З Анною ми поспілкувалися про те, як у 24 змінити професію, бути міленіалом, про те, як знайти працедавця і не загубити себе.


– Розкажіть, як ви в такому юному віці встигли кардинально змінити напрямок кар’єри?


– Я навчалася на юридичному факультеті університету ім. Т. Г. Шевченка. Це був мій свідомий вибір, я була максималісткою, вважала що можу врятувати світ, стати президенткою і так далі. Я була відмінницею, брала участь у клубі дебатів, у різних соціальних проектах, їздила навіть з групою у Швейцарію на міжнародний студентський захід. Але в процесі навчання і практики я побачила систему зсередини, якими людьми є юристи в Україні, як працює ця страшна корумпована машина, і чітко зрозуміла, що не хочу залишатися у цій царині.


Юристи, як правило, дуже схильні до професійної деформації: вони стають цинічними, нечуйними. Постійно йдуть на компроміс із совістю. Я пам’ятаю своїх одногрупників на початку: милі хлопчики і дівчатка з мріями та ідеалами. На четвертому курсі це вже були готові «білі комірці». Тоді я остаточно вирішила змінювати напрям.


Міленіали дуже нетерплячі, одразу хочуть стати як мінімум CEO


Всі були у шоці: така активна, амбіційна, і раптом не пішла на магістратуру, адже у юридичній кар’єрі це обов’язковий етап освіти. Але я розуміла, що не бачу себе у цьому, до того ж, марнувати 2 роки і 50 тисяч гривень видавалося безглуздям.


Батьки підтримали моє рішення, за що я їм дуже вдячна. Але навіть якщо б вони були проти – я думаю, рішення було б таким самим, хоч і прийняти його було б важче. Але це моє власне життя і я краще розуміюся на реаліях сучасного ринку праці.


Тоді почався мій перехідний період. Я розуміла, що на час пошуку себе я мушу знайти якусь роботу, бо не могла у 23 роки, байдикуючи, витрачати батьківські гроші. Через 2 дні після державних іспитів я вийшла на роботу адміністраторкою. Там добре платили і робота була нескладна. Через деякий час я усвідомила, що хочу займатися написанням текстів. Я згадала, що під час поїздки у Швейцарію вела блог, розповідала про нашу подорож і всі дуже хвалили, не тільки мама, багато хто (сміється – прим. авт.). Це не був якийсь знак долі, просто одного дня я вирішила спробувати. Я знала про «КАМА» – Київську Академію Медіа Мистецтв – і вирішила пройти там курси копірайтингу. Наче пазл склався! Днями працювала, а ввечері  йшла вчитися. Це тривало 8 місяців. Навчання було дуже цікавим: багато практики, реальні кейсі, то ж наприкінці навчання я вже мала портфоліо. Знайома з курсів запропонувала мені посаду креативного копірайтера в агентстві, я погодилася.


– Що входить в обов’язки креативного копірайтера?


– Люди часто плутають райтерів, що пишуть для копірайтерських бірж на кшталт Адвего, і рекламних копірайтерів. На біржах люди пишуть пости, статті, описи і так далі. У рекламі це скоріше зветься creator – людина, що вигадує слогани, пише сценарій реклами, вигадує ідеї для інтернет-проектів. Я звичайно пишу різні види текстів, але головне моє завдання – саме креатив, тобто творчість.


– Хто такі міленіали і чи відносите ви себе до них?


– Це покоління, що народилося у пізніх дев’яностих, покоління, що зростало разом з технологіями. Напевно, я до них відношуся, за роком народження так точно. Як на мене, міленіал – це той, хто у будь якій своїй діяльності шукає сенс. В історичному контексті за останні сторіччя – ми одне з небагатьох поколінь, якими батьки мали змогу займатись, і навіть панькатись. Нам казали, що ми найкращі, особливі. Тому до нас прикуто багато уваги і надій.


У нас багато недоліків: ми дуже індивідуалістичні, самовпевнені і дуже самотні. Мені здається, через те, що у нас багато свободи вибору, в порівнянні з нашими батьками в тому ж віці, ми трохи загублені і розгублені.


Мені складно уявити щось гірше, ніж неулюблена робота


Наприклад, нам «дозволили» не заводити рано родину, не шукати робочого місця на пів життя, подорожувати, вчитися за кордоном або взагалі переїхати, і це все різноманіття дуже лякає, як не дивно. Ти наче йдеш своїм шляхом, але і спостерігаєш за життям однолітків, адже зараз з соцмережами не робити цього дуже складно. І от ти наче успішна, але у когось вже друга дитина, а у когось – перша машина, а хтось поїхав у Британію, і це заважає отримувати задоволення від власного життя, заважає відчути себе на своєму місці. Ті ж соціальні мережі віддаляють нас один від одного. Спілкування стає більш поверхневим і неякісним. Ми заміняємо його неживим.


– Як, на вашу думку, міленіалізм проявляється у контексті кар’єри?


– Міленіали дуже нетерплячі, одразу хочуть стати як мінімум CEO. Не готові чекати на підвищення, не готові виконувати рутинну роботу. Наші батьки були налаштовані на поступове кар’єрне зростання: 5 років на одній посаді, а тоді може підвищення. Ми ж, пропрацювавши 3 місяці, обурюємося, що нас не помітили і нічого не відбувається.


– З якими складнощами ви стикалася в процесі зміни професії?


– Трохи страждала на синдром самозванця, але я не вважаю, що це проблема. Усі час від часу хворіють на таке, це нормально.


– Розкажіть про свій блог у Instagram.


– Коли я прийшла до думки, що хочу писати, я саме жила з подругою, і в нас одночасно з’явилося бажання вести блог: я хотіла практикуватися у написанні текстів, вона – у фотографії. І так все почалося. Спрацював принцип «бери-роби». Блог насправді про все – про особисте, про спостереження за людьми (люблю підслуховувати, підмічати), про роботу, про книги.


– Які плани маєте на майбутнє?


– Я як раз звільняюся і переходжу на нове місце. Мені запропонували посаду у благодійному фонді, що об’єднує обов’язки креаторки і піарниці. Я буду вести соцмережі, спілкуватися з пресою, шукати партнерів, вигадувати соціальні проекти, координувати людей і так далі. Головне завдання – створювати соціальні ініціативи і шукати людей, які хочуть взяти в них участь. Це величезний об’єм роботи, але я дуже натхненна, бо це саме те, чим я хотіла займатися.


– Що ви порадите випускникам ВНЗ, які знаходяться в процесі пошуку себе?


– Я раджу бути завзятим і активним. Навіть якщо навчався не на тій спеціальності, навіть якщо ніде себе не бачиш – не треба меланхолійно збирати шмарклі в жменю. Треба просто братися і робити хоч щось. Тоді з часом, якщо ти будеш відкритим до нового і чуйним до себе – ти знайдеш своє місце і справу. Я сама люблю зайвий раз рефлекснути на якусь глибоку тему, але не люблю зайвої рефлексії у прийнятті рішень. Маєш сумніви – спробуй хоч щось і дізнаєшся! Тоді навіть негативний досвід підштовхне тебе у правильному напрямку.


Насправді наші невдачі – це не невдачі, а просто фідбек від світу про те, що ми щось робимо не так. Це можливість попрацювати над своїми недосконалостями і все. Якщо ви – цілеспрямована людина, і ваша мета – знайти своє місце, то невдачі вам тільки допоможуть, якщо ви будете рухатись далі


Мене часто питають – «де взяти мотивацію?». Дратує це питання, хочеться відповісти відомим афоризмом: «Ніде! Залишайся у д*пі». Мені теж буває лячно, я перфекціоністка за вдачею, часто переживаю, що щось роблю недосконало. Але страх втратити можливість сильніший за всі ці дрібниці. Навіть якщо тобі щось не вдасться – ти здобудеш досвід, дізнаєшся про себе щось нове, що буде корисним. Мені складно уявити щось гірше, ніж неулюблена робота. Як і багатьом міленіалам, думаю.


Я вірю у силу Facebook. Сьогодні потенційний роботодавець може зацікавитися тобою саме там. Якомога більше пишіть про те, чим займаєтеся, розповідайте усім про своїх ідеї, бажання, про свою діяльність. Це працює!


Налагоджуйте соціальні зв’язки, підтримуйте контакти, заводьте нові. Одну з робіт мені запропонувала давня знайома, з якою ми познайомилися на студентському заході. Ми періодично підтримували зв’язок, раптом вона запропонувала роботу і це виявилося цікаво. Свої найкращі пропозиції та замовлення я отримувала через знайомих.


Не працюйте за їжу, не занижуйте свою вартість. Вивчіть ринок, погортайте rabota.ua, подивіться середню зарплатню по сегменту. Ви не зможете натхненно працювати, викладатися на повну, отримуючи замало грошей. Ваші базові потреби мають бути закриті.


Ніколи не пізно почати! Якщо ви не можете похизуватися неабиякою активністю у студентські роки або після них – не жалкуйте про втрачені можливості, створюйте їх сьогодні! Найкращі роки – це ті, що відбуваються зараз.