Є багато стереотипів про роботу в благодійних фондах: малі зарплати або їх відсутність; нерозуміння того, чим взагалі займаються фонди окрім збору коштів. Тому ми вирішили поговорити з директоркою благодійного Фонду родини Загорій Євгенією Мазуренко та дізнатися про її ставлення до дитячих будинків, зарплати у секторі, культуру благодійності в Україні та інші цікаві факти.


– Розкажіть, як ви розпочали працювати в благодійному фонді??


– Саме у фонді я лише 6 місяців. До цього довго працювала у третьому секторі, тобто громадській діяльності. Загалом більше 10 років. Починала з волонтерства у благодійних фондах. Потім працювала з дітьми-біженцями з Сомалі, Ефіопії.


– А чому обрали для себе роботу саме в громадському секторі?


– Мені завжди подобався третій сектор. До того ж, це пов’язано з моєю професією: я закінчила факультет міжнародних відносин. І досвід волонтерства та роботи був дуже позитивним.


– В яких саме організаціях ви працювали?


– Мені дуже подобалася робота у міжнародній організації «Данська рада у справах біженців», у «Фонді Кличко». У Данській організації я працювала із донорами – організацією, що фінансує благодійні проекти, а у фонді Кличко ми шукали ці гранти, тож я знала як це працює з обох сторін.


Але з часом, із розвитком проектів, я полишала попередні місця роботи, бо впевнена, що комфорт – ворог розвитку. Коли тобі все зрозуміло, робота тебе не лякає – це означає, що ти зупинився.


– Тобто ви йшли, коли відчували, що отримали все на певному місці роботи? І чим ви займалися після цього?


– Так, йшла. Але не тільки тому що «отримала все», а ще й «дала все, що могла». Тоді наступав момент, коли потрібно рухатись далі. Після цього я певний час працювала на фрілансі. Так як в мене був уже досвід роботи у некомерційній сфері,  була тренеркою з фандрейзингу, з проектного менеджменту, тайм-менеджменту.


У процесі відбору резюме – це взагалі не вирішальний фактор


Потім я розпочала власну справу. Проект називається «PetsVoyage». Ми займаємося авіаперевезеннями тварин у будь-яку точку світу. Я розвивала цю справу рік: складала стратегію, допомагала створювати сайт. Але згодом  зрозуміла, що більше це мене не надихає, бо там працювали менеджери, які були відповідальні за операції, а все що мені було цікаво – це організація справи спочатку.


– І ви повернулись до роботи в третьому секторі?


– Так, я працювала із USAID та GIZ, ми надавали гранти нашим організаціям. І побачила, що серед громадських організацій є запит на знання про те, як шукати донорів, як робити звіти та реалізовувати проекти.Така ситуація виникла тому що після 2014 року в Україні дуже піднявся дух волонтерства. Почало з’являтися багато благодійних, громадських організацій, у яких були круті ідеї, але бракувало саме знань.Тому я стала консультанткою з організаційного розвитку.


Співпрацювала с декількома організаціями, для яких робила звітність. Так я познайомилася із членами великої організації «Форум громадських організацій». У цій організації я виросла до посади заступниці директора. Пропрацювала там 2 роки, мала можливість зібрати команду.


– Це дуже цікаво, розкажіть, будь ласка, про свій досвід організації роботи команди?


– Це був для мене перший такий досвід. Там я зрозуміла, що у процесі відбору резюме – це взагалі не вирішальний фактор. Я більше покладалася на  інтуїцію. Вважаю, що тільки після особистої зустрічі можна скласти більш-менш об’єктивну думку про людину.


Комфорт – ворог розвитку. Коли тобі все зрозуміло, робота тебе не лякає – це означає, що ти зупинився


Я приймала хлопців і дівчат, яким не було й 24 років, майже без досвіду роботи. Але те, як вони показували себе на співбесіді, те як вони просто розмовляли,  давало мені досить вичерпне уявлення про них. Я розуміла, що краще вкладу у них 2 місяці роботи, але потім буду на 100% впевнена, що людина буде працювати в офісі незалежно від того, є я в офісі, чи немає.


Далі я пішла в декрет, провела там 3 місяці і зрозуміла, що дуже потребую роботи, так як я завжди знаходилася у певному робочому бурхливому вирі. Так я натрапила на вакансію у Фонді Родини Загорій. Я мала дві зустрічі із членами родини. Це були найлегші співбесіди у моєму житті.


Якось я проходила інтерв’ю до ОБСЄ, де були присутні 10 людей із комісії, де кожен ставив мені купу питань. Атмосфера була вкрай напружена. Це все насправді не працює. Можна просто спитати про якісь базові та буденні речі, наприклад, чи б’єте ви посуд,чи як проводите суботу. Це все розповість про людину більше, ніж формальні відповіді на формальні питання. Бекграунд, звичайно, важливий, але на менеджерські посади треба обирати людей, які з тобою на одній хвилі, які тобі до душі. За потреби, їх можна підтягнути до професійного свого рівня.


– Розкажіть більше про Фонд родини Загорій.


– Родина виділяє для себе три напрямки роботи: розвиток культури благодійності, розвиток освіти і науки та розвиток мистецтва. І саме ці три напрямки є ключовими в роботі фонду.


Люди часто думають: «Який зиск з мистецтва у час війни?». Але мистецтво завжди проти війни. Це така штука, яка в людях взрощує толерантність, розвиває розум. Фонд підтримує окремих українських митців, взірців освіти, наприклад, Український Католицький університет. Він дуже модернізований, на першому місці там – студенти. Ми підтримуємо його грантами на міжнародний обмін студентами, та стипендіями для викладачів.


Можна просто спитати про якісь базові та буденні речі, наприклад, чи б’єте ви посуд,чи як проводите суботу. Це все розповість про людину більше, ніж формальні відповіді на формальні питання


Також ми співпрацюємо з Київською школою економіки – взірцем бізнес-освіти. Фонд спонсорував навчання, а сама родина надавала фінансування на відкриття власного бізнесу воїнами АТО, які там навчалися – відкриття кав’ярні, масажного салону, наприклад.


Під благодійністю та культурою благодійності ми розуміємо не тільки допомогу речами та іграшками дитячим будинкам, але й інвестиції часу, безкоштовну роботу.


Наша мета – долучати людей до повсякденної благодійності, яка доступна кожному, незалежно від фінансових ресурсів. Наприклад, як дизайнер, ти можеш для когось безкоштовно зробити логотип, для дитячого будинку або громадської організації. Або ти не маєш кошти, але маєш бажання допомогти тому ж дитячому будинку – можна приїхати поприбирати, допомогти на кухні і так далі. Я дуже проти того, щоб приїздити гратися з дітьми, бо діти – це не іграшки.


У нашому фонді немає проектів, які вирішують моментально якісь проблеми. Ми працюємо на перспективу. Якщо поширювати, покращувати освіту та спорт у країні – то і дітей у дитячих будинках буде менше і зростатимуть вони нормально інтегрованими у суспільство. Можна сказати, що ми надаємо вудочку, а не рибу.


– Розкажіть про ваші проекти.


– Зараз ми працюємо над проектом «Щедрий вівторок» американського руху «Giving Tuesday». Він був заснований декілька років тому громадськими діячами в США. Там є День подяки, Чорна п’ятниця та Кіберпонеділок. Коли люди споживають, беруть і купують. Тому народилася ідея створити Вівторок, коли всі будуть «віддавати».


А в минулому році Щедрий Вівторок з’явився в Україні. Це є Днем добрих справ. У 2019 він відбудеться 3 грудня. Ми мріємо, що через декілька років цей день українці відзначатимуть незалежно від того, чи буде хтось його розвивати.


Під благодійністю та культурою благодійності ми розуміємо не тільки допомогу речами та іграшками дитячим будинкам, але й інвестиції часу, безкоштовну роботу


Також минулого року, до прикладу, ми співпрацювали з благодійним фондом «Tabletochki», якому допомогли організувати благодійний вечір, де вдалося зібрати близько 10 мільйонів гривень. Ми популяризуємо поняття благодійного вечора для українських фондів.


Ще для нашого майбутнього важливо взрощувати своїх, внутрішніх донорів, адже міжнародні фонди з часом підуть. Тому ми прийняли рішення підтримувати сімейні фонди, такі, як ми. Зараз робимо дослідження по наявних фондах, бо багато з них відкривається перед виборами і закривається після. Ми хотіли би взяти на кураторство 20-30 організацій і допомагати їм знаннями про фінанси, фандрейзинг, звітність, можливо, спонсорувати поїздку до Європи для перейняття досвіду благодійної діяльності.


– Як взагалі фінансується робота Фонду?


– Родина Загорій – власники великої фармацевтичної компанії, тож кошти надходять прямо з її рахунків. Далі, якщо ми вирішуємо із кимось співпрацювати, ми погоджуємо бюджетні лінії і по всіх витрачених коштах ведемо чітку звітність, щоб у разі потреби ми могли представити або переглянути документацію.


Коли людина заробляє достатньо, вона не думає про те, де б  іще підзаробити, і повністю віддається роботі


Звичайно, можна займатися масштабним благодійництвом, не засновуючи для цього фонд. Але якщо людина або в даному випадку – родина, хоче бачити результат від своїх пожертв, якийсь видимий вплив – то звітність, системність необхідна.


– Яка середня зарплатня у сфері благодійництва?


– Нас у громадському секторі дуже підтримують міжнародні донори, і це зарплатні у євро чи у доларах, на курс гривні – це дуже хороші зарплати. В міжнародних організаціях, таких як ООН, зарплата асистента, секретаря стартує від 500-700 євро. Директор може отримувати до 2000 євро.


За законами України, благодійна організація може витрачати на адміністративні потреби, в тому числі зарплати, не більше 20% витрачених коштів. А в громадській організації всі кошти можуть іти на зарплати. Тому зарплата залежить від внутрішніх політик та коштів організацій.


У нас зарплати трохи менше за ті, що у міжнародних фондах. Але ми плануємо підтягнути їх до такого рівня, адже коли людина заробляє достатньо, вона не думає про те, де би ще підзаробити, і повністю віддається роботі.


– Як це – бути директоркою Фонду?


– Відповідально. Але відповідальності я не боюся. Проте дуже не люблю мікроменеджменту, рідко перевіряю особисто роботу працівників. Я завжди відкрита до питань, готова допомогти, але якщо людина пасивна, не може працювати незалежно від того, стежать за нею чи ні – вона у моїй команді довго не затримується.


Я розділяю особисті відносини та робочі. Є перерва, де ми можемо говорити про своє, дівоче, а є робота, де особистому немає бути місця.


Я дуже проти того, щоб приїздити гратися з дітьми, бо діти – це не іграшки


Я добра людина і часто люди думають, що добрий – значить, трохи дурний. Це не так. Я завжди помічаю, хто як працює, навіть коли мене немає. Кожні півроку я проводжу оцінку діяльності певного працівника: що можна покращити, що змінити. І якщо виявляється, що «кішка з хати – миші у пляс» – з такими мишами ми прощаємося.


– Я так зрозуміла, що у вас суто жіночий колектив. Чи комфортно працювати тільки з коліжанками? 


– В громадському секторі більшість – це жінки. Коли я оголошую вакансію на посаду – я не маю гендерних преференцій, обираю людину незалежно від статі. Атмосфера у колективі дуже залежить від керівника, від його або її поведінки. У нас вона дружня. Важливо розглядати персонал, в першу чергу, як людей, бути уважним. Ми флексібл до сімейних або особистих обставин. У нас є офісний англійський спікінг-клаб, певні бонуси за роботу. І родина підтримує таку політику, бо це підсилює команду.


– Які якості у співробітника для вас важливі?


– Для мене важливо, щоб людина себе питала – «що я можу зробити для фонду, аби він ріс»? Тоді і я росту з такою командою.


Інші статті по темі: 


«Я свідомо обирала символічні гроші в обмін на досвід роботи»: фрілансерка Анастасія Баранник – про тернистий шлях до професії, зарплату та репутацію


«Тут немає конкурентів, є лише партнери»: українка – про роботу в міжнародних організаціях та чи вдається їм змінювати світ


Ранні пташки: юні стартапери – про досвід втілення власних проектів, коли ровесники ще сидять за партою