День журналіста України традиційно відзначають 6 червня. Свято з’явилося у 1994 році згідно з указом тодішнього Президента Леоніда Кравчука. Дата святкування була обрана невипадково: саме цього дня 1992 року Спілку журналістів України прийняли до Міжнародної федерації журналістів. Кожного дня представники ЗМІ допомагають суспільству дізнаватися нову інформацію, зрозуміти її та проаналізувати. Журналістів називають четвертою гілкою влади – їм довіряють, до них прислуховуються. Тож від них завжди чекають правдивої інформації, що відповідає принципам журналістської етики.


Напередодні Дня журналіста редакція The Point поспілкувалася з представниками професії та дізналася про її переваги, важкі дні журналістів та безкінечну любов до своєї справи, не зважаючи ні на що.


Анна Радченко, спортивна журналістка у виданнях bigmir)net та iSport.ua


Анна Радченко


Шлях до журналістики


До журналістики я йшла достатньо довго. Ідея вступити у ВНЗ на відповідну спеціальність була ще в школі, саме тоді я ходила на гурток журналістики і мені це подобалось. Але щось пішло не так і диплом я отримала зі спеціальності «Екологія, охорона навколишнього середовища». Вже тоді я знала, що не бачу себе в екології, а тягне мене в медіа. Пропрацювавши півтора року в науково-дослідному інституті, я нарешті вирішила це змінити – пішла на курси журналістики, де і отримала роботу редакторки новин.


Стресові дні у роботі


Важких днів у роботі не пригадую, але були стресові. Новини потребують швидкості, а коли щось відбувається саме зараз і стрімко змінюється, то ти маєш буди ще швидшим і ще більш зосередженим. До таких подій належали, наприклад, вибори. А ще дуже добре пам‘ятаю повернення з полону Надії Савченко, коли зранку ми прийшли на роботу, як у звичайний день, а потім почався нескінченний потік новин, який закінчився пізно ввечері. Якщо говорити про спортивні новини, то завжди важкими є дні якихось великих змагань, як Олімпіада або Єврокубкові матчі.


Кумедний випадок з практики


Якось, додаючи в галерею новини фотографії, я випадково додала один чи два особистих знімки. Я була впевнена, що в папці збережені лише потрібні фото і не перевірила під час публікації. Це були вихідні, а в понеділок в офісі колеги сказали про мій прокол. Було соромно і дуже смішно!


Любов до професії


Свою роботу я люблю в першу чергу за те, що завжди знаходжусь у вирі подій і нескінченному інформаційному полі. За цікаві проєкти і цікавих людей. За інтерв‘ю і репортажі. А ще інколи – це подорожі, часом в інші країни. Журналістика змінюється, модернізується, як і все в нашому світі, але не стає від того менш цікавою. Це професія, яка вчить бути пунктуальним, зосередженим, креативним, швидким, вона постійно потребує зацікавленості і нових знань. Вона відкриває багато горизонтів і може стати чудовим підґрунтям для нових спеціальностей.


Марина Іскра-Чистякова, ведуча «Кухонних порад» на телеканалі Інтер


Марина Іскра-Чистякова


Шлях до журналістики


Мій тато поліцейський і з дитинства я мріяла піти його стопами. Проте одного разу я поїхала до дідуся в Москву і одне знайомство змінило мої мрії. Тоді нас зустріла його дружина – їй було за 70, але такої енергійної, розумної та кмітливої людини я не бачила, напевно, ніколи. Вона працювала, і працює досі, редактором та журналістом в одній з найпопулярніших газет міста. У своєму поважному віці вона була дуже затребувана як спеціаліст. До того ж вона розповіла про свою професію – і для мене це виявилось так цікаво. Спілкуватися з відомими людьми, мати доступ туди, куди іншим двері зачинені. Саме тоді я і вирішила, що мрію бути журналістом. І досі про це не жалкую. Тож, можна сказати, що саме бабуся Оля стала тим поштовхом у моє майбутнє і я їй за це дуже вдячна.


Найважчі дні у роботі


Найгірше я переживаю зйомки у дитячих будинках та будинках для літніх людей. Телеканал, де я працюю, кожного року допомагає таким закладам. І напевно найважчим є саме це – бачити малих дітей, від яких відмовились батьки. Розуміти, що вони нікому не потрібні. Кожен мій приїзд закінчувався сльозами. Моїми та їхніми. Кожна дитина з сиротинця мріє, аби її всиновили. І коли відчиняються двері – у їх очах ви бачите надію, а потім – розпач. А от у будинку для літніх людей ви вже надії в очах не побачите – лише біль. Здебільшого там люди, про яких немає кому подбати або ті, від яких також відмовились найрідніші. І вони ніби чекають свого останнього дня. Ви бачите в очах все життя – складне і не дуже. Ви бачите час. Для мене особисто дуже важко на це все дивитися.


Найкумедніше у професії


Кумедних випадків у мене сотні, якщо не мільйони. Найкумедніше стало відбуватися, коли я почала вести рубрику разом з чоловіком – він також журналіст і ведучий. Ось тут випадків хоч відбавляй. Взагалі, з чоловіком працювати складно, але це так весело. Коли ми стаємо перед камерою – починається серіал «Як не вбити свою другу половинку». На знімальному майданчику у нас завжди весело: то ми щось не так зробимо, то скажемо. Якщо говорити коротко, то найкумедніше у мої професії – це ділити її з коханим.


Любов до журналістики


Зараз я розумію, що зробила правильний вибір – стати журналістом, ведучою. Я на своєму місці. У своїй стихії. Я не скажу, що професія легка і завжди позитивна. Але це та професія, яка поєднує у собі мільйон інших. Завдяки журналістиці я познайомилась практично з усіма зірками шоу-бізнесу. З робочою метою я безкоштовно відвідала багато світових шоу. Ще одним великим плюсом я вважаю змогу знайомитись з ветеранами Другої світової війни: слухати їхні розповіді куди цікавіше за читання книжок з історії. Завдяки своїй професії я маю змогу допомагати.


Журналістика – це одразу всі професії. Адже з ким би ви не спілкувалися, у кого б не брали інтерв’ю – ви завжди маєте знати більше.


Я завжди з інформацією. Навчилась фільтрувати важливе і не дуже. Навчилась бачити головне. Ця професія важка, але дуже цікава. Можна об’їздити весь світ у пошуках інформації. Можна відкрити будь-які двері  у пошуках інформації. А потім усім, що дізналися, поділитися з мільйонами. Журналістика – це океан. Океан знань та знайомств. Журналіст – це універсальний боєць і якщо ви станете журналістом, то це на все життя. І так, я люблю свою професію. Я її фанат. І бажаю кожному читачу знайти ту роботу, де він буде відчувати себе на своєму місці.


Юлія Далібук, головна редакторка The Point


Юлія Далібук


Шлях до журналістики


Моя мама працювала головним редактором однієї з міських газет, я часто приходила до неї на роботу і допомагала складати газети в день випуску. Та атмосфера мене вабила і я мріяла стати головним редактором якогось глянцевого журналу (сміється – прик. авт.).З часом почала писати невеличкі статті до шкільної газети та брала участь в обласних змаганнях юних журналістів разом зі шкільною командою.


Після закінчення школи вступила до НПУ ім. М. П. Драгоманова за напрямком «Видавнича справа та редагування». Після третього курсу в нас була практика, я проходила її в журналі «Личности» й там після закінчення практики отримала свою першу роботу контент-менеджерки. Потім була редакторкою новинної стрічки в одному з інтернет-ЗМІ, шеф-редакторкою, головною редакторкою. Можна сказати, що пройшла весь шлях молодого журналіста.


Найважче у професії


Найважче, на мою думку, – це психологічне та емоційне навантаження. Тому що через журналіста проходить дуже багато інформації, й здебільшого вона має негативний відтінок. Ви маєте або абстрагуватися й не брати це близько до серця, або вигоріти за короткий проміжок часу й змінити професію чи хоча б тематику своїх матеріалів.


Пам’ятаю, коли розбився малайзійський боїнг, ми з новинною редакцією працювали майже цілодобово. Виснаження було не лише емоційне, а й фізичне. Згодом я зрозуміла, що належу до тієї категорії людей, які не можуть абстрагуватися, а приймають все надто близько до серця. Тому вирішила змінити напрямок роботи і більше до новинної журналістики повертатись не планую.


Веселі спогади


Важко відразу згадати якийсь один, їх за 7 років роботи було багацько (сміється – прик. авт.). Але все ж є епік фейл, який ми з давніми колегами часто згадуємо й досі сміємося.


Декілька років тому, коли я працювала редактором стрічки, до нас прийшла новенька дівчина, щойно з університету. Шеф-редакторка дала їй новину, в заголовок якої потрібно було винести цитату з лайливим словом. Їй пояснили, що деякі букви в ньому потрібно замінити знаком «*». Через хвилин 30 хтось із нас побачив цю новину у стрічці, а там у заголовку – лайливе слово, написане повністю, лише між буквами стоять ці знаки! Звісно, ми одразу все виправили та ще раз пояснили новенькій правила випуску та узгодження матеріалів. Але запам’яталось надовго.


Любов до своєї справи


Я з дитинства хотіла працювати саме в цій сфері, тому не уявляю іншого шляху для себе. Зараз, працюючи в robota.ua, відчуваю, що знаходжуся на своєму місці, тому що ми робимо корисну справу – допомагаємо людям знаходити роботу, а роботодавцям – потрібних людей. Це дуже класно – знати й відчувати, що твоя робота приносить користь.


До речі, The Point я почала читати з моменту його появи у 2014 році, тому коли отримала запрошення на співбесіду – не вагалась взагалі.


Молодим журналістам хочу побажати, щоб вони у будь-якій ситуації пам’ятали про журналістську етику й залишались людьми. Це – найважливіше.


Переглянути вакансії “Журналіст”


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб читати найсвіжіші статті, брати участь в опитуваннях і дізнаватися про актуальні вакансії!