Повномасштабне вторгнення ворога, що почалось 24 лютого 2022 року, змінило життя кожного без винятку українця. Одним довелося тікати з окупованих чи прифронтових міст, іншим – місяцями переховуватись у бомбосховищах і захищати дітей. А хтось змушений був відкласти в сторону ноутбуки та взяти до рук зброю. Ми попросили співробітників фінтех-компанії Tamga, які зараз нищать окупантів на фронті, розказати читачам про свої будні та про те, що мотивувало їх залишити роботу в офісі та піти на війну.




Ольга Солодовник, менеджерка Tamga


«Зараз моя задача – боронити Батьківщину, і я зроблю все від себе залежне».


Чесно сказати, до подій 24 лютого і подумати не могла, що буду колись воювати. Останні п’ять років працювала менеджеркою з надання інформації в Tamga, а у вільний час вивчала з репетиторами англійську та польську мови.


Ранок 24 лютого все змінив. Вже о 9:00 я була у військкоматі, стояла в черзі до відділу кадрів. За кілька годин мене перенаправили до пункту мобілізації. А вже 25 лютого я була у пункті формування 110 бригади. Тоді мені дали дві години, щоб поїхати додому та зібрати речі, після чого я прибула в розташування частини та приступила до несення служби.


Часто мене запитують, чи шкодувала я про своє рішення? Ніколи, жодного разу. З першими вибухами та прильотами вирішила, що маю захищати Україну в будь-який спосіб. І зараз я тут, на передовій.


Так, перекваліфікуватись з офісного співробітника у військового ЗСУ – задачка не з простих. Ненормований «робочий день», принципи підпорядкування тощо – це незвично для людини, яка до цього не мала жодного військового досвіду.


Тут дуже не вистачає родини, страшенно сумую за колегами. Але зараз моя задача – боронити Батьківщину, і я зроблю все від себе залежне, щоб відновити визнані кордони нашої держави. А військову дисципліну залюбки перенесу у своє мирне післявоєнне життя, бо це насправді дуже корисна штука.


Зі складнощами мені допомагають впоратись мої побратими, які 8 років, з 2014-го і донині, захищають нашу рідну землю. Вони навчають мене поводитися зі зброєю, як вберегтися при ракетних ударах, як надати першу медичну допомогу при складних пораненнях. Для мене велика честь – служити пліч-о-пліч зі справжніми Героями.


Також велику підтримку відчуваю від колег та керівництва. Вони телефонують, пишуть, надихають, завжди запитують про допомогу.


Адже війна – це не лише про фронт. Найважливіший внесок, який можуть і повинні робити цивільні – це працювати, піднімати економіку, навіть у важких умовах сплачувати податки, комунальні послуги. Ми обов’язково переможемо!


Наша визвольна війна – священна, українці воюють за свою землю, за свободу свого народу від рашистського режиму, за демократію. В Біблії написано, що вбивство ворога за звільнення своєї батьківщини – це не гріх, з нами правда і з нами Бог. А з боку рашистів дуже необачливо воювати з народом, гаслом якого є «Воля або смерть». Слава Україні!


 


Олег Гритчин, інженер-програміст Tamga


«Виявилось, зараз я потрібен, тож не вагаючись вступив до війська».


До 24 лютого я понад п’ять років працював інженером-програмістом та 1С-програмістом в проєктах Tamga. Військового досвіду не мав, але займався садівництвом, страйкболом і ходив у походи, тож до труднощів життя поза домашнім комфортом, можна сказати, вже звик.


Коли ми з родиною евакуювались до Ужгорода, одразу пішов до військкомату, щоб стати на облік. Виявилось, зараз я потрібен, тож не вагаючись вступив до війська. Нині я солдат полку охорони військових об’єктів.


Знаю, що деякі колеги з Tamga зараз також на фронті, наприклад, наш security guard Павло Островершко (на фото нижче – прим. ред.).






Та й інші колеги підтримують, завжди на зв’язку, кожен займається своєю справою, кожен на своєму місці – щоб зломити ворога та відстояти нашу свободу.


Зараз найважливіше – це об’єднатися. Військовим, політикам, цивільним, усім – відкласти на потім свої «розбірки» та суперечки, щоб не залишити ворогу жодного шансу.


Найбільше сумую за тим відчуттям, коли ввечері вертаєшся з роботи, а вдома на тебе чекають ті, кого любиш. Зараз намагаюся частіше телефонувати дружині, вона дуже мене підтримує. Чекаю, коли зможу повернутись до неї одразу після нашої перемоги.


Для мене перемога України – це не лише відновлення міжнародно визнаних кордонів нашої держави, а й повне знищення фашистського режиму в рф. Щоб моїм дітям та онукам ніколи не довелось воювати.


Читайте ще: 5 історій співробітників HedgeHog, які під час війни обрали шлях волонтерства