Усі професії важливі. Але без деяких суспільство накрив би «блекаут» – адже хто стоятиме на варті життя, здоров’я та безпеки?


Спецпроект #потрібні_люди – серія інтерв’ю The Point (robota.ua) з представниками соціально значущих професій: небезпечних, складних і неймовірно цікавих. За кожним професійним вибором – унікальна історія. Ми запитаємо в наших героїв, чому вони обрали свою справу та які виклики, непомітні для оточуючих, приймають щодня. Про найважчі та найліпші робочі моменти, професійні забобони, традиції, гендерні стереотипи. Про труднощі, попри які вони бережуть вірність професії, та завдяки чому точно знають – навіщо.


Наш новий герой – акушер-гінеколог першої кваліфікаційної категорії Ігор Жовтоштан. За 13 років у професії лікар підтримав сотні малят у їхньому прагненні з’явитися на світ. Як це – відповідати одразу за дві «найтендітніші» категорії пацієнтів: новонародженого та його матусю?


Про 9 років навчання та шлях від «дивись» до «тримай скальпель»


– Ігорю, де ви здобули освіту і якою була ваша мотивація при виборі вишу, а відтак – і майбутньої професії?


– Я навчався в Дніпропетровській медичній академії, яку закінчив у 2007 році. Медицину обрав за прикладом старшого брата – хірурга. Перевагу саме своїй спеціальності віддав тому, що від початку орієнтувався на оперуючу професію, проте акушерство і гінекологія, про мене, – цікавіша галузь, ніж хірургія, з гарною школою та високим рівнем фахівців. Також мені імпонувало, що з 2003 року саме акушери першими з українських лікарів почали працювати за міжнародними протоколами надання допомоги, які базуються на доказовій медицині та кращих світових практиках. Це надважливий здобуток, надає чіткий алгоритм дій, який дозволяє досягати потрібного результату перевіреним шляхом.


– Скільки років триває навчання лікаря і з яких етапів складається? 


– Загалом – дев’ять років. До третього курсу всі студенти-медики навчаються за однаковою програмою. Потім обирають одну з кафедр. А на шостому курсі відбувається розподіл та вибір спеціальності – акушерство та гінекологія, хірургія, педіатрія, отоларингологія, стоматологія тощо. До речі, не всі студенти встигають визначитися зі спеціальністю – наприклад, мій друг зробив вибір в останній момент за моєю підказкою просто в коридорі біля кабінету, де проходила комісія, і став чудовим гінекологом.


Інтернатура проходить за обраною спеціальністю, її тривалість віднедавна подовжили до трьох років, що особисто я вважаю виправданим кроком: це мінімальний термін, протягом якого можна навчитися. Звичайно, з пацієнтами інтерни працюють під керівництвом досвідченого куратора.


– А як відбувається практичне відпрацювання навичок? Адже, навіть за умови високого рівня теоретичних знань, ідеться про живих людей, ціна помилки надто висока? 


– Авжеж, обережно і поступово. Спочатку групи інтернів просто уважно спостерігають, як лікарі проводять огляди. Потім обговорюють випадки, аналізують, вчаться ставити діагнози, обирати тактику лікування. Коли куратор бачить, що інтерн готовий, – закріплює за ним прості випадки, супроводжує консультаціями.


В операційній також ніхто одразу не довірить тобі скальпель. Як казав мій учитель, насамперед треба максимально «надивитися»: коли повернувся додому – а «картинка» досі перед очима. Я тривалий час просто спостерігав, був другим асистентом оперуючого лікаря, виконував окремі етапи операції. Потім став першим асистентом, і тільки згодом почав робити операції самостійно. Пам’ятаю, коли це відбулося вперше, відчув справжню ейфорію. Але безліч нюансів приходить лише з досвідом – наприклад, здатність «відчувати» тканини, що дуже важливо в хірургії.


Акушери першими з українських лікарів почали працювати за міжнародними протоколами надання допомоги, які базуються на доказовій медицині та кращих світових практиках


– Де саме ви проходили інтернатуру та чи влаштувала вас якість навчання? 


– Я отримав розподіл у рідне місто – Жовті Води, в багатопрофільну лікарню. У мене був чудовий учитель, який, на мою думку, зробив із мене лікаря. Але і сам доклав усі можливі зусилля – приймав пологи, проводив амбулаторні прийоми і більше за всіх у групі операцій… Загалом отримав усе, чого очікував, передусім – гарний досвід. Через два роки після закінчення інтернатури став завідувачем пологового відділення.


Півтора роки тому переїхав у Київ, наразі працюю в приватних клініках.




Про 60% потоку молодих лікарів, що мігрували, 200 доларів зарплати та зв’язок між цими явищами


– Але ж навчання лікаря – це, певно, безперервний процес?


– Безумовно. Лікарі мають вчитися постійно – проходити курси підвищення кваліфікації, брати участь у симпозіумах тощо. Іноді це відбувається за рахунок держави. Але більшою мірою такий обов’язок ліг на самих лікарів. Проблема в тому, що стандартний триденний навчальний курс коштує від 5000 гривень. І зарплата лікаря складає 5000 гривень.


– Ви дещо перебільшуєте, насправді – 4723 гривні. Важко повірити, але саме така зарплата вказана в багатьох вакансіях для акушерів-гінекологів у державних медичних закладах. А вакансій, до речі, безліч, у містах по всій Україні. Високий попит? Країні надзвичайно потрібні акушери-гінекологи?


– Ситуація кардинально відрізняється у великих містах та маленьких населених пунктах. Наприклад, у Києві лікарів багато. А в регіонах у прямому сенсі нікого брати на роботу, нікому пропонувати підвищення… Загалом питання про те, чи потрібні країні лікарі, – риторичне. Хіба що теоретично.


– Яких лікарів роботодавці шукають насамперед? Які знання та навички цінуються особливо? 


– Перевагами є досвід роботи, зокрема – проведення операцій, курси за спеціалізаціями – наприклад, УЗД.


– А чи буде перевагою, наприклад, знання англійської? 


– Для приватних структур – так, якщо в них обслуговуються пацієнти-іноземці, які шукають лікарів, що вільно володіють англійською. Це не обов’язково для роботи, проте дуже цінно для навчання – багато цікавої професійної літератури та матеріалів онлайн доступно саме англійською.


Безліч молодих медиків, які усвідомлено вибрали професію, старанно вчилися, прагнули стати хорошими лікарями, дійсно стали ними – просто в Німеччині, Португалії, Польщі, Південно-Африканській Республіці


– В Україні немає точних даних щодо загальної кількості трудових мігрантів, а окремо «лікарської» категорії – поготів. Але про що свідчить ваш досвід та спілкування з колегами? 


– Про населення в цілому – наведу такі прості дані: в невеликому місті Жовті Води в 2012 році відбулося приблизно 700 пологів за рік. У 2018 році – приблизно 350 пологів. Вдвічі менше. Тобто кількість населення загалом скорочується, і міграція – один із чинників.


Стосовно міграції лікарів – на жаль, це явище стає масовим. Лікарі їдуть за кордон цілими групами. Наведу приклад. З мого навчального потоку – близько 100 студентів-медиків, мігрувало приблизно 60%. А це люди, які усвідомлено вибрали професію, старанно вчилися, прагнули стати хорошими лікарями. І стали ними – просто в Німеччині, Португалії, Польщі, Південно-Африканській Республіці. Мій брат, наприклад, переїхав працювати в Чехію.


– Але для роботи за кордоном лікарі мають подолати багато перешкод для підтвердження кваліфікації, хіба ні? 


– Насправді найбільша проблема – володіння мовою, але її можна вивчити, а отже – і здати екзамени, і підтвердити кваліфікацію. Наших лікарів у багатьох країнах дуже люблять і підтримують на цьому шляху – цінують високий рівень підготовки.


– А до нас хтось їде на постійну роботу? З Азії чи Африки, наприклад?


– Працювати за 200 доларів на місяць? Ні. Навіщо? Приїжджають, але здебільшого – хіба що отримати якісну освіту.


– Чому ж ви не шукаєте професійного щастя «за горизонтом»? 


– А я, незважаючи ні на що, маю надію, що і в нас все буде добре.




Про дві ставки, роботу додому і режим «завжди готовий»


– Який у вас графік роботи? І наскільки інтенсивні навантаження? 


– Зазвичай робота в акушерстві передбачає добове чергування. Все індивідуально, але безліч лікарів працюють на півтори-дві ставки і мають більше однієї роботи.


У пологовому будинку протягом чергування часто немає часу навіть випити кави, щоб підтримати себе в тонусі. Особливо при нічному режимі роботи, коли порушується ритм сну і вже не розумієш, яка пора доби.


– Наприклад, новорічної ночі – 2020 у Києві народилося 60 немовлят. Серед них є «ваші»?


– Ні, цього разу в мене не було чергування, хоча раніше Новий рік я завжди зустрічав саме на роботі.


– Чи правда, що пологи частіше розпочинаються вночі?


– Так. Це залежить від стану нервової системи жінки: під час сну рівень стресу менший, адже вона не переживає і не боїться, активніше виробляється гормон окситоцин, який сприяє нормальній пологовій діяльності.


Лікар рідко відволікається від думок про пацієнтів – навіть вдома


– А як щодо «індивідуальної вахти», коли вагітна жінка обирає певного акушера і хоче народжувати тільки в нього?


– Так, жінки часто мають таке бажання – наприклад, якщо були на обліку в певного лікаря, народжували в нього раніше або звернулися за рекомендаціями. В приватних пологових будинках така практика офіційна. В такому випадку фактично стаєш «невиїзним» – адже пологи можуть розпочатися в будь-який момент, і ти маєш оперативно прибути на місце – вдень чи вночі. Саме в такому режимі пройшли перші вісім років моєї роботи.


– З чого складається ваш робочий день – окрім, власне, супроводу пологів?


– У пологових будинках є відділення патологій вагітності, де перебувають жінки, які потребують постійного нагляду та обстежень. Робочий день завжди розпочинається з оперативних зборів – коли зміна передає інформацію наступній: хто в пологах, хто невдовзі може народити, у кого які патології та хто потребує особливої уваги. Потім відбувається обхід, стандартні обстеження – наприклад, вимірювання тиску, серцебиття дитини тощо. Також є різноманітні операції та маніпуляції – планові та позапланові.


І повірте, якщо з боку здається, що лікар «просто сидить» – найімовірніше навіть у цей момент він працює: шукає рішення, оцінює ситуацію, зважує альтернативи, словом, думає про пацієнта. Лікар взагалі рідко відволікається від думок про пацієнтів – навіть вдома.


– Який гендерний розподіл у професії? 


– В акушерстві – приблизно порівну. Це точно не суто «жіноча» професія – робота виснажлива фізично та емоційно.


– Чи часто люди йдуть з професії? І якщо так – то чому?


– За моїми спостереженнями – частіше одразу після закінчення університету, наприклад, у більш прибутковий фармацевтичний бізнес або інші галузі. З акушерства йдуть рідко – професія надзвичайно цікава та престижна. Але потребує дуже багато енергії та часу. Наприклад, я знаю кількох жінок, чудових лікарів, які пішли саме через це – постійно затримувалися на чергуваннях, майже не бували вдома з родиною, дітьми, і через це страждали. З досвідом звикаєш навіть спати «в кедах» – готовий будь-якої миті зірватися на пологи.




– Чи помічали ви за собою прояви профдеформації?


– Так. Наприклад, є звичка не розлучатися з телефоном, адже не знаю, коли пацієнтам чи колегам може знадобитися термінова консультація.


– Специфічний гумор лікарів – не міф?


– Правда. Гадаю, дещо цинічні жарти – це спосіб впоратися з втомою від високих навантажень.


– Як змінилася професія акушера, можливості лікарів у окремих напрямках роботи – наприклад, за останні 10-13 років, з початку вашої кар’єри? 


– Звичайно, професія стрімко розвивається. Наприклад, в операційному напрямку сьогодні є більше можливостей проводити так звані органозберігаючі операції, а не вдаватися до радикальних заходів, таких як видалення матки, як це було раніше. Пренатальний скринінг, який дозволяє за маркерами УЗД чи аналізу крові спрогнозувати генотип дитини. Фетальна хірургія – можливість за необхідності внутрішньоутробно проводити операції чи робити переливання крові при резус-конфлікті матері та дитини. В Україні вже є такі фахівці та відділення.


Змінюється і ставлення до поведінки жінки в пологах – тепер вважається, що вона не мусить просто лежати на спині і чекати, а вільна бути активною, робити все, що хоче: вставати, ходити, перевертатися…


– А щодо футуристики? Наприклад, у кардіології вже навчилися друкувати серце на 3D-принтері. А чого можна очікувати в акушерстві? Безболісних пологів, наприклад? 


– Практики обезболювання пологів широко розповсюджені вже зараз – наприклад, епідуральна анестезія. А щодо цілком безболісних пологів – то це кесарів розтин. Проте саме необґрунтоване проведення, зростання кількості таких операцій є серйозною проблемою – і для України, і для всього світу. Чи потрібно враховувати побажання жінки: хоче вона фізіологічні пологи чи кесарів розтин? Моя особиста думка – так, але не можна схиляти до операції, коли є всі шанси народити без неї, це – поганий шлях, який призводить до збільшення кількості ускладнень. В Україні визнають тільки два випадки, коли вирішувати може жінка: якщо вже був кесарів розтин і якщо дитина знаходиться в тазовому передлежанні. Інше – тільки за чіткими медичними показаннями. Наприклад, обвиття пуповиною – ситуація, яка так лякає батьків, зазвичай не є показанням для проведення операції, за неї відбувається близько 15% пологів.


Пологові будинки закритого типу, «режимні об’єкти» – пережитки радянського минулого. Жодні санепіднорми не повинні заважати родині бути разом


– Дедалі популярнішими в світі стають домашні пологи. Як ви ставитеся до цієї практики? 


– Негативно, як і більшість лікарів. Це повернення в домедичну еру. Пологи – завжди непередбачуваний процес. Вони можуть тривати 6, 8, 16 годин. Може статися що завгодно, а багато необхідних медичних маніпуляцій можливо провести тільки в лікарні. Наприклад, відома захисниця ідеї домашніх пологів з Австралії, на жаль, померла саме при таких пологах (ідеться про Керолайн Ловелл, яка загинула через серцевий напад під час пологів у 2012 році – прим. ред.).


– А партнерські пологи?


– Чудова практика! Тільки «за». Неодноразово доведено і дослідженнями, і досвідом: партнерські пологи зменшують кількість ризиків – ускладнень, невиправданих операцій тощо. Партнер у пологах створює для жінки позитивний емоційний фон, вона не відчуває себе самотньо. Лікарям також іноді простіше спілкуватися з партнером, ніж із жінкою в пологах, яка відчуває біль, легше пояснити, що і навіщо роблять і «коли це закінчиться». До того ж, партнерські пологи чудово «ставлять на місце» мозок чоловіків – вони співчувають своїм жінкам.


Раніше були пологові будинки закритого типу: зайти могла тільки вагітна жінка, а потім – вийти, вже з дитиною. Максимум – показати дитину чоловіку через вікно. Такі «режимні об’єкти» – пережитки радянського минулого. Це абсурд. Жодні санепіднорми не повинні заважати родині бути разом. Наразі йдеться вже про те, що дитяча реанімація має бути відкритою, – то що казати про пологи? Тому не дивно, що популярність такої практики зростає. І не тільки в пологах – наприклад, «школи матері» все частіше називають «школами відповідального батьківства», де до народження дитини батьки готуються разом. Це безперечне досягнення.


– Можете пригадати непересічні випадки з досвіду?


– Наприклад, народження дитини вагою 5600 грамів. До речі, все пройшло дуже успішно. Щоправда, я не приймав ті пологи, а виконував обов’язки завідувача відділення. Але це лише відносно непересічна ситуація – народжуються діти вагою і 6200. Напевно, незвичайних випадків безліч, але мені складно їх згадати, тому що коли бачиш це сотні разів – уже не дивуєшся майже нічому.


– Майже. А що вас все-таки досі вражає, після 13 років практики?


– Жіночий організм загалом. Наскільки все залежить від емоцій – зокрема, гормональна регуляція, яка впливає на перебіг пологів.


– А від чого насамперед залежить «правильний» настрій жінки?


– Від того, хто і як спілкувався з нею напередодні. Якщо мама в усіх деталях пригадала свої важкі пологи, як їй було боляче і погано… Або лікар у жіночій консультації без підстав спрогнозував ускладнення і кесарів розтин… Яким може бути настрій? Тому дуже важлива саме правильна комунікація – підтримка рідних і кваліфіковані консультації лікаря, його здатність пояснити, де правда, а де – домисли. Наприклад, «мініатюрні» на вигляд роділлі мають усі шанси народити фізіологічно навіть велику дитину; діагноз «клінічно вузький таз» – це пряме показання до екстреного кесаревого розтину, проте спрогнозувати його до пологів неможливо.




Про співчуття, холоднокровність і велике щастя 


– Які особисті якості необхідні акушеру? 


– Правильне ставлення до людей. Співчуття. В акушерстві немає місця егоїзму: ти або цілком віддаєш себе роботі, або просто не можеш виконувати її.


– «Наполовину лікарем», як і «трошки вагітною», бути неможливо?


– Приблизно так. Водночас для роботи необхідні витримка та холоднокровність. У пологах є ситуації, коли треба набратися терпіння. Є і такі, коли вирішувати треба блискавично, тут і зараз. Емоції заважають ясно мислити та об’єктивно оцінювати. А це вкрай важливо, адже більшість ситуацій в акушерстві потребують саме екстреної допомоги. Загалом вищий ступінь відповідальності важко знайти деінде: одразу за дві «найтендітніші» категорії пацієнтів у світі – новонародженого та вагітну жінку. Переживаєш за кожний випадок. Наприклад, я приймаю все надзвичайно близько до серця і, скажімо так, сивини це додає.


– Але, якби повернути час назад, – чи обрали б цю професію знову?  


– Так. Мене окрилює вдячність пацієнтів. Це сенс професії – працювати так, щоб тобі хотіли сказати «дякую».


В акушерстві немає місця егоїзму: ти або цілком віддаєш себе роботі, або просто не можеш виконувати її


– Чого бракує, щоб у професію хотіли йти молоді фахівці і комфортніше почувалися досвідчені?


– Адекватної оплати праці.


– І все?


– І все.


– Дослідження рівня стресу в різних професіях ставлять на одну сходинку лікаря та військовика. І ризик професійного вигорання надзвичайно високий. Як ви відновлюєтеся – емоційно та фізично?


– Відпустка. Сон. Час із родиною. Мандри – здебільшого Україною, головне – змінити оточення. Фізичні навантаження – обов’язково.


– За 13 років практики – скільки дітей з’явилося на світ із вашою допомогою? 


– Ніколи не рахував. Певно, дві-три тисячі.


– В які моменти ви надихаєтеся, згадуєте, чому обрали цю справу – попри складнощі?


– Коли швидко приймаю правильне рішення. Або навпаки, коли досвід підказує, що треба сказати всім: «Спокійно!», зачекати – і все буде гаразд.


– Народження дитини – особливий момент. Але у вас – чи тьмяніють емоції з часом? Чи перетворюється диво на щоденну рутину?


– Ні. Звичайно, з досвідом реагуєш спокійніше, але це щоразу – неймовірно. Як я завжди кажу жінкам у пологах – «Все завершиться великим щастям».




Фото: Поліна Забіжко


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб читати найсвіжіші статті, брати участь в опитуваннях і дізнаватися про актуальні вакансії!