«Я малюю, тому що хочу розповісти історію одній дитині – собі»: 7 українських ілюстраторів про ремесло і мистецтво, секрети роботи та «другий голос» книжки

Редакція The Point поспілкувалася із сімома українськими ілюстраторами про те, як вони обрали для себе справу життя, про дедлайни, найцікавіше та найскладніше у творчому процесі, роль малюнка у книзі, джерела натхнення та внутрішню дитину.

Наталія Гайда

Ілюструвала такі книги, як «Багряна Королева» Вікторії Авеярд, «День усіх білок» Ірени Карпи, «Бігль старший» Оксани Лущевської, «36 і 6 котів» Галини Вдовиченко, «Татусева книга» Володимира Вакуленка-К. Детальніше – тут.

− Як стали ілюстратором? Яку освіту отримали для цього?

− Стала ілюстратором випадково. Профільної освіти у мене немає, просто малювала. Першим написала в дитячий журнал «Пізнайко»: мене взяли, і деякий час співпрацювала з редакцією як фрілансер. Виставлялася також на Behance і тоді ще в LiveJournal. Мені почали писати з пропозиціями.

− Чому і як вибрали для себе саме це заняття?

− Я завжди хотіла бути аніматором. Але тоді у нас це було доволі складно, тому обрати дитячу літературу видавалося логічним рішенням. Чому дитячу? Як мені тоді здавалося, вона дозволяє досить вільно трактувати образи. З того часу багато змінилося, і зараз я думаю інакше. Розумію, що всюди є свої правила, які впливають на якість роботи. Звісно, будь-яку творчу професію спочатку романтизуєш.

«Я малюю, тому що хочу розповісти історію одній дитині – собі»: 7 українських ілюстраторів про ремесло і мистецтво, секрети роботи та «другий голос» книжки

Ілюстрація: Наталія Гайда

− Що найцікавіше і найскладніше у вашій роботі?

− Найцікавіше – те, що я просто люблю малювати. Так що це природно. Складність – в тривалості більшості проектів, можна видихнутися на півдороги. Також те, що ілюстратори переважно працюють фрілансерами, тому потрібно жорстко контролювати свій час і слідкувати за самопочуттям. Як би не хотілося домалювати ще цей малюночок, мусиш лягати спати і зранку йти в спортзал. Інакше післязавтра «цього малюночка» не буде.

− Де межа між мистецтвом і ремеслом в ілюструванні?

− Складно відповісти на це питання: я взагалі не дуже розумію, що таке мистецтво. Багато про це думаю, але зрештою бачу роботу, до якої людина приходила після певного досвіду. Тобто я ніколи не мала бажання займатися саме «мистецтвом» чи бути «художником» (в лапках, бо маю на увазі поняття). Мені завжди хочеться зрозуміти, як щось працює зсередини. Так що, мабуть, я за ремесло.

Ілюстрація: Наталія Гайда

− Яка, на вашу думку, роль ілюстратора у книзі?

− У більшості випадків – така, яку він собі вибере. Якщо за нього, звісно, це не зробив замовник, що буває не так рідко. Я в основному люблю трактувати образи, аби їх побачили саме так, як я їх бачу. Невеличка маніпуляція, але мені це подобається.

Ще сторітеллінг в ілюстрації – моя любов, кожна картинка – це своя історія. Люблю ховати в ілюстраціях сюрпризи для друзів, якісь їхні речі або те, що з ними пережила. Наприклад, у книзі «36 і 6 котів» Галини Вдовиченко «сховано» велосипед моєї подруги, поетки Каті Міхаліциної. І ще страшенно люблю, аби ілюстрації були, за можливості, смішні.

– Як у вас з’являються саме ваші художні образи?

– Все, що ми робимо, – сума нашого досвіду. Ілюстрації чи музика – в цьому я ніяк не відрізняюся від інших.

Щиро переконана, що все має в першу чергу подобатися собі самому. Так, щоб поки працюєш, то смієшся. Або хоча б усміхаєшся.

– Скільки часу у вас у середньому займає ілюстрування творів?

– Залежить від твору. У середньому ілюструю книгу за 2,5 місяці. Якщо ж йдеться по одну-дві ілюстрації – можу їх зробити швидко. Я свого роду спринтер, але знову ж таки швидко видихаюся на довгих дистанціях.

Ілюстрація: Наталія Гайда

– Чи може ілюстратор заробляти лише своєю справою?

– Може. Щоправда, ілюстрація буває різна, і замовник буває не лише український – це все треба враховувати. Крім книжкової, займаюся рекламною ілюстрацією, сторібордами, коміксами, дизайном персонажів. Звісно, закордонні замовлення і реклама приносять більше коштів.

Ілюстрація: Наталія Гайда

– Який твір, можливо, зі світової літератури, мрієте проілюструвати?

– «Червону шапочку». Я це з успіхом (і тут я про кількість) роблю вже років десять в своїх ілюстраціях. У мене чомусь червоною ниткою проходить червона шапочка. Такий архетип, який мене дуже зачіпає. Небезпека і шлях наївної, беззахисної істоти.

– Як ви знаєте, що ваші ілюстрації сподобаються дітям? Як би ви тлумачили вислів «усі ми родом із дитинства»?

– Щиро переконана, що все має в першу чергу подобатися собі самому. Так, щоб поки працюєш, то смієшся. Або хоча б усміхаєшся. Або думаєш: «О боже, як добре тут лінія йде». Не те, щоб це був вірний рецепт, але інакше навіщо воно все треба? Вислів я б тлумачила буквально. Всі ми були дітьми. А зараз переважно більшість з нас уже, сподіваюсь, дорослі – це такий нелегкий процес, що ніколи не можна бути певною.

Ілюстрація: Наталія Гайда

– Що вас надихає? За ким із сучасних ілюстраторів слідкуєте?

– Надихає мене, крім робіт інших людей, – техніка. Страшенно люблю пробувати нові гаджети. Зараз я купила iPad Pro, і це абсолютна радість.

Якщо ж все про інших людей, то в мережі така неймовірна купа художників, котрі на мене дуже впливають. Ось деякі з них: Uwe Heidschötter, Peter Emmerich, Elena & Olivia Ceballos, Guille Rancel, Crystal Kung, Beatrice Blue, Dani Diez, Coran Kizer Stone, KEKO Creative.

Катерина Очередько

У співавторстві із сестрою-близнючкою Тетяною проілюструвала 15 книжок, останні дві готуються до друку в США. Знаковими для Катерини стали проілюстровані нею книжки «Кримськотатарські казки», її перша повністю проілюстрована дитяча книжка (ілюстрації виконані вручну акварельними фарбами), «Зоряна подорож» Тетяни Мельник, «Каліграф» Євгенія Ільїна та «Душа мов має крилами. Перлини українських перекладів Михайла Лермонтова» видавництва «Либідь».

− Як стали ілюстратором? Яку освіту отримали для цього?

− В ілюстрацію закохалася вже навчаючись у Видавничо-поліграфічному інституті НТУУ «КПІ» на кафедрі книжкової графіки. Мене захопило те, що ілюстратори вміли фантазувати та малювати з уяви. Грайливо оживити героїв та наситити простір деталями.

Це був новий досвід для мене, адже до цього я була живописцем: закінчила живописне відділення Державної художньої середньої школи ім. Т. Г. Шевченка. Нас навчали бачити красу, що навколо, та спостерігати. Книга ж мене навчала глибше занурюватись в тему, шукати нюанси, розвивати уяву.

Ілюстрація: Катерина Очередько та Тетяна Очередько

− Чому і як вибрали для себе саме це заняття?

− Інколи кажуть, що професія обирає людину. У моєму випадку – книга обрала мене. Книга акумулює в собі досвід з різних джерел, а художник, як диригент, виставляє акценти, задає ритм, коректує звучання. Ми з сестрою зростали у сім`ї, де багато читали, у нас була велика бібліотека. Любов до книги закладалася рідними з раннього віку.

− Що найцікавіше і найскладніше у вашій роботі?

− Найскладніше для мене – це складання договорів та грошові відносини, що далекі від творчого процесу. Найцікавіше – формування стилістики візуального матеріалу, створення архітектоніки книги та пошук образів.

Роль ілюстратора − докристалізувати створений автором світ, наситивши його деталями. Намалювати те, про що не встиг сказати письменник.

− Де межа між мистецтвом і ремеслом в ілюструванні?

− Ремесло − це інструмент, що дозволяє візуалізувати ідею: можеш намалювати те, що замислила. Мистецтво – це пошук виразної та неординарної форми реалізації ідеї.

− Яка, на вашу думку, роль ілюстратора у книзі?

− На мій погляд, роль ілюстратора − докристалізувати створений автором світ, наситивши його деталями. Намалювати те, про що не встиг сказати письменник. Створити своєрідні декорації для героїв. Вони є однією командою: один словом, а інший образом – занурюють читача у вигаданий світ.

Це дуже важливо, коли працюєш над дитячою книгою, особливо ілюструючи вірші. Часто там описується дія, тому антураж, вигляд, міміку рухи героїв художник створює сам. Сам насичує простір кольором, що підсилює емоційність обраного сюжету. Дрібничками, які точніше описують героя. Динамікою, що спонукає маленького читача продовжити знайомство з твором, гортати сторінки.

Наприклад, фрагмент твору з книжки «Как у нас на Зверинце звери обитают»:

Ворона мусор собирает,
Дорожки чисто подметает…

Художнику треба створити ракурс ворони, її жести, колір, інструмент, яким вона підмітає, додаткових учасників сцени для покращення передачі ідеї твору, враховуючи контекст, характер пейзажу.

Ілюстрація: Катерина Очередько та Тетяна Очередько

− Як у вас з’являються саме ваші художні образи?

− Спочатку намагаюсь відчути характер героїв, їх настрій, почуття. Далі йде процес роздумів та спостереження над тим, які речі, колір, рух, елементи підсилюють емоції та обраний образ. Потім роблю нариси та колажі. Виходить безперервний процес пошуку візуальних атрибутів та їх виразності.

Я щаслива, бо працюю разом із своєю сестрою-близнючкою Тетяною: вона завжди поряд та допомагає. Критика та поради – останній етап моєї роботи над образом. Таня завжди є першим глядачем та поціновувачем щойно завершеної ілюстрації.

Ілюстрація: Катерина Очередько та Тетяна Очередько

− Скільки часу у вас у середньому займає ілюстрування творів?

− Все індивідуально. Часом одного місяця вистачає, щоб вдвох із сестрою зробити книжку. Так було, коли створювали проект «Как у нас на Зверинце звери обитают» для дітей прихожан Звіринецького монастиря у Києві. Було мало часу, працювали по 14-16 годин на добу без вихідних, але робота протікала грайливо та легко, як і пригоди героїв казки. Книжка стала гарним подарунком на Різдво.

У той же час маю досвід, коли одну ілюстрацію створюєш цілий місяць. Так протікала робота над книжкою «Каліграф» Євгенія Ільїна, що надрукована в 2017 році: десять ілюстрацій для видання створювала протягом цілого року.

Складною і водночас натхненною була співпраця з автором. Складність в тому, що автор та я сприймали текст твору по-різному – звертали увагу та робили акценти на різних аспектах. Бачили образи героїв по-різному. Через різну атрибутику передавали настрій: те, що мене захоплювало, для нього було буденним і навпаки. Важливим було налаштуватися на «одну хвилю». А це досягалося тільки за рахунок спілкування, обміном думок та інформацією, спроб та помилок. Інколи здавалося, що я малюю не свої враження та відчуття від прочитаного твору, а візуалізую думки автора. У цьому і був конфлікт. Однак саме цей пошук народжував нові ідеї − кращі за попередні.

Було дуже багато ідей, хотілося зобразити якомога більше, створити своєрідне «місиво» з деталей, героїв, сюжетів. Тому, на мій погляд, важливим був пошук та формування найважливішого, головного образу та упорядкованої довершеної композиції, де другорядні деталі підпорядковувалися головному.

Ілюстрація: Катерина Очередько та Тетяна Очередько

− Чи може сьогодні ілюстратор заробляти лише своєю справою?

− Завдяки тому, що нас з сестрою двоє і ми можемо працювати в одному стилі – маємо команду. Це дозволяє набагато швидше виконувати замовлення.

Зараз я веду переважно декілька проектів одночасно: одні пов’язані з ілюстрацією, інші у суміжних сферах − графіка, живопис, мозаїка. Вважаю, що ведення різних проектів збагачує та розвиває тебе як майстра. Змінюється кругозір, бачення стає «пластичнішим».

Наприклад, мені в ілюструванні допомагає досвід виконання мозаїчного оформлення Спасо-Преображенського собору в Києві. Взагалі, книга та монументальне мистецтво − дуже схожі галузі мистецтва. У двох цих сферах важливим є незмінні дані, в рамках яких працюєш. У книзі − формат, обсяг тексту, кількість сторінок, тема. В мозаїці − розмір і пропорції стін, характер архітектурного простору, тема, функції приміщення.

Масштаби трохи різні, однак монументальне мистецтво вчить лаконічності, виразності, цілісності, підпорядкованості головному. Це важливо для ілюстратора, який полюбляє деталі, забуваючи про великі форми.
Ще один приклад: ми з сестрою працювали над створенням фільму про життя та смерть Вінсента Ван Гога Loving Vincent. Це польсько-британський проект, номінований на премію «Оскар» у 2018 році. Перший у світі повнометражний анімований фільм, намальований олійними фарбами.

Досвід та навички у книжковій графіці стали основою для роботи над фільмом у студії. Образи героїв оживають, переходячи з однієї сторінки на іншу, художник грається з мімікою, жестами, рухами − цим же займається і аніматор.

Книга залишається «арт-делікатесом» для мене. Намагаюся повноцінно одну-дві книги в рік проілюструвати.

− Чи є в Україні така практика, коли ілюстратор звертається із такою пропозицією до видавництва?

− В Україні існує практика, коли художник приносить проілюстрований ним твір або частину виконаних ілюстрацій з пропозицією спільної співпраці. Є державні програми, гранти. Нам в свій час вдалося взяти участь у державній програмі, результатом якої було ілюстрування творів Михайла Лермонтова та їх перекладів видатними українськими письменниками у видавництві «Либідь». Працювали разом з видатним художником-графіком Сергієм Якутовичем. Це був неймовірний досвід! Книга вийшла подвійним тиражем під назвою «Душа мов має крилами. Перлини українських перекладів Михайла Лермонтова».

Якщо ти «гориш», то й в інших можеш запалити вогонь.

− Який твір, можливо, зі світової літератури, мрієте проілюструвати?

− Хочеться попрацювати над ілюструванням творів Умберто Еко, Рея Бредбері та Шекспіра. Мені подобається образність їхніх творів, люблю їх читати, інколи слухаю аудіокниги. Часом не розумієш чому, просто йдеш за своїм бажанням.

Ілюстрація: Катерина Очередько та Тетяна Очередько

− Як ви знаєте, що ваші ілюстрації для дитячих книжок сподобаються дітям? Як би ви тлумачили вислів «усі ми родом із дитинства»?

− Згадую, які книжки були улюбленими у дитинстві, намагаюся знову пережити ті емоції, що наповнювали в той час. Саме їх передаю через роботи.

Байдужість нікому не потрібна. Якщо ти «гориш», то й в інших можеш запалити вогонь. Усі ми колись були дітьми. Варто про це пам’ятати.

Ілюстрація: Катерина Очередько

− Що вас надихає? За ким із сучасних ілюстраторів слідкуєте?

− Надихає саме життя та можливість пофантазувати на папері. Робота в команді та запах нової книжки. Бібліотека та улюблений племінник Юрко. Кожен раз, коли він ще підростає, хочеться подарувати йому свою нову книжечку.
Подорожі є невід’ємною складовою мого життя. Якщо не знаєш, що робити, куди бігти або просто зупиняєшся – подорожуй! Також регулярно влаштовую вечори відпочинку, коли переглядаю улюблених ілюстраторів, що також гарно мотивує. Nicoletta Ceccoli, Ольга та Андрій Дугіни, Геннадій Спірін, Владислав Єрко, Richard Jones.

Марія Фоя

Ілюструвала книжки «Видавництва Старого Лева» та «Видавництва», наприклад, «Футбольний матч тривалістю в літо» Бернара Шамбаза, «Усміхаки» та «Майя та її мами» Лариси Денисенко.

– Як стали ілюстратором? Яку освіту отримали для цього?

– Я навчалась Видавничо-поліграфічному інституті НТУУ «КПІ» на кафедрі графіки. Десь на останніх курсах почала отримувати невеличкі ілюстраторські замовлення.

– Чому і як вибрали для себе саме це заняття?

– На останніх курсах інституту я не зовсім розуміла, куди мені спрямувати свою жагу до малювання. Але на 6-му курсі отримала своє перше замовлення на обкладинку книги від видавництва «Комора», робила ілюстрації для журналу «ШО» і почала розуміти, що світ ілюстрації мене дуже приваблює.

Ілюстрація: Марія Фоя

– Що найцікавіше і найскладніше у вашій роботі?

– Найцікавіше і найскладніше, як правило, майже одне і теж. Прагнення з кожною наступною ілюстрацією та проектом бути кращим. Бажання розвиватися по своїй траєкторії в правильному напрямку, щоб кожна наступна робота була більш влучна, дзвінка і смачна.

Текст та ілюстрації мають співіснувати в гармонії, працювати «в команді»

– Де межа між мистецтвом і ремеслом в ілюструванні?

– Для мене ця межа – супертонка. Щоб твої роботи були яскравішими, потрібно постійно відточувати свою майстерність. Коли «механізуєш» робочий процес, трохи притуплюється спонтанність і легкість візуальних образів. Але без постійної праці над собою нічого не вийде.

– Яка, на вашу думку, роль ілюстратора у книзі?

– Текст та ілюстрації мають співіснувати в гармонії, працювати «в команді». При цьому ілюстрація може бути абсолютно індивідуальною художньою одиницею, так само як і текст.

Ілюстрація: Марія Фоя

– Як у вас з’являються саме ваші художні образи?

– Аналізую, думаю, малюю, викидаю те, що намалювала, знову малюю, думаю, малюю – і так до нескінченності. Приміром, якщо у мене є замовлення на ілюстрацію для журналу, то спочатку я читаю текст, потім виділяю для себе головну ідею і вже починаю робити ескізи у блокноті. Роблю кілька, в процесі одразу відпадають невдалі ідеї. Потім дивиться замовник, обирає варіант, якщо йому все подобається, то затверджуємо. Якщо ні – знову роблю ескізи, враховуючи зауваження.

– Скільки часу у вас у середньому займає ілюстрування творів?

– Дуже багато факторів впливають: обсяг твору, для дітей чи для дорослих (в дитячих книгах майже завжди більше ілюстрацій), як довго я мудрую над ескізами, як багато деталей хочу малювати. Також зі сторони замовника можуть бути певні умови. Наприклад, інколи у мене місяць на все про все, а може бути й три. Якщо говорити про одну ілюстрацію, то можу намалювати її за 5 годин, а можу за 25, якщо є час.

Ілюстрація: Марія Фоя

– Чи може сьогодні ілюстратор заробляти лише своєю справою? Чим зазвичай займається ілюстратор, щоб забезпечити себе?

– Так, думаю, може. Книжкова, рекламна чи журнальна ілюстрація. Малювати для анімацій. Також я маю багато знайомих художників, які заробляють ручним друком: шовкотрафаретний друк, ліногравюра, офорт, літографія.

– Який твір, можливо, зі світової літератури, мрієте проілюструвати?

– Було б круто розробити обкладинки для «Гаррі Поттера». Обожнюю світ, який створила Джоан Роулінг, ще з дитинства.

Ілюстрація: Марія Фоя

− Як ви знаєте, що ваші ілюстрації сподобаються дітям? Як би ви тлумачили вислів «усі ми родом із дитинства»?

− У мене є два племінника, які оцінюють мої дитячі ілюстрації, я їм довіряю. Взагалі, в кожному із нас досі живе дитина, і якщо прислухатись до себе, то можна її почути.

− Що вас надихає? За ким із сучасних ілюстраторів слідкуєте?

− Багато зарубіжних та українських ілюстраторів. Також мультфільми. Ось кілька з них: Anna Pirolli, Eleanor Taylor, Owen Davey, Victoria Semykina.

Марта Кошулінська

Ілюструвала книги видавництв «Видавництво Старого Лева», «Фонтан Казок», «Читаріум». Декілька ілюстрацій увійшли до дитячих шкільних хрестоматій та до «Книги-мандрівки. Україна» від «Книголаву».

− Як стали ілюстратором? Яку освіту отримали для цього?

− Те, що хочу стати художником, визначила ще з дитинства. Спершу закінчила Львівський державний коледж декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша за спеціальністю «кераміка». Деякий час працювала з глиною в майстерні відомої мисткині, та все ж вирішила, що цього мало. Тому продовжила навчання у Львівській політехніці на факультеті графічного дизайну.

Ілюстрація: Марта Кошулінська

− Чому і як вибрали для себе саме це заняття?

− Для дипломної роботи бакалавра хотіла спробувати вперше розробити дизайн та ілюстрації дитячої книги. Спроба вийшла вдалою, після цього отримала свої перші книжкові замовлення. На магістерську роботу вже іншої теми для себе не бачила. Відтоді й плідно зайнялась ілюстрацією.

− Що найцікавіше і найскладніше у вашій роботі?

− Найцікавіше, коли бачиш свої ілюстрації втіленими у життя: у надрукованій книзі, листівці або на футболці. Коли тримаєш готовий виріб в руках, то можна з ілюстраціями ніби ще раз познайомитись, так як раніше доводилось бачити їх лише в себе на комп’ютері.

Найскладніше − це процес ескізування та генерування ідей, пошук найправильнішої ідеї. Для цього я переглядаю багато референсів і малюю, малюю, малюю.

Роль ілюстрації у книзі дуже важлива: якщо поставитися безвідповідально, то можна абсолютно зіпсувати враження від книги, а можна вдихнути нове життя у доволі посередній текст.

− Де межа між мистецтвом і ремеслом в ілюструванні?

− Межа, звичайно, є, але з часом вона розмита. Коли ілюструєш книгу, сліпо зображаючи написане в тексті, то це можна назвати ремеслом. Якщо ж ілюстрація проникає в серце читачеві, коли вона доповнює текст новими барвами, показує те, що поміж рядків, − це і є справжнім мистецтвом.

Ілюстрація: Марта Кошулінська

− Яка, на вашу думку, роль ілюстратора у книзі?

− Роль ілюстрації у книзі дуже важлива: якщо поставитися безвідповідально, то можна абсолютно зіпсувати враження від книги, а можна вдихнути нове життя у доволі посередній текст. Ілюстратор повинен додавати нових граней та глибини до тексту, підсилювати враження, загострювати увагу на певних важливих речах й додавати свої цікаві деталі.

− Як у вас з’являються саме ваші художні образи?

− Часом тільки прочитавши текст чи почувши завдання, одразу виникає в голові ідея, яку вже потім через ескізування шліфую до необхідної форми.

− Скільки часу у вас у середньому займає ілюстрування творів?

− Був випадок, коли отримувала текст зранку, і від пошуку ідеї до завершеної роботи було менше доби. Правда, це скоріше форс-мажорний виняток. Також буває, коли на виконання цілої книги дуже плаваючі дедлайни, тому робота може неспішно розтягнутись за часом аж до року.

Ілюстрація: Марта Кошулінська

− Чи може сьогодні ілюстратор заробляти лише своєю справою?

− Заробляти, звісно, що може. Уся справа в наполегливості і не розтягуванні часу на завдання. Хорошим варіантом є створення і тиражування свого продукту, але тут варто чітко знайти свою аудиторію.

− Який твір, можливо, зі світової літератури, мрієте проілюструвати?

− Кажуть, щоб мрії збувались, про них не варто розказувати. Якщо серйозно, то є багато приємних серцю творів. Наприклад, в дитинстві мала серію книжок «Маленький світ Мартусі» Жільбера Делае і Марселя Марльє. Могла їх щодня перечитувати і розглядати ілюстрації. Для мене це було щось надзвичайне, бо ж героїню звали, як мене. Зараз цих книжок в мене вже немає, тому це було б дуже трепетно, поринути знову у дитячі фантазії. Проілюструвати вже дорослою, як я це відчуваю і бачу.

Ілюстрація: Марта Кошулінська

− Я не можу знати, завжди тільки щиро надіюся. У мені є досить багато дитячості, сама із задоволенням завжди розглядаю різні малюнки, іграшки чи будь-які інші милі речі, намагаюсь дивитися через кольорову призму на буденні ситуації. Тому завжди запитую себе, чи мені це подобається. Якщо так, то іншим дітям мало б сподобатись теж.

Стаючи дорослими, ми обростаємо проблемами і клопотами. Тому думаю, що лише через ілюстрації, які торкають нас до глибини серця, можемо повернути себе в дитинство.

Ілюстрація: Марта Кошулінська

− Що вас надихає? За ким із сучасних ілюстраторів слідкуєте?
− Надихає однозначно перебування на природі, особливо в горах. Також прогулянки новими незвичними маршрутами.

Серед моїх Instagram-підписок є ось такі: Rebecca Green, Beatrice Blue, Rafael Mayani, Jo Rioux, Taryn Knight, Alena Tkach.

Романа Романишин та Андрій Лесів, творча майстерня «Аґрафка»

У доробку близько 40 оформлених обкладинок, 15 проілюстрованих книжок, 6 авторських видань, серед останніх – книжки-картинки «Голосно, тихо, пошепки» та «Я так бачу». Останні перемогли в номінації нон-фікшн для дітей на Болонському книжковому ярмарку – це одна з найпрестижніших профільних нагород світу. Співпрацюють як з українськими, так і закордонними видавництвами, ілюструють книги «Видавництва Старого Лева» та «Літопис», займаються загальним оформленням поетичних збірок та художньої літератури українських та іноземних авторів, мають чимало міжнародних нагород та відзнак у сфері ілюстрованих видань.

− Як стали ілюстраторами? Яку освіту отримали для цього?

− Ми вдвох маємо фахову художню освіту – навчалися в Львівському державному коледжі декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша, а згодом – у Львівській національній академії мистецтв. З дизайном й ілюструванням книг почали працювати ще будучи студентами: спершу займалися проектуванням обкладинок, потім – цілісним художнім опрацюванням та ілюструванням. Наступним етапом стало створення авторських книг, де ми були не лише художниками, а й авторами тексту.

Ілюстратор у книзі – це повноцінний другий «голос». Ілюстрації можуть «розповідати» власні паралельні історії, а не повторювати текст.

− Чому і як вибрали для себе саме це заняття?

− Відколи себе пам’ятаємо, книги завжди нас оточували. У наших родинних домівках були великі домашні бібліотеки, ми обожнювали книги – читати їх, роздивлятися ілюстрації. Книги дозволяли зануритися в особливий світ образів і мрій. Сховатися і загубитися, коли це було потрібно. Або ж знайти відповіді на безліч питань. Тому зараз ми особливо щасливі, бо наше творче і професійне життя пов’язане саме зі створенням книг.

− Що найцікавіше і найскладніше у вашій роботі?

− Весь процес надзвичайно цікавий. Усе починається з ідеї. Вона формується і розвивається спершу в думках, а потім – на папері чи моніторі комп’ютера. А завершується процес створення книги – в друкарні.

Над книгою працює велика кількість фахівців різних професій – автор, художник, редактор, коректор, видавець, друкар і т.д. Надзвичайно важливо, аби на кожному етапі, кожен професіонал виконав свою роботу на найвищому рівні, аби усі ланки гармонійно співпрацювали як годинниковий механізм. Лише в цьому випадку книга побачить світ на достойному фаховому рівні.

Ілюстрація: майстерня «Аґрафка»

− Де межа між мистецтвом і ремеслом в ілюструванні?

− Вона дуже тонка. Здатність її бачити – мистецтво. Художник завжди балансує на цій межі, бо і те, і те є дуже важливим. Як і в будь-чому іншому, тут вирішальною є гармонія.

− Яка, на вашу думку, роль ілюстратора у книзі?

− На нашу думку, ілюстратор у книзі – це повноцінний другий «голос». Ілюстрації можуть «розповідати» власні паралельні історії, а не повторювати текст. Ми дотримуємося принципу не дослівного відтворення тексту в ілюстраціях, а створюємо візуальні історії, які переплітаються з текстом. Співіснують з ним, доповнюють його.

− Як у вас з’являються саме ваші художні образи?

− Коли ми починаємо роботу з новою книгою, то чи не найважливіший етап, який передує усім іншим і займає велику частину усього процесу, – це дослідження теми. Далі – читання тексту. Потім – вивчення контексту написання історії. Після цього вже йде розробка і опрацювання образів.

Ілюстрація: майстерня «Аґрафка»

− Скільки часу у вас у середньому займає ілюстрування творів?

− Тривалість роботи може бути дуже різною і залежить від конкретного проекту. Деякі наші книги створювалися більше року, а деякі зайняли два-три місяці.

− Чи може сьогодні ілюстратор заробляти лише своєю справою?

− Критерії оцінки «забезпечення себе» – дуже суб’єктивні, але талановитий і працездатний художник може дати собі раду. Як і в будь-якій іншій професії, а особливо, якщо йдеться про фріланс, вирішальними якостями є особиста наполегливість, працьовитість, рішучість, готовність працювати понаднормово і без вихідних.

Коли ми створюємо ілюстрації для дітей, то маємо в уяві не якийсь синтетичний образ середньостатистичної дитини, а фактично створюємо ілюстрації для себе маленьких.

− Який твір, можливо, зі світової літератури, мрієте проілюструвати?

− Окрім власних проектів, ми дуже любимо працювати з класичними літературними творами. У нашому доробку вже є такі проекти і вони з’являтимуться і надалі. Саме зараз ми працюємо над візуальним оформленням прекрасного і відомого твору Ернеста Гемінґвея «Прощавай, зброє!».

− Чи є в Україні така практика, коли ілюстратор звертається із такою пропозицією до видавництва?

− Так, це дуже поширена практика у світі, коли ілюстратор сам пропонує видавцю конкретний твір до ілюстрування. В Україні теж таке трапляється доволі часто. Зазвичай, такі проекти і є найцікавішими та найуспішнішими, бо якщо ілюстратор сам обирає твір, то він зазвичай має чітке бачення і власну концепцію його ілюстрування.

Ілюстрація: майстерня «Аґрафка»

− Цей вислів дуже нам близький, і ми також часто його вживаємо. Коли ми створюємо ілюстрації для дітей, то маємо в уяві не якийсь синтетичний образ середньостатистичної дитини, а фактично створюємо ілюстрації для себе маленьких. Уявляємо собі, чи сподобалася б нам ця книга в дитинстві, якби ми її тоді побачили.

− Що вас надихає? За ким із сучасних ілюстраторів слідкуєте?

− Мандри, читання, кіно, музика – це те, що нас формує і веде. Але навіть у простих і рутинних справах вчимося помічати щось цікаве. А з онлайн-ресурсів, які можуть бути цікаві тим, хто працює з ілюструванням книг, радимо цей блог. Блог, де окрім самих проектів можна почитати коментарі авторів про процес створення ілюстрацій.

Оксана Була

Знаковими проілюстрованими книжками стали українське видання «Середина світу» Андреаса Штайнгьофеля і власна книжка «Зубр шукає гніздо» «Видавництва Старого Лева».

− Як стали ілюстратором? Яку освіту отримали для цього?

− Я навчалась у Львівській академії мистецтв на кафедрі художнього скла. До книжкової ілюстрації така спеціальність не має жодного стосунку. Але все те, чого я навчилась, перебуваючи в академії і працюючи зі склом, дуже сильно вплинуло на мене загалом.

Що стосується ілюстрації, то я малювала скільки себе пам’ятаю. Однак просто малювати недостатньо, щоб працювати з тими ж книжками, потрібні технічні знання. Тому я сама вивчала цифрові редактори, багато експериментувала, дивилася, що робиться в світі. Коли шукаєш, шукаєш, шукаєш, то щось знаходиться.

− Чому і як вибрали для себе саме це заняття?

− Я люблю історії в малюнках. Історії з малюнками. Малюнки. Й історії.

Завжди так чи інакше з’являється рутина, і це складно − не вбити нею початкову свіжість.

− Що найцікавіше і найскладніше у вашій роботі?

− Найцікавіше ловити і фіксувати ідеї, хоч коли цей процес відбувається, ти не встигаєш усвідомити, що він відбувається. І це круто.

Найскладніше − доводити до кінця, коли все придумано: ти вже ніби сама собі все розказала і показала, а тут треба ще сидіти і «довершувати». Завжди так чи інакше з’являється рутина, і це складно − не вбити нею початкову свіжість.

Ілюстрація: Оксана Була

− Де межа між мистецтвом і ремеслом в ілюструванні?

− Мистецтво − це створення чогось нового, хоча, кажуть, що все вже вигадали. Ремесло – це тиражування чогось уже існуючого, навіть якісного.

Малюнки говорять − якщо не на рівні з буквами, то може й голосніше. Так чи інакше, ілюстратор буде розповідати свою історію, хоче він цього чи ні.

− Яка, на вашу думку, роль ілюстратора у книзі?

− Коли автори шукають ілюстраторів, вони ставлять різні завдання. А різним ілюстраторам цікавий різний підхід.
Може бути технічне завдання: створення ілюстрації, де у центрі хатка з червоним димарем, зліва три хмаринки, а справа за парканом біля хати сім соняшників. У такому випадку ілюстратор повинен намалювати хатку, димар і соняшники. І це нормально. Буває технічне завдання «ой, а я тут маю текст книжки, намалюєш, що тобі прийде в голову». І це теж нормально. Ілюстрація − це не завжди коли тебе просять придумати зміст. Часто це пошук форми для вже сформованих і розкладених кимось по поличкам думок.

Вікіпедія каже, що «ілюстрація – це зображення, що супроводжує текст літературного твору, газетної статті тощо з метою полегшення для читача візуалізації змісту». Таке розуміння уже застаріле.

Взагалі, беручись за ту чи іншу роботу, варто розуміти, за що берешся і чи це тобі цікаво, чи зможе воно чогось навчити.

Та як не крути, малюнки говорять − якщо не на рівні з буквами, то може й голосніше. Так чи інакше, ілюстратор буде розповідати свою історію, хоче він цього чи ні.

Мені цікаво, коли в роботі є простір для експерименту, коли автор довіряє. Важливо відчути чужу історію, перейнятися нею і з насолодою блукати світом, в який вас запрошують. По дорозі додавати деталі із власних переживань на тему − обережно і уважно, щоб не зруйнувати довірений вам світ.

Ілюстрація: Оксана Була

− Як у вас з’являються саме ваші художні образи?

− Не можу цього пояснити.

− Скільки часу у вас у середньому займає ілюстрування творів?

− Найменше часу зайняло створення білінгви «Гойдалка під кленом» Галини Ткачук – близько місяця. Книжка пішла дуже легко, цікаво було експериментувати. Найбільше часу з опублікованих книг зайняла «Хто росте в саду» Катерини Міхаліциної − близько півроку.

Тривалість підготовки залежить від супертонкого співвідношення настрою, назвемо його «натхненням», і робочого процесу. Дуже часто «натхнення» приходить у процесі роботи чи не приходить взагалі, якщо не змусити себе нарешті сісти і почати малювати.

З придумуванням ідей – все досить хитро: коли ти щось придумав, тобі вже тільки від цього добре. Тобі вистачає, що ти це вже знаєш, і потреби втілювати «придумане» не відчуваєш.

Іноді дивишся на щось, що вже є, і не пам’ятаєш, звідки і коли воно взялося. Хотів би повторити, а не згадаєш. І звичайно ж, бувало сто разів, почнеш щось робити, воно не йде, мучиш. Відкладаєш. Через пару днів дивишся, і тут же розумієш, що саме не так. Робиш заново, і все супер – не розумієш, чому відразу не робив так. Є й інший момент − те, що в одну мить видається крутим, завтра вже може здаватись ну зовсім поганим.

Самоорганізація – це мистецтво. Усе інше – дуже відносне.

Ілюстрація: Оксана Була

− Чи може сьогодні ілюстратор заробляти лише своєю справою?

− Може. Однак не варто сидіти і чекати, що цікава робота впаде на тебе сама.

Як шукати роботу? Під лежачий камінь вода не тече. Точно знаю: якщо ви вирішили стати ілюстратором – малюйте. Поки вирішується, для чого, куди, навіщо, як, – ви повинні малювати. Уявіть, що ви б хотіли проілюструвати таку-то книжку чи розробити концепт такого-то персонажа. Зробіть це. Викладіть в мережу, наприклад. Немає гарантії, що вашу ідею не вкрадуть, але цим перейматись не варто. Напишіть видавництвам або фірмам, з якими б хотіли працювати. Підіть на виставку іншого ілюстратора, зрештою. Постукайте в двері, які б ви хотіли відкрити. Це точно кудись приведе. Не факт, що туди, куди ви хотіли, але виявитися ще кращим варіантом.
Потрібно розуміти, чим саме хочеш займатись, а якщо такого розуміння немає, шукати його: малювати, дивитись, що робиться у світі, показувати світові, що робиш ти, навіть якщо на даний момент тобі здається, що цього недостатньо.

Ілюстрація: Оксана Була

− Який твір, можливо, зі світової літератури, мрієте проілюструвати?

− Дуже вразив твір – «Серце − самотній мисливець» Карсон Маккалерс. Колись дуже хотіла «Лісову пісню» Лесі Українки. У дитинстві мене вразила глибина «Лісової пісні», бо це було не про нещасних селян, а про дивну живу атмосферу.

− Я жодним чином не малюю з думкою, що мої малюнки сподобаються дітям. А якщо хтось стверджує, що він знає, що треба так і так, бо це сподобається дітям, то обманює. Я малюю, тому що хочу розповісти історію одній дитині – собі.

Людина − художник, автор, не може дістати з себе нічого, крім себе. Всі люди − діти, їх не можна обманювати.

Ілюстрація: Оксана Була

− Що вас надихає? За ким із сучасних ілюстраторів слідкуєте?

− Природа, люди, подорожі, музика, сам робочий процес. В Instagram, наприклад, я підписана на багатьох ілюстраторів, не можу виділити силу впливу когось одного, це перші зі списку: Isabelle Arsenault, Nicolas Nemiri.