Безумовно, кожному з нас знайома ситуація: деякі люди обожнюють давати цінні поради, надавати допомогу, коли ми їх не просимо, при цьому постійно втручаючись у наше життя. Вважають, що краще знають, що нам нагально потрібно, а що – ніяк не можна. Від такого зазіхання на особистий простір ми відчуваємо дискомфорт та навіть намагаємось зменшити спілкування. Така характерна ситуація означає, що наше життя прагнуть покращити люди з синдромом рятівника.


Як визначили психологи, синдром рятівника – прагнення людини постійно робити комусь добро, бути корисними, відчувати власну незамінність. У результаті такої діяльності людина отримує задоволення та підвищує самооцінку.


Ми вирішили розібратись, чи завжди допомога доброї людини є дійсно корисною, чи не править рятувальником егоїзм та бажання домінувати?


Звідки в добра ростуть ноги?


Психологи кажуть, що рятівники частіш за все походять з деструктивних сімей. Діти, які відчували дефіцит уваги, прагнули бути «хорошими», щоб здобути похвалу батьків, найчастіше стають «рятівниками». Їм властива низька самооцінка та низькоресурсний стан. Роблячи добро, вони таким чином компенсують брак уваги з боку близьких та оточуючих.


Є ще категорія рятівників, які вважають, що чим більше добра вони зроблять, тим більші будуть з цього їхні власні дивіденди – добро обернеться до них. Так, все в житті обертається за своїми законами, але це вже не нагадує альтруїзм. Рятівнику як кисень, потрібні люди, щоб піклуватися, без них він втрачає сенс життя. Для нього важливо бути потрібним, контролювати життя «підопічного», домінувати у відносинах. Але при цьому часто забуває, що допомога конкретній людині дуже делікатна справа і треба завжди знаходити ту золоту середину,  щоб мати позитивний результат.


Допомагаючи, не нашкодь


Піклуючись про близьких людей, ми бажаємо їм тільки добра. Щиро віримо, що наші дії правильні, на благо. Але, на жаль, гіпертурбота приводить до жахливих наслідків: вирішуючи чиїсь проблеми, ми не даємо людині рости, адаптуватися та набирати досвід. Людина, що на перший погляд потребує допомоги, сама створила певну ситуацію, яка є на цю мить, і їй потрібно з усіма власними проблемами розібратись особисто. Інакше можна поповнити лави інфантилів, а у випадку зникнення з горизонтів рятівника, ситуація може набути небажаних наслідків.


Тетяна, 47 років: «Маю сина, 24 роки. З дитинства намагалася дати йому все що потрібно: найкращі іграшки, одяг, кращі у місті дитсадок, школа. Завжди тримала руку на пульсі – була в курсі його шкільного життя, знала усіх друзів, радила з ким варто спілкуватись, а з ким – ні. Вирішувала питання з оцінками… Мій чоловік, його батько, вважав що моя опіка досить сильна, але я до цього не прислухалась, адже це моя єдина дитина, нехай у нього буде все найкраще! Син закінчив інститут, я його працевлаштувала на хорошу роботу. Там він довго не затримався, мовляв «не моє», і так було кілька разів. Тепер він постійно сидить вдома, на жаль, як виявилось, «його» це всього лиш тривалі комп’ютерні ігри. Відповідальність за своє життя син повністю переклав на мене. Я дуже хвилююсь за його майбутнє, він зовсім не пристосований до життя».


Рятівник краще знає


Якщо в колі ваших близьких людей є рятівник, готуйтесь тримати чітку оборону. Адже він краще знає, як вам жити, і якщо щось піде не за його розкладом, він вас знайде і почне рятувати. Втручання рятівника в особисте життя дуже часто викликає роздратування, навіть агресію.


Гіперопікаючими можуть бути батьки, які не усвідомлюють, що маленька дитина вже доросла і сама керує своїм життям, брати та сестри, чоловіки та жінки, близькі родичі. Рятуючи іншого, рятівник не завжди усвідомлює, що його власному життю теж потрібні корективи, але йому саме ніколи, адже є й більш важливі потреби. І щиро не може зрозуміти, коли замість очікуваної подяки одержує ігнорування або прохання не втручатись.


Артем, 38 років: «Я 6 років був одружений, потім ми розійшлись. Мій шлюб був невдалий, тому з наступним шлюбом я не поспішаю. Маю багато друзів, спілкуюсь з дівчатами. Всі неприємності позаду, зараз моє життя мене влаштовує. Але тільки не мою сестру. У дитинстві батьки часто бували у відрядженнях, практично вона займалась моїм виховання, бо була на 7 років старшою. Зараз вона теж розлучена, має самостійного дорослого сина, який живе окремо та далеко. Тому всю свою енергію та доброту сестра спрямовує на мене. Де я, з ким я, що роблю, що їв, куди йду та ін. Мегапитання – коли вже нарешті я одружуся? Колишній дружині не подобались часті дзвінки сестри, повчання та корисні поради. Ми з колишньою через це часто сварились. Мені й зараз дуже незручно звітувати за кожний свій крок, але вона моя рідна сестра, я її дуже поважаю. Тим більше, зрозумів, що опір марний, вона така є…».


Тільки, якщо попросять…


Як бачимо, не завжди опіка та допомога бувають корисними. Роздаючи непрохані поради можна порушити особисті кордони людини, змусити її відчути себе некомпетентною та безпорадною. Адже рішуче налаштований рятівник зазвичай ні до кого не прислухається, він робить свою справу, радіє з того, підвищує самооцінку, тішить свій егоїзм. І не в його інтересах розв’язання проблеми – кого ж тоді залишиться рятувати? Але займаючись таким «порятунком» можна й емоційно вигоріти.


Тож радимо рятівникам спрямувати власну енергію на розв’язання особистих питань та проблем, не руйнувати своє життя, витрачаючи енергію на справи, які не потрібні. Так, допомогу людям надавати необхідно, але тільки якщо вас про це просять.


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб читати найсвіжіші статті, брати участь в опитуваннях і дізнаватися про актуальні вакансії!