Як український бізнес допомагає ветеранам повертатися до мирного життя? У Київстар створили проєкт «4.5.0. Нарешті вдома», який став невід’ємною частиною корпоративної культури компанії. Про ключові виклики, процес розробки, адаптацію військових у колективі, підтримку сімей мобілізованих і вплив цієї ініціативи на компанію розповіла Світлана Кончаніна, керівниця департаменту із залучення та розвитку талантів у Київстар. 


– Що стало ключовим поштовхом для створення програми «4.5.0. Нарешті вдома» у вашій компанії?


– З початком війни ми сфокусувалися на допомозі колегам, яких мобілізовували. Але вже тоді усвідомили, що нам треба бути готовими до їхнього повернення. Такого досвіду українські компанії ще не мали, тож ми звернулися за порадою до наших американських колег. Вони наголосили на важливості адаптації ветеранів і загалом на тому, що готуватися до цього буде потрібно суспільству, а не тільки тим, хто буде повертатися. Вже тоді ми зрозуміли, що потрібно діяти, однак через брак інформації перші суттєві кроки ми змогли зробити лише на початку 2023 року. З того часу продовжуємо обмінюватися досвідом з колегами з інших компаній, адже всі ми проходимо схожий шлях. 


Ми завжди підтримували ветеранів, але без чіткої системи. Усвідомивши необхідність структурованого підходу, створили програму, яка допомагає кожному захиснику адаптуватися до нового етапу життя.


– Які цілі ставить перед собою ця ініціатива? Які основні проблеми ветеранів на робочому місці ви прагнули вирішити?


– Ми швидко зрозуміли, що найкращим рішенням буде запитати безпосередньо у самих ветеранів про їхні очікування та дізнатися про труднощі, з якими вони стикаються. Тому ми регулярно спілкуємося з військовими, які повертаються зі фронту. Саме так виявили, що навіть ті, хто працював у компанії багато років, після війни потребують онбордингу як новачки.


Ще один важливий урок, який ми винесли – треба завжди запитувати, що конкретно людині потрібно. Наприклад, вважалось, що ветеранам потрібен відпочинок, вихідні чи відпустки, а натомість досвід показав, що деякі колеги хотіли повернутись до роботи з першого дня і працювати на максимум. 

Отже, ми зробили найголовніший висновок: підтримка має будуватися на зворотному зв’язку та індивідуальному підході. Кожного разу, коли військові повертаються, ми обов’язково спілкуємось з  ними, і на основі отриманих відповідей розробляємо індивідуальні кроки допомоги. 


– З чого починався процес розробки програми?


– Ми прагнули створити програму, яка максимально врахує шлях ветерана. Починається він з мобілізації. Дуже важливо проводити офбординг для мобілізованого співробітника, і саме цей етап я б радила кожному роботодавцю не ігнорувати. Тут потрібно пояснювати усі моменти, які можуть турбувати нашого колегу – від взаємин із компанією до питань зарплати та бенефітів.


Коли член нашої команди мобілізується, ми турбуємося про те, щоб він не мав жодних сумнівів щодо підтримки від компанії та пояснюємо усі деталі у спеціальному інформаційному листі. Загалом ми створювали програму, враховуючи кожен етап шляху ветерана.


– Якими є реальні цифри? Скільки ветеранів, за даними Київстару, не повертаються на попереднє місце роботи? А скільки – розглядають зміну карʼєри повністю?


– Коли ми тільки починали програму під час повномасштабного вторгнення, американські колеги казали, що 50% ветеранів змінюють сферу діяльності після повернення до цивільного життя. Спочатку була думка, що у нас цей відсоток буде нижчим, але реальність виявилась іншою. З 26 мобілізованих співробітників, які повернулися, 6 вирішили залишити компанію. Це не така велика цифра, як 50%, але все ж таки значуща. Зараз ми робимо все можливе, щоб зберегти кожного з тих, хто залишився з нами – підтримуємо з ними постійний зв’язок, прислухаємось до їхніх потреб і переживань.


У нас є координатор програми, яка підтримує контакт з кожним ветераном, щоб виявити будь-які труднощі і зрозуміти, чому вони все ж таки залишають компанію. Головна причина, яку ми бачимо сьогодні, – це відчуття важливості того, що вони роблять на війні. Вони захищають свою країну, і це дає їм відчуття значущості та мети. А коли повертаються, їм важко побачити таку ж важливість у звичайній роботі. Кілька наших колег, до речі, знову повернулись на фронт, бо відчувають, що тільки там вони можуть робити щось справді потрібне.


Це складний, але дуже важливий процес – зрозуміти, як ми можемо підтримати наших людей, щоб їхня робота приносила їм таку ж відчутну значущість, як і під час війни.


– Скільки часу триває реінтеграція після повернення співробітника в команду?


– Статистика показує, що реінтеграція може тривати від 6 до 18 місяців. Ми робимо все можливе, щоб цей процес був максимально швидким, легким та комфортним для кожного: у нас є кваліфіковані психологи, групи підтримки – все для допомоги при проходженні цього шляху. 


На жаль, на сьогодні лише один з усіх військових, які повернулися, звернувся за допомогою до психолога. Багато ветеранів не хочуть йти в терапію та долучатися до спільнот, статистика це підтверджує. Проблема в тому, що повертаючись додому, вони вважають, що нічого не змінилося. А насправді змінилося дуже багато. Важливо, щоб ми разом допомогли їм зрозуміти це і підтримали на шляху до відновлення.


– Як компанія готує колектив до інтеграції ветеранів?


– Ми з самого початку розуміли, що готувати до повернення потрібно не ветеранів, а нас усіх, тож одразу почали працювати над навчанням всередині компанії. Воно відбувається окремо для усіх співробітників і окремо для керівників, адже для нас важливо, щоб ветерани почувалися комфортно, а команда була готова до їх повернення.


Почали запрошувати психологів різних напрямків (як військових, так і цивільних), щоб дізнатися, як краще спілкуватися з ветеранами. Проте помітили, що не всі співробітники готові йти на додаткові тренінги чи лекції. 


Минулого року вирішили змінити підхід. Тепер залучаємо ветеранів і військових на зустрічі-інтерв’ю, щоб співробітники дізналися з перших вуст, що саме очікують від нас ті, хто повернулися. Наприклад, навесні до нас завітав ветеран з подвійною ампутацією кінцівок і поділився своїм досвідом, розповівши, як ми можемо підтримати тих, хто повертається з війни. Також запрошували зіркових гостей – організували зустріч із Женею Галичем з O.Torvald, він поділився особистими історіями і зацікавив людей. Восени запрошували пілота, який має бойовий досвід. На такі формати люди охоче приходять, тому що це дуже цікаво. 


Один із найбільш вражаючих форматів, який започаткували у вересні минулого року – це навчання через чуттєвий досвід. Ми організували для співробітників виставу «Звір», яка передає емоційний стан військового, що повернувся додому, і переживання його родини. Домовилися з організаторами цієї вистави, щоб колеги могли безпосередньо пережити цей досвід.


Постійно шукаємо нові способи, щоб навчати і готувати команду до повернення ветеранів, і я переконана, що це навчання має бути обов’язковим для кожного з нас. 


– Чи підтримуєте ви сімʼї військових і ветеранів у рамках ініціативи «4.5.0. Нарешті вдома»?


– Коли наш мобілізований колега відправляється на війну, його рідні та близькі залишаються вдома. Ми, як команда, хочемо робити підтримати колег, які нас захищають, та їхні сім’ї. Важливо показати, що вони не залишаються наодинці зі своїми труднощами. Для цього у нас є окремий напрямок, що спеціалізується на роботі з сім’ями військових і ветеранів.


Важливо пам’ятати, що є ще одна група людей – наші колеги, чиї близькі зараз на війні. Вони теж потребують підтримки, як емоційної, так і допомоги у повсякденних справах (наприклад, приглянути за дитиною).


Коли людина на війні, з нею потрібно постійно бути на зв’язку. Це не лише допомагає їм легше адаптуватися після повернення, але й підтримує їхній моральний стан впродовж служби. Наші мобілізовані колеги самі зізнаються: для них важливо знати, що про них пам’ятають і чекають на повернення.


Саме тому ми запровадили автоматизовану систему нагадувань для керівників, яка допомагає не втрачати комунікацію з мобілізованими. Якщо виникає потреба у додатковій підтримці, наприклад, допомогти зі збором речей чи вирішити термінові питання, компанія оперативно реагує. А якщо співробітник не виходить на зв’язок, керівник одразу зв’язується з його родиною, щоб з’ясувати ситуацію.


Для нашої компанії такий тісний контакт із мобілізованим є критично важливим – допомагає зберігати довіру та підтримувати справжній зв’язок між командою і тими, хто служить. 


– Перед якими труднощами ви поставали під час реалізації програми?


– Я б не сказала, що це труднощі – це досвід, який ми всі маємо пройти. Попереду ще багато викликів. Наші ветерани лише нещодавно повернулися в колектив, тому ми не можемо передбачити всі нюанси їхньої адаптації. Але зараз усе працює як злагоджений механізм, і це вже великий плюс.


Але, наприклад, у великих компаніях, де працюють тисячі або десятки тисяч людей, є більше демобілізованих. Вони стикаються з багатьма юридичними питаннями, тому там надають правову підтримку ветеранам. Ми теж, забігаючи наперед, вже передбачили можливість юридичної допомоги для демобілізованих – діємо за потребою, згідно із запитами.


Найбільша складність у тому, що ніхто точно не знає, як правильно. Ми всі разом проходимо цей шлях і вчимося на ходу. Але саме в цьому є наша сила – ми підтримуємо одне одного і ростемо разом, крок за кроком.


– Якими є перспективи вашої програми? Чи маєте плани щодо вдосконалення або розширення «4.5.0. Нарешті вдома»?


– Наразі ми зосередилися на підтримці співробітників, у яких рідні або близькі на війні. Ми провели опитування серед колег, щоб зрозуміти, яка саме допомога їм необхідна і на основі їхніх відповідей постійно розширюємо програму, аби вона відповідала реальним потребам. Кількість ветеранів серед нас зростає, і ми прагнемо чути їхні відгуки, щоб зробити процес адаптації демобілізованих якнайкращим. 


– Як програма вплинула на корпоративну культуру компанії загалом?


– Це надзвичайно важлива тема – інклюзивність. Зараз ми спостерігаємо, як інклюзивність набуває значення і в Україні. І це стало абсолютно природним і важливим кроком для нас.


Сьогодні ми усвідомлюємо, що серед тих, хто повертається, є люди з інвалідністю, і це змінює наше сприйняття робочого середовища. Тепер це не лише про фізичну доступність, а й про підтримку, прийняття та взаємоповагу. Я переконана, що ця тема дуже сильно вплинула на нашу корпоративну культуру і зробила її ще більш відкритою і дружньою для кожного. В контексті інклюзивності я бачу просто колосальний вплив на наш колектив і його цінності.


– І наостанок. Що вас надихає підтримувати героїв? 


– В період війни ми всі хочемо бути дотичними до подій та допомагати тим, хто цього потребує, робити свій внесок в майбутню перемогу, в майбутнє України. 


Через програму «4.5.0. Нарешті вдома» ми впливаємо і радо ділимося своїм досвідом з іншими роботодавцями. Це виходить за рамки компанії, це наш внесок, а також наша вдячність і допомога тим людям, які нас боронили і повернулися до роботи. Це і надихає працювати далі.


Читайте ще: Як держава компенсує витрати на облаштування робочих місць для людей з інвалідністю?