Усі професії важливі. Але без деяких суспільство накрив би «блекаут» – адже хто стоятиме на варті життя, здоров’я та безпеки?


Спецпроект #потрібні_люди – серія інтерв’ю The Point (robota.ua) із представниками соціально значущих професій: небезпечних, складних і неймовірно цікавих. За кожним професійним вибором – унікальна історія. Ми запитаємо в наших героїв, чому вони обрали свою справу та які виклики, непомітні для оточуючих, приймають щодня. Про найскладніші та найліпші робочі моменти, професійні забобони, традиції, гендерні стереотипи. Про складнощі, попри які вони бережуть вірність професії, та завдяки чому точно знають – навіщо.


Наш перший герой – Сергій Пантус, старший лейтенант, начальник караулу 25 Державної пожежно-рятувальної частини Головного управління ДСНС України у м. Києві. Протягом 12 років пожежний-рятувальник разом із побратимами приборкує руйнівну стихію і рятує людей із вогняних пасток. Як це – працювати в умовах, коли температура в приміщенні сягає до 800 °С, через дим не видно нічого вже за метр, а кожна мить – безцінна?


Про хлопчачу мрію, братів-пожежних та вимоги до новобранців 


– Сергію, коли і чому ви вирішили стати пожежним-рятувальником? Можливо, дитяча мрія або сімейна традиція?


– У професії я вже 12 років. Робота подобалася мені ще зі шкільної екскурсії до пожежної частини. Серйозне доросле рішення з’явилося просто: після повернення з армії я шукав роботу в Києві і побачив оголошення про набір пожежних у метро. Завітав у відділ кадрів, і вже за три тижні приєднався до служби.


Щодо родини – у нас дійсно склалася така традиція, але я її і заснував. Мій молодший брат завжди «рвався» в професію і став пожежним-рятувальником одразу після закінчення школи, паралельно здобуває вищу освіту заочно; ми працюємо в одній частині, але в різних караулах. Середній брат також працює водієм у пожежній частині в Житомирській області.


– Тобто, щоб потрапити на службу, вища освіта не обов’язкова? 


– Спочатку – ні, тільки повна загальна середня освіта. Але, наприклад, я з дитинства мріяв стати офіцером. А тому, крім заочного відділення Київського політехнічного інституту, шість років тому отримав другу, профільну вищу освіту – закінчив Інститут державного управління у сфері цивільного захисту. Це дозволило мені згодом отримати офіцерське звання та посаду начальника караулу. Тобто присягу я складав двічі: у Збройних силах України і тут.


До кандидатів є низка вимог – оцінюються стан здоров’я та фізичної підготовки, психологічні якості, теоретичні знання


– Чи проводяться набори новобранців?


– Так, проходить два-три набори на рік. У Києві більше пожежних частин, отже, потрібно більше людей. У регіонах також є відкриті вакансії, але їх менше.


– Які є вимоги до кандидатів? 


– Раніше обов’язковою умовою була служба в Збройних силах, наразі її скасували. Але є низка інших вимог – оцінюються стан здоров’я та фізичної підготовки (медкомісія та нормативи – біг, підтягування тощо), психологічні якості (тести та співбесіда), теоретичні знання (вступні іспити з української мови та математики).


– Що ви особисто вважаєте критично важливим, щоб виконувати вашу надважку роботу – з огляду на досвід?


– Чесно? Як і на будь-якій роботі – просто бути людиною. Відповідально ставитися до своєї справи і до колективу. І, звичайно, важливі фізична сила, витривалість, психологічна стійкість.


– Як навчають майбутніх пожежних-рятувальників? 


– Підготовка в навчальному центрі триває три місяці. Навчання включає багато блоків: фізична, тактична, технічна підготовка, надання домедичної допомоги тощо. Майбутні пожежні-рятувальники опановують низку специфічних навичок згідно з нормативами – наприклад, збір та виїзд за сигналом «тривога», надягання спецодягу та спорядження, оперативне розгортання, підйом по штурмовій та висувній драбинах, робота з технікою та обладнанням, рятування потерпілих тощо. Це повноцінний п’ятиденний навчальний тиждень, заняття тривають із 9 до 17.


З третього місяця навчання розпочинаються чергування з караулами, практичні заняття. Відбуваються і виїзди на пожежі – звичайно, спочатку хлопців не допускають у небезпечні зони, для цього треба успішно завершити навчання, скласти іспити, отримати необхідні допуски.


– Але тренування тривають постійно і після завершення навчального курсу?


– Звичайно. Є розклад занять на кожний день – підвищуємо рівень теоретичної підготовки, аналізуємо складні випадки пожеж. Обов’язкове щоденне відпрацювання нормативів на навчальній башті («літній» або «зимовій», які є моделями чотирьохповерхового будинку з вікнами), за навчальною «тривогою» чи планово. На таких тренуваннях караул має вхідні дані – щодо поверху, площі пожежі, і відпрацьовує весь сценарій відповідно до вимог. Техніка, обладнання, драбини, мотузки тощо – все як на справжній пожежі.




Про «золоті» секунди, звикання до «тривоги» та шашлики на балконі багатоповерхівки


– Розкажіть про свою роботу «в секундах». 


– За 20 секунд ми маємо вдягтися, за 60 секунд – вже виїхати на виклик. Райони в нашому Київському гарнізоні розділені приблизно так, щоб прибуття на місце не перевищувало 10 хвилин, але, звичайно, чим швидше – тим краще, кожна секунда цінна. На жаль, у такому великому місті як Київ є проблема заторів, причому наразі навіть на тих вулицях, де їх ніколи не було, особливо ввечері. Тоді лишається тільки зустрічна смуга – чекати ми не можемо.


На початку служби я постійно жив «на голках». Але до цього звикаєш: постійно готовий зірватися та побігти – така робота


– У кіно вогнеборці, коли немає тривоги і вони перебувають у частині, зазвичай сплять або грають у карти. А як насправді?


– (посміхається) Звісно, все не так. Графік чергування розписаний буквально по хвилинах, навіть коли немає викликів. Теоретичні та практичні заняття, перевірка техніки та обладнання… Відбій за графіком, якщо все спокійно, – з 22 до 6 години, начальник караулу має право на чотири години сну протягом чергування. В кімнаті для сну – тапчани, ковдри й подушки; спимо, звісно, в одязі. Але служба триває постійно – пости з черговими по караулу на варті щомиті.


– Чи складно це – постійно перебувати в стані готовності до «тривоги»? Адже і цієї миті може пролунати сигнал, і за хвилину ви мчатимете на виклик. 


– На початку служби я постійно жив «на голках», не міг заснути вночі через напруження. Але до цього звикаєш із часом, просто постійно готовий зірватися та побігти – така робота.


– Як побудована командна взаємодія вогнеборців під час пожежі?


– Кожний пожежний-рятувальник має свій номер із встановленими обов’язками, чітко знає, за яке пожежне обладнання відповідає та що конкретно має робити. Керівником гасіння пожежі є начальник караулу (до прибуття вищих посадових осіб у разі необхідності). Збір інформації розпочинається з моменту виїзду – на якому поверсі пожежа, чи є відомості про людей, площа пожежі тощо.


– Як змінилися ваші обов’язки, коли ви очолили караул? 


– Кардинально. Я відповідаю за навчальну роботу, відпрацювання нормативів, стан техніки та обладнання на зміні та безліч організаційних питань. Водночас продовжую брати безпосередню участь у гасінні пожеж, рятуванні людей і майна. Маю оцінити обстановку, очолити ланку. Першим зайти в приміщення – принаймні так завжди робив мій командир, коли я був бійцем, так роблю я, і це правильно. Адже несу відповідальність за людей – і за тих, кого рятуємо, і за «своїх» (наш караул складається з 20 чоловіків).


– Який у вас графік чергувань?


– Доба – чергування, потім – три вихідних, 40-годинний робочий тиждень.


– Скільки в середньому викликів ви приймаєте протягом чергування? 


– По-різному. Зокрема, частота викликів залежить від пори року. Наприклад, нинішня зима не люта, а от через морози викликів було б набагато більше: обігрівачі, перевантажена проводка, безхатченки мусять ховатися в підвалах та обігріватися підручними засобами тощо. Влітку в період засухи горить трава, люди виїжджають на природу й розводять багаття, тому викликів також дуже багато.


Загалом за день може не бути жодного виклику. А в деякі дні навіть до підрозділу не встигаємо заїжджати – просто ранги пожеж різні, а відповідно і складність завдань.


– На свята викликів більше?


– Зазвичай так. Одного разу я чергував на Новий рік, і нас викликали на пожежу через те, що люди смажили шашлики на балконі київської багатоповерхівки. Забули про мангал, зайнялося, це помітили сусіди.




Про заміну страху, найтривалішу пожежу та бурульки на шоломі


– Згадайте ваш перший виїзд на пожежу. Чим він запам’ятався? 


– Я був «четвертим номером», допомагав водію встановлювати пожежний кран і надавав іншу посильну допомогу. Попрацювати з пожежним стволом отримав дозвіл від командира вже після того, як пожежу «прибили». Площа пожежі була велика, але будівля відселена, без людей, все закінчилося благополучно. А запам’ятався випадок тим, що я перевернув відро з якоюсь смолою, яке чомусь там стояло, на свій жовтий бойовий одяг. Плями неможливо було відмити; так я і проходив у тій «плямистій бойовці», доки не отримав нову (посміхається).


Все робимо майже наосліп. Пріоритет – безумовно, людське життя, воно найцінніше


– Що ви відчуваєте, коли заходите в приміщення, охоплене вогнем? 


– Все відбувається так швидко, що відчувати часу немає. Ми оцінюємо обстановку та діємо. Коли заходиш у приміщення, воно зазвичай задимлене, нічого не видно. Насамперед треба перевірити, чи немає людей – причому не тільки там, де власне джерело займання; дим проходить скрізь, отже, треба заглянути в кожну шпаринку. В паніці люди, особливо діти, ховаються в найнесподіваніших місцях: за диванами, в шафах, ванних кімнатах, туалетах… Все робимо майже наосліп, оскільки ліхтар світить максимум на відстань витягнутої руки. Паралельно одразу розпочинається гасіння пожежі. Пріоритет – безумовно, людське життя, воно найцінніше.


– Страх із досвідом частково «атрофується»?


– Звичайно, переживаєш – але більше за людей, яких треба врятувати, і за своїх хлопців. Чесно, мені легше самому піднятися по драбині, ніж стояти внизу і бачити, як це робить хтось із команди. Так, всі навчені, досвідчені – і все одно. Тому ми просто зосереджуємося на справі.



        

        

            

                

                    

                         Фото з архіву ДСНС України                    

                

                

                    
                    

                    
                    
                

            

        


        
        


        

– Чи можете відзначити найтриваліші пожежі, найважчі випадки з досвіду? 


– Їх було багато. Наприклад, коли сталася пожежа на нафтобазі під Києвом, біля Глевахи, ми працювали там протягом доби (загалом пожежа тривала 9 днів, з 8 до 16 червня 2015 року – прим. ред.). Пожежу в павільйонах на ринку біля метро «Героїв Дніпра» гасили всю ніч, і завершила роботу тільки наступна зміна.


Був випадок, коли ми всю ніч працювали на пожежі при мінус 20: зайнялися старі будівлі на Подолі, де багато дерев’яних перекриттів. Бойовий одяг та взуття наскрізь промокли від струменів води і замерзли, з шоломів звисали бурульки. Грітися можна було тільки від самого вогню, тобто в приміщенні, де і відбувалася пожежа, під час власне гасіння. Повернулися в частину, вкриті кригою, – я навіть не зміг самотужки відірвати від одягу пояс, допомагали хлопці.


– На які ще виклики, крім гасіння пожеж, ви маєте реагувати?


– Наприклад, ДТП, для змивання палива та масла з проїжджої частини. Адже, коли вони витікають, це може призвести до аварійних ситуацій чи навіть вибуху. Також, якщо аварійно-рятувальний загін зайнятий на інших викликах, ми можемо проводити деблокування потерпілих – маємо бензорізи та інше необхідне обладнання, проходимо підготовку і для надання такої допомоги.


– Яку зарплату отримують пожежні-рятувальники? Можна в форматі «від…».


– Від 10 000 гривень – таку зарплату отримують пожежні-початківці. Потім, з вислугою років, підвищенням у званні тощо заробітна плата поступово збільшується.


Ми всю ніч працювали на пожежі при мінус 20. Наскрізь промокли від струменів води і замерзли, з шоломів звисали бурульки. Грітися можна було тільки від самого вогню


 




Про пожежне братство, профдеформацію, прикмети вогнеборця й запарковані двори 


– Ви довіряєте колегам власне життя – і навпаки, чи не так? Розкажіть про ваші робочі взаємини.


– Це не робота, а родина. І випробувань, і жартів – у нас усього вдосталь. Зізнаюся: навіть у відпустці часто хочеться заступити на чергування. «Випадкові» люди з такої роботи швидко відсіюються. Лишаються тільки ті, хто для цього народжений, і працюють пліч-о-пліч роками. Причому я працював у двох частинах і різних караулах – так усюди.


– Якщо люди йдуть з професії – то зазвичай чому? 


– Службу залишають одиниці. Наприклад, у мене в караулі один чоловік навіть не звільнився, а просто перевівся служити в іншу область за сімейними обставинами, а другого забрали в армію (він до цього не служив). Піти можуть ті, кому робота не підходить психологічно. А власне робота, якщо вже вибирають, – це зазвичай на все життя. За свою справу тримаються.


– Принагідно – питання, яке турбує багатьох містян: до якого поверху можуть дістатися пожежні-рятувальники в разі необхідності? 


– Більшість пожежних драбин розраховані на те, що при зручному розташуванні їх можна скласти на дах 9-поверхового (30 метрів) або 16-поверхового будинку (53 метри). Найдовша в Києві пожежна драбина – 93 метри, це приблизно 30 поверх.


«Випадкові» люди з такої роботи швидко відсіюються. Лишаються тільки ті, хто для цього народжений


– Чи помічаєте ви за собою прояви профдеформації?


– Коли потрапляю в будь-яке приміщення, насамперед звертаю увагу на евакуаційні виходи, вогнегасники, пожежні крани. Це властиво всім, хто працює в нашій сфері.


– І це можна назвати просто здоровим глуздом. А чи мають вогнеборці особливі професійні прикмети чи забобони?


– Так. Наприклад, вважається, що на чергування не можна вдягати новий бойовий одяг – у такому разі він обов’язково знадобиться; можна тільки на наступне. Не варто взагалі зайвий раз говорити про пожежі. Також не прийнято до блиску відмивати шолом. Перед чергуванням можемо побажати один одному «сухих рукавів» – тобто щоб вони взагалі не знадобилися (пожежний рукав – це гнучкий трубопровід для транспортування вогнегасних речовин, – прим. ред.). 


– Які звички людей можуть стати на заваді вашій роботі? Наприклад, вщент запарковані двори?


– Так, у Києві це створює перешкоди. Машин багато, і всі хочуть залишити авто поближче до будинку. В такий двір заїхати надзвичайно важко. І нам неодноразово доводилося тягнути рукавні лінії за 200-300 метрів – а це втрачений дорогоцінний час.


– Чи отримуєте ви вдячність від людей, яким допомагаєте? 


– По-різному. Хтось дякує, а хтось і лається –  наприклад, від шоку, коли згоріла квартира. Це дещо неприємно – ми завжди робимо все, що можемо, але ми не всемогутні. Проте до всього ставимося з розумінням. Людей шкода.




Про жінок-рятувальниць, гасіння недопалків трьома машинами, собаку в колодязі й правильний вибір


– Брати вже пішли вашими стопами. А чи хотіли б ви, щоб і діти продовжили професійну династію? 


– Естафета від сина до батька – дуже розповсюджене явище серед пожежних. Але наразі я виховую доньку, тому…


– До слова – наскільки реалістичною є ідея про жінку, пожежну-рятувальницю в Україні? В 2018 році Міністерство охорони здоров’я скасувало наказ №256, а відтак і перелік 450 раніше заборонених для жінок професій. Як мінімум одна жінка-рятувальниця – Анастасія Клочко, працює в пожежній частині в Черкасах. 


– Усе залежить від фізичних можливостей людини. Це надзвичайно важка і виснажлива праця. Тільки сама «бойовка» з апаратом захисту дихальних шляхів важить близько 20 кілограмів. Без достатньої фізичної сили складно навіть просто втримати рукав зі струменем води під напором. До того ж, наразі все обладнання та одяг у нас виробляються «під чоловіків».


Проте в США, наприклад, жінка-рятувальниця – звичайне явище. І, до речі, в нашому гарнізоні, в аварійно-рятувальному загоні, є жінка-водолаз. У майбутньому все можливо.


– Приблизно: в ліквідації скількох пожеж ви брали участь? І скільки життів врятували? 


– Такої статистики не веду, «зарубок» не роблю.


– Що у вашій роботі найскладніше особисто для вас? Чи є миті, коли опускаються руки?


– Найважче – виявити під час пожежі загиблого. Це уявляєш як щось неймовірно страшне, але насправді це ще гірше. Але опустити руки? Такого жодного разу не було.


– А що, навпаки, нагадує вам, заради чого ви робите свою справу? Що дає ресурс та наснагу? 


– Одного разу ми гасили пожежу на сьомому поверсі. Вдома лишилися самі двоє маленьких дітей – хлопчик і дівчинка, а їхня мама, ймовірно, ненадовго вийшла. Ми з товаришем дістали дітей з вікна і знесли вниз на руках. Неможливо забути очі матері, якій передаєш із пожежної драбини її живих і здорових дітей.


– Ваш ідеальний робочий день – це коли… 


– Використовувати техніку та обладнання довелося тільки для відпрацювання нормативів.




– Які перспективи професійного розвитку ви маєте і чого хочете досягти? 


– Поганий той боєць, який не хоче стати генералом. Скрізь так – і у нас також. Але чим вища посада – тим складніші виклики. До кожної нової сходинки треба бути готовим. Нині мені дуже подобається саме моя роль – начальника караулу.


– Як до вашої роботи ставиться родина? 


– З розумінням. Підтримують і переживають. Хотіли б, щоб я був поруч на свята, а це можливо далеко не завжди – є чергування, трапляються і виклики у вихідні. Звикли. Служба є служба.


Я не зміг би працювати в іншому місці. Мій колектив – не уявляю, як вони були б без мене, а я без них?


– Щодо причин виникнення пожеж. Якщо б ви мали змогу витаврувати якісь прохання чи поради в пам’яті громадян – що б це було? «Не грайтеся з сірниками»… 


– Дбайте про себе. Стежте за дітьми та навчайте їх обережно поводитися з вогнем. Не будьте легковажними… Не паліть у місцях, які для цього не передбачені. Класична ситуація: хтось покурив на поверсі, кинув недопалок у сміттєпровід або навіть у банку з-під кави, які всюди стоять як попільнички. Загорілося, задимлений весь поверх, виклик. Нічого страшного не сталося – ми все швидко загасили. Але: на виклик зірвалося три відділення, приїхали «швидка» та поліція… Це великі втрати для держави. А ще важливіше – комусь, доки ми гасимо «беник», може реально знадобитися наша негайна допомога.


– Серйознішу та відповідальнішу роботу складно уявити – і все-таки: можете згадати кумедний чи дивний випадок із практики? 


– Тварин – песиків-котиків та інших – теж рятуємо ми. Пам’ятаю, нас викликали, щоб витягти з колодязя собаку. Він перебував у «пастці» досить довго, тому був дуже голодним і злим. Коли я спускався, то чув клацання зубів біля своїх ніг. Тому мусив піднятися, натягти на себе купу штанів, потім мене спустили на мотузці і вдалося спіймати тварину, обмотавши ковдрою.


– Після важкого чергування – як ви відновлюєтеся?


– Попаритися в душі і виспатися – найкращий спосіб повернути сили. А ще ми з хлопцями з караулу дуже любимо колективну нічну риболовлю на Десні чи Дніпрі, особливо влітку. Дружина іноді так і каже – «Ти крім «пожарки» і «рибалки» нічого не хочеш знати» (сміється).


– Якщо повернутися в той день, коли ви вирішили обрати свою професію – чи повторили б вибір? 


– Так! Я не зміг би працювати в іншому місці. Наприклад, мій колектив – не уявляю, як вони були б без мене, а я без них? Також для мене цінна можливість допомагати людям. Ми завжди там, де потрібні. І без цього адреналіну – коли чуєш сигнал «тривоги», мчиш на виклик, працюєш, певно, теж буде складно, якщо вже звик.


– Сергію, дякую за розповідь. І, звичайно, – «сухих рукавів».








Фото: Тетяна Скуфінська