Ми звикли розбиратися в собі через дії: аналізуємо, плануємо, ставимо цілі. Та попри щоденну рефлексію, часто залишається відчуття, що чогось не вистачає. Наче десь усередині є плутанина, яку не вдається розкласти по поличках. У такі моменти особливо цінним стає простий і чесний інструмент для внутрішнього діалогу – модель ОРІП.

Що це за інструмент, як він працює і чому може стати точкою опори у складних або неоднозначних ситуаціях, – з’ясуємо далі у статті.

Суть моделі

ОРІП  це абревіатура, що позначає чотири рівні оцінки результативності працівника: Об’єктивний, Рефлексивний, Інтерпретативний, Прийняття рішень. Спочатку цей підхід використовували у фасилітаційній практиці  для структурування обговорень і допомоги учасникам краще зрозуміти себе та суть ситуації. Згодом стало очевидно, що він однаково добре працює й для індивідуальної рефлексії. Послідовне проходження цих етапів дозволяє подивитися на події не з емоційної, а з усвідомленої перспективи  без самозвинувачень, надмірного аналізу чи втечі в ілюзії.

Об’єктивний рівень: що я маю?

На цьому етапі важливо зібрати факти про себе як про професіонала – без емоцій, оцінок чи самокритики. Для цього ви можете відповісти на такі питання:

  • «Які знання та навички я маю?»;
  • «Що я вмію?»;
  • «Який досвід я вже отримав/отримала?»;
  • «Які проєкти чи ініціативи мені вдалося успішно реалізувати?»;
  • «Що з мого професійного шляху викликає гордість?»;
  • «Якими ресурсами я володію зараз?»;
  • «Які мої сильні сторони – і чим вони підтверджуються?» тощо.

Чіткі відповіді на ці запитання дозволять побачити не прогалини, а наявні ресурси, які можуть стати опорою.

Рефлексивний рівень: що я відчуваю?

Після фіксації фактів важливо зупинитися й звернути увагу на свій емоційний стан – не для того, щоб розібратися в причинах чи знайти винних, а просто чесно відповісти собі:

  • «Що я зараз відчуваю?»;
  • «Які завдання приносять мені задоволення?»;
  • «Які моменти викликають втому, напруження або роздратування?»;
  • «Чи є щось, що приносить радість?».

Просте фіксування цих почуттів дає змогу краще зрозуміти, як ми насправді переживаємо ту чи іншу ситуацію і наскільки вона відповідає нашим внутрішнім потребам. Це наче повернути здатність чути себе в умовах постійного хаосу та інформаційного шуму.

Інтерпретативний рівень: до чого це все веде?

На цьому етапі важливо не лише помітити, що саме викликає незадоволення або втому, а й спробувати зрозуміти, чого саме вам бракує для розвитку.
Наприклад, якщо відчуваєте застій, варто запитати себе: «Яких змін я потребую, щоб знову відчути рух уперед?». А якщо здається, що ви стоїте на місці через страх чи невпевненість  подумайте, які можливості можуть з’явитися, якщо подолати ці бар’єри.

Такі роздуми допомагають чіткіше побачити напрям, у якому хочеться рухатися, і зрозуміти, які знання, навички чи рішення можуть підтримати вас на цьому шляху.

Прийняття рішень: що робити далі?

Коли з’являється розуміння ситуації, емоцій та власних потреб, наступний крок – обрати напрям дії. Для цього варто чітко відповісти собі на кілька запитань:

  • «З яких кроків мені варто почати саме зараз?»;
  • «Від яких звичок, стереотипів чи старих підходів варто відмовитися?»;
  • «Яких нових установок і звичок дотримуватись?»;
  • «Яким буде девіз мого наступного етапу?» тощо.

Крім того, важливо визначити, що допоможе вам триматися обраного курсу: яка підтримка буде доречною, що зможе мотивувати, як фіксувати маленькі успіхи. І не менш важливо  дати собі обіцянку діяти та продумати, як ви відзначите свою наступну перемогу.

Модель ОРІП – не теоретичний метод для ознайомлення «про всяк випадок». Це практичний інструмент, який дає змогу побачити себе цілісно – через факти, почуття, розуміння та дії. Тож якщо вам бракує ясності або впевненості у своєму професійному русі, дайте собі час пройти ці чотири рівні. І цілком можливо, що саме в цій розмові ви вперше почуєте те, що давно потрібно було почути – від себе.

  Марія Приходько, авторка медіаплатформи budni

Читайте ще: Кар’єрна пауза влітку: як перетворити відпочинок на інвестицію в себе?