Синдром самозванця: основні ознаки, як з ним справитися

Тетяна Міщенко,
психолог, психотерапевт, гештальт-коуч, коуч ICF

Коли ми стаємо на шлях самореалізації, часто стикаємося з пастками, які нам заважають на шляху і можуть принести багато болю. Зі своєї практики я зробила висновок, що синдром самозванця – це тема номер один у тих, хто будує кар’єру, починає та розвиває свій бізнес. Синдром самозванця властивий фахівцям-початківцям, «збитим льотчикам» (коли раніше був успіх, але людина переживає кризу в разі переходу в іншу галузь або до повернення в діяльність). У роботі я зустрічаю і власників бізнесу після банкрутства, і людей, які вирішили круто змінити свою сферу, і професіоналів, які вже реалізувалися, і жінок, і чоловіків. Дуже рідко можна знайти людину, яка, якщо навіть не знає дане визначення, то коли починаєш пояснювати, що це, впізнає себе.

Що ж таке «синдром самозванця»?

Цей термін не є діагнозом, це феномен, що складається з групи симптомів, які нам заважають в реалізації та задоволеності в ній. За свою практику я виділила 12 основних симптомів. Пропоную перевірити, чи про вас кожен з них.

Чи помічали ви, що:

Всі свої успіхи пояснюєте зовнішніми факторами. Не ви молодець, а просто так вийшло, вам пощастило або це випадковість. І у вас всередині відбувається такий монолог: «Ну, мені просто пощастило, я випадково опинився, це ж не моя заслуга, це команда». «А раптом щось піде не так і всі дізнаються, що я не все передбачив».
А всі невдачі пояснюєте, навпаки, внутрішніми факторами: ви недостатньо компетентні, розумні, все це через те, що ви занадто мало працюєте, лінуєтеся тощо.
Відчуваєте напругу та страх, що всі дізнаються, що ви не той, за кого себе видаєте, що насправді ви недостатньо компетентні.
Боїтеся призначити адекватну ціну за свої послуги/роботу та уникаєте розмов про ціну. «У мене недостатньо досвіду, щоб ставити таку ціну або претендувати на таку зарплату. А раптом люди не захочуть стільки платити? В країні криза, у людей грошей немає/не той час, щоб претендувати на підвищення зарплати». І що насправді за цим стоїть страх «я не вартий цього». Або відчуваєте гойдалки: то вам здається, що вартість ваших послуг/заробітна плата занадто маленька, то – завищена.
Вам постійно здається, що ви ще недостатньо знаєте і вам потрібно отримати ще один диплом, пройти ще один курс, тренінг, щоб відчувати себе фахівцем. Такий, знаєте, вічний студент.
Ви боїтеся та уникаєте помилок. Висуваєте до себе занадто високі вимоги і вам властивий перфекціонізм, що паралізує, і, як наслідок – прокрастинація.
У вас є страх і ви уникаєте того, щоб приступити до виконання якогось проєкту, почати нову справу, заявити про своє бажання обіймати посаду або змінити роботу через те, що ви не будете комусь цікаві та у вас не вийде.
Боїтеся проявлятися, показати себе світу (писати про себе в соцмережах, виступати на конференціях тощо).
Боїтеся критики та засудження, уникаєте таких ситуацій. Але водночас найжорсткіший критик живе у вас всередині.
Вам заважає постійне порівняння себе з іншими. Вам здається, що інші впораються краще і швидше. Що навколо багато талановитих людей і без вас. Навіщо йти в цю сферу, отримувати цю професію, претендувати на цю посаду? Або порівнюєте себе з авторитетами, лідерами галузі, більш досвідченими колегами та виставляєте собі одразу високу планку.
Розумієте, що здатні на більше, але чомусь це «більше» все ніяк не настає у вашому житті.
Постійно відчуваєте себе «недо».

Якщо у вас є буквально одна-дві ознаки або вони виражені епізодично, значить. деякі сумніви в собі іноді є, але в цілому «синдрому самозванця» у вас немає, або він пропрацьований. Якщо у вас три ознаки та більше, значить, швидше за все, «синдром самозванця» виражений яскраво та дуже сильно може в житті заважати. І це терміново потрібно виправити.

Як з ним справитися

Крок 1. Побачити симптоми. Ми щойно це зробили.

Крок 2. Прийняти синдром самозванця.

Рішення починається з визнання проблеми. Часто в популярній психології чую: «Проблем немає, є завдання або ситуація». Це непогана фраза, але тільки після того, як проблема буде усвідомлена. Фраза: «У мене немає проблем, є тільки завдання і я взагалі так позитивно на все реагую» – це деяка форма відходу від дійсності, псевдопозитивне мислення. Тому правильніше буде сказати: «Так, у мене є проблема і після цього я перекладаю її в завдання», тому що позитивні зміни починаються з прийняття.

Крок 3. Навчитися спиратися на синдром самозванця, як на ресурс.

Через «синдром самозванця» люди інвестують багато часу в навчання та роботу, в розвиток своїх професійних навичок. Тоді наш «синдром» стає драйвером особистого розвитку. Також у нього є якась місія всередині кожного з нас. Наприклад, у мене – це постійний розвиток, бажання вивчати різні напрями психології, я якісно готую матеріали до курсу, думаю над темою комплексно. А навіщо він потрібен вам? Яка у нього місія?

Крок 4. Навчитися помічати симптоми та справлятися з ними.

Ставити собі адекватні вимоги та зробити реалістичними орієнтири свого зростання.
Навчитися себе підтримувати, привласнювати свої досягнення і перемоги.
Помічати внутрішнього критика та навчитися справлятися з його голосом.
Перестати себе порівнювати.
Дозволити собі помилятися.
Знайти професійну спільноту. Створити для себе групу підтримки.
Навчитися витримувати напругу, прийняти, що зустріч зі своїми соромом, страхами – це і є ціна успіху. Самозванець частіше там, де немає згоди з оплаченою ціною. Так, мені було соромно, боляче, страшно, але я пройшов. І тоді самозванець відступає і приходить впевненість в собі.
Прийняти, що щось буде виходити краще, щось гірше, вас будуть вибирати і не вибирати. Що ви не отримаєте те, що хочете просто так і для цього найчастіше потрібні зусилля. Що навіть правильні дії можуть не приводити до результату так швидко, як би цього хотілося.

Щоб відчути полегшення, часто достатньо просто знати, що для ваших почуттів є визначення. Якщо ви знаєте про цей феномен, то ви вже можете з ним впоратися. Якщо «синдром самозванця» розвинений дуже сильно, важливо розбиратися з його причинами та проявами з фахівцем. І тоді «синдром» стане вашим другом і драйвером зростання, а не блокером розвитку, який ув’язнює та заважає реалізувати себе.