«Тут немає конкурентів, є лише партнери»: українка – про роботу в міжнародних організаціях та чи вдається їм змінювати світ

Анастасія Нуржинська, кураторка Практикуму та спеціалістка з комунікацій для соціальних змін, працювала в 14 країнах та 10 міжнародних організаціях. Вона має досвід роботи в проектах Асамблеї європейських регіонів, Всесвітнього банку, ЮНІСЕФ, Європейського Союзу, ПРООН, ЄБРР, Ради Європи, Британської Ради, Німецького товариства з міжнародного співробітництва, Міжнародного центру міграційної політики тощо. У своєму інтерв’ю для редакції The Point Анастасія розповіла, як отримати роботу у міжнародній організації, до чого бути готовим комунікаційнику в некомерційному секторі та як творити реальні зміни.

Про перехід на «соціальну» сторону

Я вирішила працювати в соціальних комунікаціях, бо гостро відчувала суспільні проблеми і хотіла змін. Захоплювалася, як інформація може реально впливати на думки чи поведінку людей. До того ж, робота в міжнародних організаціях має свої особливості. Це високі стандарти до умов праці та атмосфери, мультикультурне середовище та часті подорожі.

Мінімальна базова зарплата для спеціалістів початкового рівня – $37 000-80 000 на рік. Якщо людина працює як міжнародний фахівець, тобто не в країні свого громадянства, вона також може отримувати доплати, грант на освіту дітей і переїзд.

Про те, кого чекають в міжнародних організаціях

Як правило, від кандидатів вимагають відповідний досвід роботи – 3-5 років. Але щоб його здобути, потрібно потрапити на роботу в міжнародні організації. Виходить, зачароване коло. Навіть якщо ви пройшли стажування – це не гарантує вам місце в команді. Більше того, іноді працевлаштування в цю ж організацію відразу після таких програм – заборонено.

Мій «міжнародний» шлях почався з державної служби. Досвід у громадському чи держсекторі підходить найбільше, адже основна робота міжнародних організацій пов’язана з реформуванням та вирішенням соціальних проблем. Також спеціалісти з комунікацій можуть потрапити в штат відомої НКО завдяки роботі в медіа. Важче зробити перехід з бізнесу. Але якщо ви досвідчений фахівець, наприклад, із закупок чи HR, і паралельно займаєтесь волонтерством у певній сфері – у вас є шанс.

Міжнародні організації можуть мати й специфічні вимоги. Наприклад, вакансії лише для країн-членів НАТО. Або нещодавно була позиція з просування освітньої реформи на Балканах: шукали комунікаційного спеціаліста, в якого є PhD з педагогіки. Але вірогідність, що такий фахівець захистив докторську з педагогіки – дуже мала. Є реальні випадки, коли українці працюють в проектах Європейського Союзу та показують там надзвичайні результати – а потрапити в Європейську комісію не можуть.

Щоб не втратити свою можливість, найкраще відслідковувати відповідні вакансії на сайті конкретних організаціях або сторінках-агрегаторах: https://unjoblist.org, http://Impactpool.org, https://c4dnetwork.ning.com, www.devex.com, http://UNjobfinder.org.

Про етапи відбору на роботу

Кожен кандидат проходить кілька етапів відбору. На першому – потрібно заповнити заявку чи надіслати резюме за певним форматом. У кожної міжнародної організації він свій. Це вже своєрідний відбір: якщо ви дійсно мрієте про таку роботу, то заповните усі десять сторінок. Вони дуже технічні. Просять помісячно описати ваш досвід, інколи середню зарплату тощо.

Другий етап – найчастіше це інтерв’ю. Наприклад, по телефону, якщо ви розглядаєте роботу за кордоном. Особисто для мене це найскладніший формат. Одного разу я проходила співбесіду для роботи у Африці. Мої співрозмовники були у декількох різних країнах. Це було складно технічно і психологічно відповідати коротко і не бачити їхні реакції.

Кандидатам можуть ставити дуже несподівані питання. Під час інтерв’ю на консультування та проведення тренінгів для правоохоронних органів мене прямо запитали: «Ви жінка. Чи не вважаєте, що вам буде складно працювати з правоохоронними органами? Чи будуть прислухатися до ваших порад? Ви ж розумієте, що всі, з ким ви будете співпрацювати, – це військові чи поліцейські». Я не була готова до дискримінуючого питання. Відповіла, що у мене є відповідний успішний досвід у цій сфері, сфокусувалася більше на своїх якостях, ніж на захисті своєї статі.

Ще на пошукачів може чекати етап тестування, де перевіряють володіння англійською або дають профільні завдання. Наприклад, написати план з комунікацій. Окремо збирають рекомендації (звертаються до 3-5 людей, контакти яких ви надали) та перевіряють документи.

Про високі зарплати та турботу про «своїх»

Зарплата в міжнародних організаціях вища, ніж в інших. Наприклад, якщо ООН приходить в країну, яка розвивається, заробітні плати тут такі ж, як і в усіх представництвах організації. Є відкрита інформація про зарплати в їхній системі для різного рівня посад як національних, так і міжнародних: відповідно до цих даних, мінімальна базова зарплата для спеціалістів початкового рівня – $37 000-80 000 на рік. Якщо людина працює як міжнародний фахівець, тобто не в країні свого громадянства, вона також може отримувати доплати в залежності від місця роботи, грант на освіту дітей і переїзд.

Міжнародні організації практикують не тільки довгострокові, а й короткострокові або консультативні контракти – це фріланс-формат. У такому випадку винагорода залежить від обсягу роботи та кваліфікації фахівця. У середньому – від $50 до $600 в день. Найвищі ставки у міжнародних експертів.

Якщо ви співробітник організації, у вас та вашої родини є медстрахування. Також покривають відпустку та декрет. Наприклад, у мене була повна оплата протягом чотирьох місяців перерви по догляду за дитиною, а в деяких організаціях вона навіть довша.

У міжнародних організаціях дбають і про розвиток працівників. Наприклад, в Британській Раді покривають 2-3 професійні курси на рік. У ЮНІСЕФ у співробітників є коуч, з який можна обговорити професійне зростання.

Якось мій знайомий-комунікаційник проводив тренінги в Афганістані. І однієї ночі його колегу викрали з сусіднього номеру готелю – не повернули до цього часу.

Про різницю між соціальним та бізнес-комунікаціями

Є кілька принципових відмінностей у комунікаціях в бізнесі та некомерційному секторі. В останньому ви, як правило, просуваєте не організацію або продукт – а тему та соціальну зміну.

Ви вивчаєте не ринки чи продукт, а досліджуєте теми, над якими працюєте. Наприклад, стаєте експертом з освіти чи гендерної рівності.

Якщо в компанії вас оточують конкуренти, то тут у вас є партнери, з якими ви повинні усе робити разом. Коли я працюю з міністерствами, то багато навчаю і ділюся досвідом.

Про терпіння та боротьбу з системою

Для роботи в міжнародній організації необхідно розділяти її цінності. Без цього – ніяк. Наприклад, в ЮНІСЕФ доведеться багато працювати з темою прав дітей. Вам потрібно бути амбасадором цього напрямку, просувати його, вивчати.

Така робота – це також певна бюрократія, виконання чітких правил та процедур. Наприклад, щоб щось закупити чи організувати, потрібно проводити тендер, який може тривати місяць. Або ж ви повинні робити щось у координації з місцевою владою. Чи готові ви чекати на її рішення і погоджуватися з ним, навіть коли воно не є прийнятним для вас?

Ви працюєте з реформами, а вони відбуваються дуже повільно. Тому не завжди можна швидко побачити результат своєї роботи.

Ще одна особливість – ви не можете допомогти усім. Робота в міжнародних організаціях – це про стратегію, інституції та їхні можливості. У вас є великий бюджет, але він для зміни системи, а не для допомоги конкретним людям. Останніми опікуються благодійні фонди, громадські організації, активісти.

Якщо працювати увесь час над однією проблемою, рано чи пізно запитають про вашу ефективність. «Кока-Колу» можна продавати безперервно. Натомість продавати увесь час вирішення складних соціальних тем – не вдасться.

Про безпеку та роботу в гарячих точках

Важливо розуміти, що у вас, на відміну від військових, є вибір, їхати у зону конфлікту чи ні.
Перш ніж вирушити в гарячу точку, працівник зобов’язаний пройти необхідні тести і тренінги. Наприклад, в ООН це онлайн-курс з безпеки. Чи допоможе він вам – хтозна. Якось мій знайомий-комунікаційник проводив тренінги в Афганістані. І однієї ночі його колегу викрали з сусіднього номеру готелю – не повернули до цього часу.

Є також психологи, які допомагають переживати травми. На місцях працюють спеціалісти з безпеки, які відповідають за дотримання усіх необхідних умов. Є процедури, які дуже детально прописані: наприклад, у вас буде захищений офіс, ви будете пересуватися в спеціальному транспорті, з професійним водієм та іноді з охоронцями тощо.

Про місію та кар’єрне зростання

Більшість проектів – короткострокові. Це означає, що працівникам міжнародних організацій необхідно шукати роботу кожні 2-3 роки. Але з іншого боку, варто ще раз пригадати чітку місію громадського сектору. Якщо виконали роботу, тоді вперед – до нових ініціатив.

У цій сфері ви не можете зростати, якщо не творите змін. Треба постійно бути включеним в процес, подаватися на інші програми чи до іншого департаменту певної організації. Якщо працювати увесь час над однією проблемою, рано чи пізно запитають про вашу ефективність. «Кока-Колу» можна продавати безперервно. Натомість продавати увесь час вирішення складних соціальних тем – не вдасться.

Кар’єра у громадському секторі можлива, але обмежена. Мрія вирости з позиції комунікаційного спеціаліста до керівника комунікаційного відділу – ймовірно, не здійсниться, адже така людина на кожну країну лише одна. Але ви можете побудувати горизонтальну кар’єру. Наприклад, починаєте з маленької організації, а потім переходите в ООН. Причому це не тільки кар’єрний розвиток, масштаби допомоги теж ростуть.

Ще один урок – зміни потребують часу. І, до речі, в нашій країні вони дійсно відбуваються. Зсередини ми їх не бачимо, тому думаємо, що все повільно і неефективно.

Про реальні проблеми і реальні зміни

У міжнародних організаціях ви можете створювати нові системи. Наприклад, у рамках проекту з домашнього насильства ми посилили національну лінію допомоги жертвам та розширили її й для дітей. Або, наприклад, робили табір для молодих людей зі сходу України. Це реальні 100 підлітків, які творять зміни вже сьогодні. Незважаючи на ситуацію, вони можуть реалізовувати соціальні проекти, щоб тут і зараз робити життя своєї родини і громади кращим.

Я також працювала з родинами переселенців: ми збирали дані, до яких послуг вони мають доступ, яка інформація їм потрібна. Все заради того, щоб вони отримали кращі послуги та можливості.

Ще один проект, який хотілося б виділити, – навчання прикордонних служб та митних служб України. Коли зараз перетинаєш кордон, приємно бачити, що рівень сервісу змінився: співробітники стали більш ввічливими, позитивними, вони посміхаються.

Про «труднощі перекладу» в різних країнах

Те, як люди будуть сприймати ті чи інші комунікаційні повідомлення, залежить від національної культури, політичного режиму, особливості інформаційного простору тощо. Наприклад, в Азербайджані критика не допомагає вирішувати соціальні проблеми, краще йти через позитив.

У Грузії медіа «говорять» новинами, а не темами. Є певні обмеження у Білорусі: наприклад, як міжнародна організація ви не будете зачіпати політику, а торкатиметеся соціальних тем, культури.
Про внутрішні зміни, уроки та відкриття

Робота в громадському секторі багато чого вчить. Наприклад, того, що світ надзвичайно різний. Якби я не працювала в міжнародних організаціях, можливо, й не бачила б такого різноманіття.

Ще один урок – зміни потребують часу. І, до речі, в нашій країні вони дійсно відбуваються. Зсередини ми їх не бачимо, тому думаємо, що все повільно і неефективно. Проте варто поїхати за кордон, наприклад, в Білорусь, Молдову чи Грузію, і можна побачити, що там, наприклад, немає такого різноманіття медіа, яке є у нас, немає такого потужного громадського сектору.

Найбільший професійний урок – комунікації самі по собі є продуктом. Вони перестали бути просто інструментом для поширення інформації чи просування. Завдяки комунікаціям можно вирішувати реальні проблеми, змінюючи соціальні норми чи поведінку.

Читайте еще: О нехватке «айтишников», расслабленных бизнесменах и Новом годе посреди лета: украинка – о жизни и работе в Австралии