Як відкрити свій бізнес у В'єтнамі: історія українського перукаря, який стриг Роналду

Як часто ви говорите собі: «Я хочу змін в роботі»? І як часто ви щось змінюєте? Як часто ви думаєте, що потрібно рухатися далі, ризикувати, створювати щось своє, але, найчастіше, не вистачає сміливості, підтримки і досвіду.

В рамках спецпроекту rabota.ua «Українська Азія» раз на два тижні ми публікуємо інтерв’ю з українцями, які живуть і працюють в азійських країнах.

Попередні випуски спецпроекту:

1. $30 000 штрафа за роман в офисе, «фишки» рекламного рынка и кто востребован в Мьянме: история украинки

2. Викладач, ейчар, зірка ТБ: історія українки про те, як працювати в Індії, Китаї, В’єтнамі та Індонезії

3. Украинец о жизни и работе в Азии: «Другая культура заставляет шевелиться и непрерывно учиться»

4. Как уехать в Таиланд и создать бизнес в одной из самых красивых провинций: история украинца

Наш наступний герой – український перукар Дмитро Гучко. 32-річний Дмитро, який під час Євро-2012 робив стрижку легендарному футболісту Роналду, вже три роки живе у В’єтнамі. Тут він встиг відкрити і закрити декілька салонів, заснував Академію перукарського мистецтва, а також грає у місцевій професійній баскетбольній лізі. Про те, скільки грошей потрібно для бізнес-старту у В’єтнамі, про ненадійний менеджмент, безкоштовні стрижки для безхатченків, а також де брати сили на все це – Дмитро розповів в інтерв’ю редакції rabota.ua.

Як відкрити свій бізнес у В'єтнамі: історія українського перукаря, який стриг Роналду

www.facebook.com/mitik.porishay

– Дмитре, як так сталося, що професійний баскетболіст узяв у руки ножиці і почав стригти?

– Дива тут немає (сміється). В 15 років я поїхав у Америку на 4,5 роки, навчався у муніципальній школі у Стразбурзі (Пенсильванія), а потім почав грати у професійній баскетбольній лізі. Повернувся у рідний Львів, мене одразу ж запросили до БК «Політехніка», а також на тренувальний збір молодіжної збірної України.

Відігравши декілька сезонів, одного літа я потрапив до друга у перукарський салон, взяв ножиці в руки і … спробував стригти. Сподобалося, відчув, що це цікаво… А потім все якось дуже швидко закрутилося, навчання у Москві та Лондоні… (Дмитро закінчив академію Toni&Guy, це лондонська компанія, яка вважається однією із топових у світі по академічним знанням, перукарському мистецтву, трендах – ред.).

Батько, правда, не повірив спочатку, але коли пішли гарні заробітки, і він побачив, що мені це подобається, то трохи заспокоївся. Ні, ну уяви, професійний баскетболіст і тут – раз, і перукар! Хто таке бачив, я можу батька зрозуміти (сміється).

– Де саме ти працював?

– Салон Toni&Guy. Я його відкривав по франшизі у Києві, і з 2009-го по 2013-й працював там арт-директором. Час спливав, і я зрозумів, що виріс, що мені тісно в Україні, тому й вирішив спробувати себе деінде. Якшо ти працюєш у Toni&Guy, то отримати роботу в іншій країні дуже легко: вибираєш будь-яку, де є їхні салони, і потрібні працівники на аналогічні посади, відсилаєш резюме. Ніяких проблем. Я подавався на арт-директора у В’єтнамі та Арабських Еміратах.

– Чому обрав В’єтнам?

– Все просто. В’єтнам швидше відписався, швидше надіслав контракт, який для мене виглядав нормально – на той час (усміхається). Взагалі я завжди хотів в Азію, і от при першій же нагоді – приїхав.

– «Просто захотів, просто поїхав». Може, було ще щось, що прискорило від’їзд?

– По-перше, в мене не склалися стосунки з директором салону Toni&Guy – дуже владна жінка. В мене було своє бачення розвитку салону, а вона, купивши половину акцій і ставши його власницею, мала, відповідно, своє. Співпраці у нас не вийшло. Я зрозумів, що хочу змінити дислокацію, бо може поламатися і моя кар’єра, і репутація.

Про менеджмент у В’єтнамі і фейковий контракт

– Як тобі В’єтнам?

– Спочатку – не дуже, а потім приїхала дружина і стало веселіше (сміється). Насправді, я навіть не задумувався над тим – подобається чи ні. Я поставив собі за мету – працювати тут, і на перепони навіть не звертав уваги.

– Перепони? Тобто щось в роботі пішло не так?

– От дивись, в Україні я читав один робочий контракт, зі спокійним серцем прилетів у Хошимін (9 млн населення, вважається бізнес-столицею В’єтнаму – ред.), але все чомусь почало різко змінюватися.

По-перше, графік. В мене мав бути графік арт-директора салону, а не чорноробочого. Мені обіцяли вихідні, у тому числі, якісь короткі відпустки, коли я міг би злітати додому – в результаті у договорі вказувалося, що я не маю жодного вихідного.

По-друге, зарплата. Обіцяли одну – виявилася нижчою, причому малесенькими літерами десь у кінці контракту була приписочка, що наступні два роки я не маю права просити підвищення.

По-третє, на аренду житла спочатку хотіли виділити $400, зупинилися на $250. А за такі гроші у Хошиміні нормальну квартиру не знайти. Взагалі, щоб нормально себе почувати у В’єтнамі, треба мінімум $1000 і більше. Я кажу, мовляв, давайте будемо щось вирішувати, а вони мені: «Ти вже тут, пізно контракт обговорювати».

Matyas Rehak / Shutterstock.com

– І ти залишився працювати на таких умовах?

– Звісно, ні! Я одразу вирішив прощатися з тією компанією. Мало того, що з контрактом намудрували, ще й у перші ж дні міліцію викликали – може, боялися, що втечу з В’єтнаму, і їм тоді треба було б оплатити мій готель (сміється). Коротше кажучи, я за все розрахувався, розвернувся і пішов собі, не пропрацювавши у салоні і години.

– Твоя ситуація – унікальна чи все-таки відображає роботу в’єтнамського менеджменту в цілому?

– Так, це справа не в окремій компанії, це такий менеджмент у В’єтнамі – все дуже неорганізовано, постійно щось зривається, переноситься, змінюється, а відповідальних знайти важко. Спочатку пишеться одне, а відбувається зовсім інше. І це – не тільки у моїй сфері.

Якщо хтось хоче працювати у цій країні, то має бути до цього готовим. За роки життя тут я проходив таке багато разів. Але знову ж таки – це частина в’єтнамської культури, інакше вони не можуть і не вміють, тому чого мені, іноземцю, судити. Забігаючи наперед, скажу, що я просто перестав співпрацювати з в’єтнамцями, в основному – з такими ж експатами, як і я.

Про бізнес з нуля у чужій країні

DenisShumov / Shutterstock.com

– Добре, от ти у незнайомій країні, без роботи. Що далі?

– А далі на сайті з пошуку роботи у В’єтнамі, куди я закинув своє резюме, мене знайшла ще одна компанія і запропонувала відкрити їм салон. Все серйозно – салон величезний, 200 кв. м., розташовувався у популярному бізнес-центрі «Вінком». Але так склалося, що через рік ми його продали. І потім я вже вирішив відкрити щось своє. Мій перший салон був у невеличкій кімнаті, де я сам колись жив, потім я відкрив інший, вже більший.

– З якими труднощами стикнувся, відкриваючи свій бізнес?

– У В’єтнамі зараз, як в Україні на початку 90-х, – «блат» має значення. Якщо є знайомі десь у держорганах, то в тебе все добре. В мене з’явилися зв’язки серед клієнтів, яких я стриг, і вони мені багато в чому допомогли.

Крім того, у В’єтнамі є спеціальні компанії, які займаються відкриттям бізнесу для іноземців: самостійно, без знання в’єтнамської (а англійською тут говорять одиниці) – нічого не зробиш. Я одну з таких фірм найняв – це найдешевший і найнадійніший варіант. Її робітники постійно моніторять усі потрібні новини – нові податки, закони, які постійно змінюються. Ще й чиновники, які змінюють ті закони, також чергуються весь час, а інші обличчя придумують вже нові правила. Бо якщо прийде міліція перевіряти документи, і виявиться, що щось змінилося три дні тому, а ти не в курсі, – то салон або закриють, або доведеться платити – тисячу доларів, дві, апетити у всіх різні.

Thoai / Shutterstock.com

– Мафія там існує? Є таке поняття, як «криша»?

– Є, але серед місцевих, іноземців поки майже не чіпають. Може, тільки якщо в тебе якийсь великий бізнес, то треба «під кимось ходити», в іншому випадку – нікого не цікавить те, щоб закрити чи відібрати твій бізнес, усі хочуть отримувати з тебе гроші.

Суми різні, крім того, все ще залежить від того, з ким працюєш, хто є в тебе в друзях і т.д. Якщо міліція – це дешевше і швидше. У В’єтнамі міліція і бандити часто – одні й ті самі люди, вони й «кришують» місцевих. Взагалі у мене не було таких випадків, коли хтось відверто і нахабно вимагав хабаря, але все працює так – тобі рано чи пізно знадобиться якась допомога, от за неї ти і платиш.

– Скільки офіційно треба мати грошей, щоб відкрити свою справу у В’єтнамі?

– У цілому іноземець має право відкрити якийсь бізнес, якщо у нього є $100 000 на рахунку, якщо немає, – потрібен місцевий партнер. Сума, звісно, може коливатися в залежності від типу бізнесу, навіть міста, де ти хочеш його започаткувати, іноді можна навіть і без партнера обійтися – таких нюансів не десятки, а сотні. Все дуже корумповано і бюрократизовано – самостійно, без допомоги місцевих спеціалістів, це зробити практично неможливо. Точніше – можливо, але це буде нелегально.

Takashi Images / Shutterstock.com

– Як склалося у тебе?

– Перший салон у бізнес-центрі я відкрив, пройшовши всі процедури: 4 місяці тільки документи робив, а потім ще стільки ж – перебудовував салон. Другий, той, що на дому, працював узагалі без документів, навіть вивіски не було, та й навіщо – клієнти «пачками» приходили, сарафанне радіо тут прекрасно працює, в мене не було вільної хвилини. А зараз всі сили йдуть на Академію перукарського мистецтва, яку я нещодавно відкрив.

– Тобто ти вже вчиш інших, як стригти?

– Так. A Cut Above Asia Academy працює лише декілька місяців. Я до цього часу ще роблю необхідні документи. Там все не так просто, бо, виявилося, що треба купа дипломів і сертифікатів, пов’язаних саме з освітою і наукою. В мене є та купа, але всі дипломи, звісно, «говорять» про мої перукарські здібності. Я зараз думаю, що мені з цим робити.

– Але в тебе вже є перші учні? Місцеві чи такі ж експати, як і ти?

– Зараз – лише експати, дві дівчини з Англії та Росії. Тривалість курсів – різна, як і ціна: від трьох тижнів до трьох місяців, а оплата – від $500 до $2000. Але я ще й не всіх беру, а тільки тих, хто дійсно прагне розвиватися і пробувати щось нове, а не просто хоче навчитися стригти.

– А колеги приходять до тебе з проханням: «Навчи»? Ти даєш майстер-класи?

– У В’єтнамі після війни (з США та її союзниками, 1965-1973 рр. – ред.) сталася така ситуація: найгірше, що ти можеш сказати місцевим, – що вони чогось не знають, мовляв, якийсь білий буде навчати мене, як стригти. Тільки одиниці підходять і питають поради – для них це, як «забруднити обличчя». Більшість – ніколи не зізнається, що чогось не вміє. Але все це змінюється.

– Ти вже встиг розвернутися на повну у чужій країні: відкрив пару салонів, започаткував Академію. Чи було таке, що тобі кажуть, мовляв, ти заважаєш комусь, переїжджай…

– Взагалі таке є серед місцевих – це їх можуть попросити «трохи посунутися». Але до мене ще ніхто не підходив. До мене взагалі важко підійти – два метра росту, 100 кг ваги… (усміхається)

Але суть не в цьому: я експат, «білий», а до «білих» тут одночасно – повага і ненависть. З одного боку, за мене радіють – що я постійно працюю, щось пробую, щось відкриваю. З іншого – від місцевих чоловіків, кому за 50, відчувається недоброзичливе ставлення. Це, знову ж таки, історичне підгрунтя – війна з «білими»… Але все це досить відносно. Молодь, наприклад, – більш дружня, продвинутіша.

– На твій погляд, В’єтнам – це вдале місце для стартапів?

– Абсолютно вдале. Тут хоч і якісь комуністичні правила діють, але вони є. І це значно систематизує і спрощує роботу – я ж кажу, ніхто не хоче «потопити» твій бізнес, все можна вирішити.

Та й економіка зростає шаленими темпами. Звісно, якщо порівнювати цю країну із Сингапуром і Гонконгом, то, мабуть, там краще і швидше з оформленням тієї ж документації, але, з іншого боку, і набагато дорожче. А у В’єтнамі все тільки починає розвиватися. І все, що не відкриєш, – все потрібно ринку і все працює. От дивись, в’єтнамці тільки в останні роки почали думати, як витрачати гроші на себе, – на моду, на красу, на відпочинок… З цієї точки зору це прибуткова країна, так.

Про моду, смаки і порізані вуха

www.facebook.com/mitik.porishay

– Скільки в тебе коштує стрижка?

– Стрижка – $25, а фарбування – $40-60 в залежності від довжини волосся. За все разом може бути десь близько $80-100. Усі мої клієнти переважно експати з Австралії, Англії, Іспанії, Німеччини… В середньому – 10-12 клієнтів в день. В Україні я працював у крутому салоні, там стрижка коштувала $100, а фарбування – десь $200.

– Чи є різниця між українськими та в’єтнамськими клієнтами? Може, в смаках?

– Різниця у всьому. Навіть у волоссі – у в’єтнамців воно жорстке, як «кінське», легко стрижеться, важко фарбується. У цілому ж в Україні набагато розвинутіша фешн-індустрія. А в’єтнамці тільки почали приходити до цього, відкривати для себе журнали мод… Зараз тут попит на те, що було модним в Україні 10 років тому. А мейнстрім такий: всі дівчата – з довгим волоссям, всі хлопці – з коротким. Останні ще люблять залишати собі чуба посередині і вибривати по боках.

www.facebook.com/ACUTABOVEDG/

– Непорозуміння з клієнтами були?

– Було от навіть нещодавно. Я помилково записав на один час двох клієнток з однаковим ім’ям. А одна з них – дуже крутий тренер по перукарсьому мистецтву з Лондона. Стрижу я її, стрижу, а в неї – кілограми волосся на голові! Вже дві години пройшло, а інша клієнтка весь цей час мене чекала… Я вже почав трохи поспішати, трохи «халявити», і от перша клієнтка, яка тренер, це побачила, встала і каже: «Дякую, на цьому все» Це був перший раз за всю мою кар’єру, що хтось пішов посередині процесу. Що поробиш – таке з усіма трапляється.

На початку своєї кар’єри я і вуха, бувало, різав. Моєму татові так першому «пощастило» (сміється). Пам’ятаю хлопця з Данії, якого я ще у Києві стриг і трохи мочку вуха зачепив, але він мені дав за стрижку $100, і ще стільки ж «на чай». Отаке. Ідеальних майстрів не буває.

Про стрижку для Роналду і футболку з автографами за 200 тисяч євро

– Як ти потрапив на Євро-2012?

– Просто пощастило, я не доклав ніяких зусиль. Я у той час працював у Києві, і раз на місяць стабільно їздив на два дні до Львову, бо мене там чекали старі клієнти. І от в один із таких візитів мені зателефонували з готелю «Нобіліс» і запропонували підстригти їхнього клієнта. Я погодився, та й інструменти завжди ношу з собою. Клієнтом виявився Роналду. Стрижка йому сподобалася.

– Не вередував?

– Ні, він дуже крутий, поставився до мене з великою повагою. Подякував. Я йому дав кілька порад і подарував фіолетовий гель для волосся, з яким він, до речі, вийшов на поле наступного ж дня. Потім ще хлопці з португальської збірної забігли, я їх також підстриг. Тренер заплатив мені за всіх десь €300 й подарував майку з автографами.

– До цього часу її зберігаєш?

– Ні. Під час телепрограми, на яку мене запросили, я продав її Ярославському (екс-власник харківського ФК «Металіст» – ред.) за €200 000. Всі гроші пішли на лікування хлопчика, хворого на рак. Його мама була донором, Андрій Шевченко домовився про операцію у Мілані. Операція пройшла успішно. В той день, коли малий вийшов з лікарні, я летів у В’єтнам.

Про дружину, мрії і плани

– Чи маєш ще час і натхнення на інші благодійні проекти?

– А як же! На таке треба завжди знаходити час. Декілька разів на місяць ми з друзями їздимо по притулках для безхатченків. Робимо, хто що може, – хто приготує поїсти, хто одяг привезе, я от – стрижу безкоштовно. Мені ж це зовсім неважко – ножницями пройшовся і все. Взагалі вважаю так: якщо ти такий щасливчик, маєш дві руки, дві ноги, голову на плечах, то чого б не допомогти тому, хто цього потрєбує.

– У баскетбол продовжуєш грати?

– Так, граю за хошимінську команду, яка виступає у ABL (Азіатська баскетбольна ліга). Пам’ятаю очі тренера і колег по команді, коли вони дізналися, що я перукар… У них волосся від подиву повилазило (сміється).

www.facebook.com/mitik.porishay

– Сумуєш за Україною? Плануєш повертатися?

– Звичайно, колись повернуся і буду щось відкривати. Це те, що я вмію і люблю. А час покаже. Чесно кажучи, особливо нема часу на ностальгію. Дивись – у мене постійно купа клієнтів, потім ще вдома ремонт роблю – ми зняли величезний будинок з басейном, і на першому поверсі я влаштував Академію. Ну і не треба забувати про духовні справи. Перший тиждень в мене – йога, другий – медитації, третій – плавання.

– До речі, як щодо музики? Ти ж також брав участь у проекті VovaZIL’Vova…

– На музику вже не вистачає часу (усміхається). Вова – це мій найкращий друг, я його з двох років знаю. Коли він починав свій проект, я жив у Америці і читав американський реп (сміється). А потім вернувся в Україну, і він запросив мене бути у нього бек-вокалістом. Останній концерт ми відіграли у день мого відльоту до В’єтнаму.

– А чим займається твоя дружина?

– Катя – першокласний міксолог. Тут вона робила коктейльну карту і відкривала бар у п’ятизірковому готелі «Салінда» на острові Фукок.

– Тобто у В’єтнамі вона також затребувана як спеціаліст?

– І так, і ні. Так – тому що тут відкривається дуже багато 5-6-7-зіркових готелів, яким потрібні бармени високого рівня. І саме це їй цікаво: відкрити новий бар, придумати коктейльну карту, натренувати команду, продати проект і рухатися далі. Але це ж не постійна робота.

Ні – тому що за постійну роботу бармен отримує $250-300, ну нехай $500 у місяць, працюючи по ночам, а вона мала $2-3 000 за 1-2 робочі дні на тиждень. От таке їй нецікаво. Тому поки що вона мені допомагає по Академії. Ще й готує чудово (усміхається).

www.facebook.com/mitik.porishay/

– Почуваєш себе щасливим?

– Кожної миті. Щастя для мене – це робити те, що любиш. Ні. Це мати змогу робити те, що любиш. От я і люблю, і вмію, і можу стригти – руки ж є.

– Про що мрієш?

– Троє дітей! Ми зараз з дружиною над цим працюємо! Але взагалі-то у мене є цілі, а не мрії. Мріяв про салон – вже декілька встиг відкрити і закрити, хотів Академію перукарського мистецтва – відкрив. От в Індію дуже хочу поїхати, Шрі-Ланку, Японію… Ще, мабуть, стрибнути з парашутом. А ще… Ще багато, багато чого.