна сила! Ви можете зненацька стати популярним. Можете викласти свій мультфільм, зібрати багатомільйонні перегляди, і вас знайдуть.
Ще один плюс – можна одразу отримати відгук від глядача. Інколи дійсно неможливо прогнозувати, що аудиторії сподобається, а що ні. Навіть відомі рекламні агенції, сценаристи чи режисери не завжди знімають продукт, який подобається людям. А зараз реакцію можна одразу промоніторити через Facebook чи YouTube.
Фото: Тетяна Пастір
Про «Мавку» та просування української мультиплікації у світі
– Анімаційний фільм «Мавка. Лісова пісня», над яким ви зараз працюєте, викликає надзвичайно великий інтерес. Розкажіть, як виникла ідея адаптувати до анімації п’єсу Лесі Українки?
– Ця ідея виникла не в мене, а у продюсера Ірини Костюк та власника FILM.UA Group Сергія Созановського. «Лісова пісня» Лесі Українки була улюбленим твором Ірини з дитинства, і вона давно мріяла його екранізувати. Це ще один приклад, коли треба мати велике терпіння. Ось так стали планети, прийшов час, зібрались люди, всі ще раз глянули на цю історію, розгледіли її з іншого боку.
Зараз ми практично на завершальному етапі створення сценарію, малюємо персонажів, обираємо сцени, які будемо вводити у виробництво.
Це надзвичайно складний, амбітний проект, і ми відчуваємо велику відповідальність. Справа навіть не в тому, скільки переглядів зібрав тизер, а у відповідальності перед собою та перед самим твором. Коли ти береш твір Лесі Українки, таку класику, треба вимагати від себе 200% якості.
Майбутній успіх частково можна прорахувати на рівні ідеї. Якщо вона глибока та відгукується в серці – то, мабуть, так буде і з глядачем. Треба вірно підібрати жанр та героїв, щоб яскраво розказати історію. Ми збираємося на брейншторми та годинами можемо зважувати всі «за» та «проти».
– Що потрібно робити, щоб просувати українську мультиплікацію в світі?
– Потрібно робити якісний і цікавий продукт. Якщо ви робите класні мультфільми, ви однозначно звернете на себе увагу. Можливо, частково це питання піару, але ж, по суті, ви не обдурите глядача. Якщо ти чесний сам із собою і робиш не в стилі «і так піде, піпл зхаває», а все по-чесному, то глядач завжди це побачить.
Фото: Тетяна Пастір
Про постулати і комерційний успіх
– Чи є якийсь список правил, який визначає, чи буде проект комерційно успішним чи ні?
– Знаєте, в Pixar та Disney є такі «таємні списки». У Disney кажуть, що має бути щасливе селище, завжди має бути пісня, у Pixar – все абсолютно навпаки – ніякого щасливого селища, ніякої пісні.
У нас дійсно є певні постулати. Але майбутній успіх частково можна прорахувати на рівні ідеї. Якщо вона глибока та відгукується в серці – то, мабуть, так буде і з глядачем. Треба вірно підібрати жанр та героїв, щоб яскраво розказати історію. Ми збираємося на брейншторми та годинами можемо зважувати всі «за» та «проти».
– Тобто наперед ви не продумуєте, які елементи закласти, щоб це був успіх?
– Ми дивимося референси. Наприклад, про що ми робимо проект? Уявімо, що він про черевики. Ми дивимось, скільки є мультфільмів про черевики, хто останній найбільш успішно знімав про черевики, або чому нема мультфільмів про черевики?
Також ми передивляємося дуже багато мультфільмів, шукаємо аналогії та приклади, шукаємо класні малюнки, які можуть нас надихнути, шукаємо інформацію про черевики, казки про черевики, смішні історії, що трапилися з поетами, художниками, письменниками і були пов’язані з черевиками. Ми не можемо ризикувати, тому опрацьовуємо кожну ідею уважно та досконало. Навіть якщо ідея не дуже добра, ми додаємо її в свою базу напрацювань і, можливо, з часом вона трансформується у щось більш цікаве.
Фото: Тетяна Пастір
Про тренди в анімації та потрібних спеціалістів
– Професія аніматора здається нескінченним фонтаном творчості. Але, певно, як і в будь-якій іншій роботі є своя рутина. До чого має бути готовим майбутній аніматор? Які навички важливі?
– Майбутній аніматор має бути дуже спостережливим. Аніматор працює з рухом – є фізіологічний рух, психологічний рух, драматична складова руху.
Також треба бути терплячим, готовим до пошуку, до того, що бувають не надто успішні дні. Потрібно весь час малювати людей, смішні обличчя, дивні ситуації, незвичні рухи чи звички. Аніматор має добре знати фізіологію будови тіла. Вміти передавати емоції та вдихати життя у предмети. Адже анімація – це все ж наділення душею. Аніматор має частинку своєї душі вдихнути в персонажа.
– Яких спеціалістів зараз дуже не вистачає у цій сфері?
– Взагалі, всіх не вистачає. Дуже хочеться, щоб студія розросталася. У нас зараз буквально одиничні спеціалісти.
У 2D мультфільми зараз сприймаються як жанр більш авторський. Наприклад, мультфільм «Пісня моря» – це красивий, стильний, повільний мультфільм про дорослішання та інші дитячі проблеми. Він знятий у 2D і не заробив грошей, але він номінований на премію «Оскар».
– Причини у тому, що сфера швидко розвивається і не встигають з’являтися фахівці?
– Ні, просто немає такого попиту на професії. Наприклад, у США, Європі – багато спеціалістів, бо існує багато студій. А попит народжує пропозицію. У нас попит невеликий, тому що анімація – це дорогий жанр, який погано окуповується в нашій країні. Взагалі, ми не можемо відокремлювати мистецтво від економіки, історії, нинішнього витка розвитку країни, це все пов’язано. Я вважаю, що через 10-20 років ситуація зміниться.
Фото: Тетяна Пастір
– Які світові тенденції можна виділити в світовій анімації?
– На мій погляд, тренд на цікаву історію буде завжди.
У 2D мультфільми зараз сприймаються як жанр більш авторський. Наприклад, мультфільм «Пісня моря» – це красивий, стильний, повільний мультфільм про дорослішання та інші дитячі проблеми. Він знятий у 2D і не заробив грошей, але він номінований на премію «Оскар».
Якщо ж ми говоримо про комерційну анімацію то, на мою думку, це 3D та повний метр. Потім всі втомляться від 3D, і тоді новим витком і новим трендом знову стане 2D. А ще, я думаю, VR (віртуальна реальність. – ред.) набере обертів, і кожен глядач зможе створювати свої власні фільми завдяки уяві та новим технологіям.

Читайте більше за тегами: