Про правило зворотного зв’язку, помилку як точку для розвитку та слова-табу: інтерв’ю зі співзасновницею українського бренду взуття та аксесуарів Kachorovska Аліною Очеретяною

Редакція онлайн-журналу The Point продовжує рубрику «Підприємці». Наші герої − українські виробники, які діляться своїм досвідом у галузі, розповідають про конкуренцію на вітчизняному ринку та як влаштований їхній бізнес зсередини.

Наша наступна героїня – засновниця українського бренду взуття та аксесуарів Kachorovska Аліна Очеретяна (Качоровська). Аліна розповіла, як сімейна справа поступово переросла у бізнес і бренд, поділилася історіями кар’єрного зростання в компанії, а також пояснила, чому, аби зрозуміти свою концепцію та цінності, перші два-три роки треба просто «пахати».

Перше ательє Kachorovska відкрили у 2013 році. Сьогодні Kachorovska − це виробництво у Житомирі і дві локації з ательє, магазинами та кав’ярнями в Києві. У колективі більше 100 працівників. Окрім пошиття взуття та сумочок на замовлення, бренд випускає власні лінійки жіночого, чоловічого та дитячого взуття та аксесуарів.

Про правило зворотного зв’язку, помилку як точку для розвитку та слова-табу: інтерв’ю із співзасновницею українського бренду взуття та аксесуарів Kachorovska Аліною Очеретяною

Фото: Оксана Красюк

Про перші заготовки на кухні, стартовий капітал і актуальні вакансії

− З чого почався бренд?

− Це наша сімейна історія. Я виросла у сім’ї чоботарів, тобто до мене цією справою займалося два покоління. А мені вона дісталася у спадок. Тоді це не було ані бізнесом, ані брендом. Майстерня була поруч із домом. Хоча, як у багатьох, все починалося на кухні, просторій кухні у великому приватному будинку. Бабуся з мамою шили там перші заготовки взуття.

− Що було найважчим, коли починали, а що найлегшим? Що найважче і найлегше зараз?

− Я слово «важко» взагалі не сприймаю. Усе робилося у міру наших сил.

− Яким був стартовий капітал?

− Близько 10 000 доларів. Але ж ми не починали з нуля. Коли до справи приєднався мій чоловік, тоді ми почали швидко розвивати те, що мали. Саме тоді запустився процес поступового переростання у бренд і бізнес. Бо коли хочете, щоб історія «грала», треба її розвивати.

Якщо говорити про цінності, то для нас важлива скромність, рівність, любов до людей і сімейність.

− У вас вже були напрацьовані канали, як, наприклад, місця замовлення шкіри?

− Були, але не ті, якими ми користуємося зараз.

− Чи плануєте розширюватися? Бо є відгуки, що у вас доволі довга черга на виконання замовлення.

− У вас застаріла інформація, бо ми скоротили строк виконання роботи. Ми працювали над цим довгий час і нарешті у кінці 2017-го вийшли на нові терміни виконання замовлень – три тижні. Раніше цей строк складав півтора-два місяці.

Щодо планів: будемо розвиватися природно, чогось на кшталт «відкрити п’ять магазинів у 2018-му» у нас немає. Багато що залежить від зовнішніх факторів, а не тільки від нас.

Фото: Оксана Красюк

− Скільки людей у колективі і як довго він у такому складі, як зараз? Які вакансії на даний момент відкриті?

− Зараз у нас працює близько 120 працівників, враховуючи магазини і виробництво. Колектив збільшився приблизно удвічі за останній рік завдяки наполегливій роботі команди. Зараз ми вдосконалюємо всі бізнес-процеси, які у нас є.

Вакансії завжди є. Оскільки у нас виробництво (у Житомирі), сітка відкритих вакансії завжди різна. Зараз ми шукаємо взуттєвих та сумочних швачок, а також майстра з фінішної обробки взуття. А якщо говорити про київську команду, то ми завжди шукаємо когось на кухню, бариста та консультантів-стилістів у магазини.

Фото: Оксана Красюк

Про вимоги до працівників, етапи співбесіди і цінності компанії

− Які вимоги до майбутніх працівників?

− На виробництві в першу чергу звертаємо увагу на експертність, у Києві – перш за все цінності людини.

− Вам легше самим навчати працівників чи одразу набираєте людей із відповідними навичками?

− На виробництво максимально набираємо людей з навичками, бо на навчання йде дуже багато часу і все одно нема гарантії, що людина після цього розкриється і буде гарним майстром.

А ось консультанти можуть бути без досвіду. Бо у нас сильна підготовча база, і всі наші консультанти обов’язково через неї проходять.

Іноді люди приходять до нас і кажуть, що хочуть у нас працювати, бо у нас класний Instagram. Але робота – це не про красивий профіль в Instagram.

− Як проходить співбесіда?

− Якщо говорити про київську частину команди, то співбесіда проходить у три етапи. Перший з – ейчаром. Потім співбесіда з куратором, безпосереднім керівником за напрямком. Третій етап співбесіди може бути зі мною, у 50% випадків це саме так.

− Як ви бачите, що це ваша людина?

− До цього відповідально ставиться ейчар, бо він ставить запитання, які розкривають цінності, щоб зрозуміти, чи в одному напрямку думає з нами людина, чи ні.

Етап з куратором − це розвіювання романтизму, де пояснюються операційні задачі. Бо іноді люди приходять до нас і кажуть, що хочуть у нас працювати, бо у нас класний Instagram. Але робота – це не про красивий профіль в Instagram. Задача куратора – донести суть роботи.

Я ж ставлю три запитання, які для мене є показовими. Які саме – не скажу, це секрет. Якщо говорити про цінності, то для нас важлива скромність, рівність, любов до людей і сімейність.

Скромність – це, коли, наприклад, в іншому відділі потрібна допомога, і ти допомагаєш без питань. PR-директор у нас може стояти на барі, помити посуд, коли запара. Так само і я. Це нормально.

Фото: Оксана Красюк

Про атмосферу у колективі та правило зворотного зв’язку

− Що, на вашу думку, є найефективнішою мотивацією для працівників, окрім грошової, звісно?

− Залежить від того, який запит у самого співробітника. Якщо ти хочеш прокачати свої професійні навички − це одна історія. Ми намагаємося забезпечувати працівникам розвиток і навчання. Менеджерам та лінійному персоналу перш за все.

Коли у колективі доброзичлива атмосфера – це вже гарна мотивація, яка іноді переважає над грошовою.

Ще у нас діє правило зворотного зв’язку. Щось пішло не так? Збій в комунікації? Усі ці моменти проговорюються між співробітниками по правилам конструктивного зворотного зв’язку. Тобто ми знаємо, чого хочуть співробітники. Якщо вони доходять до певної точки, коли припиняють рости у професійному плані, тоді ми шукаємо шляхи, як дати їм можливість рости далі, або відпускаємо, якщо у нашій компанії не можемо запропонувати жодного плану розвитку.

Судячи з останніх розмов з працівниками, коли у колективі доброзичлива атмосфера – це вже гарна мотивація, яка іноді переважає над грошовою. Йде мова про те, наскільки тобі комфортно приходити на роботу і чи отримуєш ти задоволення від того, чи запитають у тебе, чому ти сумний, чи запропонують каву. Похвалити, підтримати – це дуже спрацьовує.

− Які люди у вас не затримуються?

− Лакмусовим папірцем знову-таки стає правило зворотного зв’язку, тобто ти зобов’язаний одразу відповісти на звернення колеги. Я би сказала, що якість роботи на 95% залежить від зворотного зв’язку. І коли ти хочеш попліткувати, тобі це просто ні з ким буде зробити – і ти підеш від нас. Бо ми не обговорюємо своїх колег за спиною.

Фото: Оксана Красюк

Про історії кар’єрного зростання і вирішення проблеми браку спеціалістів

− Чи є у компанії історії кар’єрного зростання, якими ви б хотіли поділитися?

− Я думаю, що такі є у кожній компанії. Наприклад, наш операційний директор Євгенія Тинко, яка була першою, хто прийшов працювати в компанію, окрім мене і чоловіка. Вона була першим найманим працівником. Спочатку прийшла на позицію консультанта в ательє, а тепер операційний директор.

Так само ейчар Оля пропрацювала два роки консультантом в ательє, знала все від А до Я. Думаю, що через те, що дівчата пропрацювали із самого початку, вони знають, як все працює зсередини. Коли до них приходять консультанти радитися, дівчата знають, як вони це робили, і відповідно можуть давати поради.
До того, як Оля стала ейчаром, у нашій київській команді було 15 людей. Тоді у нас з’явився тренер, який допомагав нам працювати над сервісом та з персоналом. Він і привів нас до думки, що не варто чекати, і що ейчар може бути і в маленьких компаніях. Коли ми з Олею поспілкувалися, з’ясувалося, що у неї до цього величезний талант.

Фото: Оксана Красюк

− На які перспективи можуть розраховувати співробітники, враховуючи ці історії кар’єрного зростання?

− Коли компанії розвиваються, все досить просто. Коли відкриваєш нову локацію, там треба мінімум 15-20 людей на різні посади. З’являються управлінські менеджерські посади, коли розумієш, що певне питання не може закривати одна людина, треба когось ще. Тому поки ми ростемо, цікаво буде завжди.

− Відповідно до даних rabota.ua, багато людей робочих професій покинули своє ремесло або перекваліфікуватися, тому що ще кілька років тому не могли розраховувати на достойну зарплату. Як ви працюєте над проблемою із браком спеціалістів робочих професій?

− Це актуальне питання для багатьох виробництв. Доводиться вчити самостійно. На навчання молодих спеціалістів, які хоч і приходять з мінімальною освітою, ми все одно витрачаємо багато часу.
Глобальним вирішенням цього питання було б створення навчальних центрів. Це було б корисно для всіх виробників, які готують майбутніх спеціалістів.

Фото: Оксана Красюк

− Можливо, ви плануєте якусь школу відкрити?

− Сподіваюся, що так.

− У найближчому майбутньому?

− Якщо об’єктивно оцінювати свої сили і можливості, то не раніше, ніж через рік. Можливо, ми об’єднаємо сили із колегами, виробниками взуття, бо у всіх та сама проблема.

Ми поєднали кастомізацію з масс-маркетом. Бо мало хто готовий займатися індивідуальними замовленнями у великих масштабах, а також продукувати лінійку, але не в тиражах тисячі однакових пар. І щоб продукція була цікавою для клієнта.

− У такому разі кого б ви назвали своїми конкурентами?

− Ми працюємо у дуже специфічній ніші, яка дуже мало заповнена. Тому говорити про конкуренцію ще рано. Адже у нас є як індивідуальні замовлення, так і лінійка взуття і сумок. До того ж, у нас формат ательє об’єднаний із кав’ярнею. Це не означає, що у нас немає конкурентів, це говорить про те, що ринок дуже незаповнений.

Тому я якогось «батла» між виробниками не відчуваю.

Фото: Оксана Красюк

Про приклади для наслідування, конкурентів та власну ідентичність

− Хто ваші приклади для наслідування зі світових брендів у вашій ніші і взагалі?

− У кожній країні є локальні ательє, але я не бачила якихось великих кейсів. Мені дуже подобається французький бренд Sézane. Вони пропонують total look, тобто і одяг, і взуття, і аксесуари.

− А якщо говорити про конкуренцію з якісним мас-маркетом, наприклад, з «Інтертоп»?

− Ми добре знайомі з «Інтертоп» і, можна сказати, що майже дружимо. Але ми з ними працюємо в абсолютно різних нішах. І вагових категоріях. Бо «Інтертоп» − це найбільша взуттєва мережа в Україні. А у Kachorovska всього два магазини, які для них зовсім не конкуренти. Ми рухаємося у різних векторах: у них своя аудиторія, у нас своя.

Фото: Оксана Красюк

− Плануєте виставляти там своє взуття? Бо зараз в «Інтертоп» представляють все більше українських брендів.

− Поки не плануємо. Але це дуже класно, що вони вирішили познайомити ринок з українськими виробниками.

− Яка ідентичність Kachorovska і що вас вирізняє поміж інших в організації робочих процесів?

− Ми поєднали кастомізацію з масс-маркетом. Бо мало хто готовий займатися індивідуальними замовленнями у великих масштабах, а також продукувати лінійку, але не в тиражах тисячі однакових пар. І щоб продукція була цікавою для клієнта.

Також те, що ми взяли ейчара, коли було всього 15 людей в колективі, говорить про відповідний рівень турботи, яку відчувають працівники.

Вкотре доводиться згадати наше правило зворотного зв’язку, бо багато хто з працівників говорить, що це їхнє перше місце роботи, де таке існує. На попередніх їхніх роботах такого взагалі не було. У них ніколи не запитували, як справи, чи хочуть вони щось покращити. Можливо ти дійшов до точки «стоп» і хочеш розвитку? Якого саме? Ми це запитуємо.

Помилка − це точка для розвитку. І це круто, але тільки тоді, коли ти на них вчишся, а не просто пропускаєш повз себе.

− Чи змінилася концепція ведення бізнесу за час існування бренду, які покращення чи трансформації відбулися?

− Покращення і трансформації постійні. Бо якби ми не рухалися і не розвивалася по філософії Кайдзен (японська філософія постійного вдосконалення усіх бізнес-процесів. − ред.), то давно б зупинилися у розвитку.

Фото: Оксана Красюк

Про користь від помилок, ефективні канали просування та бізнес-акаунти у Facebook

− Які поради ви сьогодні б дали собі колишній, коли тільки починали? Можливо, яких помилок слід було уникнути?

− Помилка − це друге слово, яке я не люблю. Вони робляться не просто так. Це дуже класно, коли вони є, бо саме так ти розумієш, як далі робити краще.

Помилка − це точка для розвитку. І це круто, але тільки тоді, коли ти на них вчишся, а не просто пропускаєш повз себе.

Тому я порадила б собі робити все так, як я і робила.

Щоб зрозуміти, які твої цінності і яка твоя концепція, що ти хочеш показати світу, доведеться певний час просто «впахувати».

− Які канали просування дають найбільший результат?

− Ми ніколи не використовували платну рекламу у соцмережах, а також рекламні статті у виданнях. Facebook та Instagram і без цього працюють добре – команда вміє використовувати ці інструменти ефективно.

І звичайно, особисті поради, бо на початку дійсно спрацювало сарафанне радіо. І воно продовжує працювати.

Фото: Оксана Красюк

− Що б ви порадили тим, хто починає вести свій бізнес?

− Читати бізнес-літературу і вчитися на власному досвіді. Маю на увазі якісну літературу. Щоб отримувати доступ до корисної інформації, варто підписатися на конкретних людей: бізнесменів, бізнес-тренерів, консультантів.

Мені дуже подобається Лєра Бородіна, вона часто ділиться крутими інсайтами свого бізнесу, дає літературу, яку читає. Цікаво читати консультанта Павла Шеремету, у нього канал своєї бізнес-школи. Можна читати Валерія Пекаря.

Зараз є безліч варіантів навчання: модулі, тренінги, конференції, бізнес-школи. Можливість здобути профільні знання дає гарний фундамент. Коли я бачу анонс цікавого тренінгу, то реєструюся і йду.
У мене був другий варіант − просто працювати. Тоді у процесі досвіду вже вимальовується розуміння. Я не ходила до бізнес-школи, закінчила правничий факультет у Києво-Могилянській академії, що теж багато дало.

Потрібно не боятися брати на роботу спеціалістів і платити їм гідну заробітну плату. У результаті це окупиться.

З мого досвіду, на старті перші два-три роки ведення бізнесу тобі доведеться просто «пахати», і ти не думаєш про концепцію, цінності чи ще щось. Щоб зрозуміти, які твої цінності і яка твоя концепція, що ти хочеш показати світу, доведеться певний час просто «впахувати».

Ми підійшли до питання цінностей через сім років роботи. Це не означає, що до цього ми працювали без них, просто не обговорювали їх і не доносили відкрито до команди.

Оточення − теж вчителі. У мене є подруга Юлія Савостіна, яка робила експеримент Made in Ukraine. Ми разом потрапили у цю фазу росту, яка припала на хвилю економічного патріотизму. На Юлю теж, до речі, варто підписатися на Facebook.

− Яку бізнес-літературу порадите?

− Залежно від того, де «точка болю». Наприклад, «Від хорошого до величного» Джима Коллінза, «Почни з чому» Саймона Сінека, «Компанії майбутнього» Фредеріка Лалу. Також зараз паралельно читаю три книги з менеджменту: Джефрі К. Лайкер «Філософія Toyota», Тоні Кребб «Безумно занят» і The Essential Managers Handbook.

Фото: Оксана Красюк

Про особливості ведення бізнесу в Україні та якості гарного керівника

− Запустити бізнес не так складно, як потім його підтримувати. Поради з вашого досвіду щодо цього.

− Робота з персоналом. Це знову-таки мати у команді ейчара, який дуже допомагає у виборі працівників. Бо у певний момент у мене та інших членів команди вже не було на це часу. З одного боку, це були великі витрати для нас, коли нас було всього 15 людей у колективі. А з іншого, це можливість зростати.

Потрібно не боятися брати на роботу спеціалістів і платити їм гідну заробітну плату. У результаті це окупиться.

Як і 10 років тому, я люблю людей і виступаю за рівність у команді.

− Які особливості ведення бізнесу в Україні?

− У нас маєш все самостійно «нащупувати». Багато процесів не прописано, не створені потрібні інституції (маються на увазі не державні органи). Бізнеси в Україні ще молоді, у Європі це все напрацьовувалося роками, є бекграунд, на якому можна повчитися тим, хто тільки починає вести свій бізнес.

Наприклад, італійська компанія, яка вже працює 50 років – у них ретельно відпрацьована логістика, правила розмитнення і так далі. В Україні ж немає чітких схем. Наприклад, хочете ви свій товар експортувати, але як це правильно робити – доводиться розбиратися самостійно. Правила дуже швидко змінюються.

– Гарний керівник – це …?

– Людина, яка вміє слухати і любить людей.

– Як вас змінив ваш бізнес?

– Я стала більш дисциплінованою. Так, як і 10 років тому, я люблю людей і виступаю за рівність у команді.

Попередні випуски:

1. Про гастрономічний бізнес по-українськи, стартовий капітал, крафт та мас-маркет: інтерв’ю із засновником бренду «Димне м’ясо» Тарасом Парандієм

2. О химии, «комфортных» запахах, масс-маркете и правилах подбора парфюма: интервью с парфюмером и основателем BZ Parfums Богданом Зубченко

3. О стартовом капитале, простой мотивации и почему минимализм окрыляет: интервью с основателями бренда изделий из кожи The Wings

4. Об американском опыте, поисках художников в Instagram и фабрике против хендмейда: интервью с основателями украинского бренда пледов Woolkrafts

5. «В день открытия у меня было два кредита, а в кошельке осталось только 100 гривен»: интервью с основательницей сети быстрого питания Furgoneta Аллой Овсянниковой

6. Про найчесніший одяг, лайфстайл-бізнес, піжамні вечірки та лояльність: інтерв’ю із засновницею українського бренду одягу для дому, сну та відпочинку Balcony Garment Катериною Бойко

7. О главном условии актуальности, «болезни Наполеона» и 300 000 платьев: интервью с основательницей украинского бренда одежды VOVK Татьяной Семенченко