Хочу стати лаборантом: все про роботу у сфері медичних досліджень

Момент вибору професії – чи не найважливіший у житті кожної людини. І спецпроект The Point та Освітньої платформи для дітей і підлітків Shamrock «Хочу стати» має на меті допомогти всім, хто ще вагається з вибором майбутньої роботи або ж планує змінити свою спеціальність.

У четвертому випуску проекту завідуюча лабораторією «Сінево» в м. Києві Жанна Климова розповіла про усі особливості своєї професії, типовий робочий день та ключові навики, необхідні для найкращої реалізації у сфері лабораторних досліджень.

Хочу стати лаборантом: все про роботу у сфері медичних досліджень

Завідуюча лабораторією «Сінево» в м. Києві Жанна Климова

– Як ви обирали професію?

– Мені не довелося довго вибирати, тому що я з дитячих років зростала в передопераційній кімнаті. Моя мама була хірургом, батько військовим. Мама нас доглядала одна. Часто бувало, що ми ночували в передопераційній. Тому можна сказати, що з лікувальною справою я знайома з чотирьох років. У нас вдома було багато різної медичної літератури: художньої та професійної. І саме ці книги допомогли мені обрати напрямок, за яким я тепер працюю в медичній сфері. Тобто, ще до вступу в медінститут я розуміла, що хочу займатися мікробіологією, інфекційними хворобами – це була моя пристрасть.

– Ви одразу після школи вступали у медінститут?

– Ні, спершу я закінчила медичне училище і отримала спеціальність медлаборанта. У ті роки було дуже складно вступити до медінституту, тому я поставила собі за мету закінчити медучилище з червоним дипломом, який давав би мені перевагу при вступі до вузу. Мені це вдалося. І таким чином я вступила у медінститут. А закінчила його десь у 23 роки.

– А хіба не достатньо середньої професійної освіти, щоб працювати лаборантом?

– Щоб бути лаборантом середньої ланки, достатньо диплому медичного училища (зараз вони стали коледжами), який дає пристойні знання і різні профілі освіти: це і сестринська справа, і лабораторна, і лікувальна (фельдшери). Ці навчальні заклади знайомлять студентів із медичною базою.

А от для здобуття кваліфікації лікаря-лаборанта вже потрібно закінчити медінститут з будь-якої спеціальності: лікувальна, санітарна справа, педіатрія, стоматологія. Фахівець із вищою медичною освітою вже глибоко розуміє, що він робить і що стоїть за цифрами в результаті його дій. Тобто, одна справа – якісно і вчасно зробити дослідження, і вже інша – загалом оцінити, що відбувається в організмі людини за тих чи інших показників і за потреби зіставити цифри. Цим, як правило, займається лаборант-аналітик, який розшифровує всі результати, що виробляються в лабораторії.

– Випускникам яких навчальних закладів надають перевагу у вашій компанії?

– Лаборантів випускає Перший Київський медичний коледж. До нас звідти приходять два-три роки поспіль по кілька осіб, які дуже добре, старанно працюють. Безумовно, ми їх тренуємо по повній програмі, даємо додаткові знання, крім тих, що вони отримали в медучилищі.

Що стосується спеціалістів з вищою освітою, то тут, безумовно, в пріоритеті Медуніверситет імені Богомольця, біологічний факультет Київського університету Шевченка. Крім цього, зараз дуже виріс університет «Україна». Проте лідером по якості знань випускників залишається біологічний факультет Києво-Могилянської академії. В них високо розвинена система підготовки фахівців, потужний викладацький склад.

Помилка повинна бути виявлена і ліквідована. І більше не має повторюватися. Адже її ціна надто висока, бо за неправильним результатом йде постановка неправильного діагнозу, призначення лікування, яке може бути неефективним або навіть погіршити стан пацієнта.

– Які основні якості і знання ви очікуєте побачити у молодого спеціаліста, який майже не має досвіду?

– Мені імпонують ті люди, у яких є вогник в очах. Вони активно, творчо підходять до того, що роблять. Також ми хочемо працювати з людьми цілеспрямованими, кмітливими, активними, старанними, волелюбними, незалежними, сильними, сміливими, чесними і сумлінними. Які відкрито йдуть на діалог, відверті у виробничих питаннях, бо приховуючи щось, ми ніколи не дійдемо до істини.

Що стосується досвіду, то ми розуміємо, що всі студенти, які приходять з медучилища та біофаку, «нульові» і не готові одразу приступити до роботи в лабораторії. У них є теоретичні знання, а от практичним речам ми навчаємо безпосередньо на робочому місці. Лабораторія у нас велика, підрозділів багато, і у кожному підрозділі своя структура і специфіка, свої методи дослідження, обладнання. Ми даємо завжди список літератури, знайомимо з принципами та методами досліджень, розказуємо, що потрібно зробити для того, щоб робота була більш плідною. Також ми регулярно за рахунок компанії відправляємо наших лаборантів на курси підвищення кваліфікації.

Безумовно, люди всі дуже різні. Є ті, хто бездоганно буде робити те, що прописано в інструкції, не відступаючи ні півкроку вліво-вправо. І такі кадри теж дуже потрібні. Але хочеться, щоб люди не просто механічно, по листочку, виконували свою роботу, а й генерували якісь ідеї.

– Ви зауважили таку рису, як сміливість. Це про те, що якщо припустився помилки, то її треба вміти визнати? Наскільки ризиковано помилитися у вашій сфері?

– У нас чомусь вважається, що лікар не має права на помилку. Проте лікар – теж людина. Так, помилок припускатися не можна, але є таке поняття, як людський фактор. І за того великого потоку виробничих питань, тих неймовірних навантажень, в умовах яких працюють наші фахівці, звичайно, хтось щось може зробити неправильно. Але за такі помилки недешево розплачуються.

У нас, пам’ятаю, був випадок, коли ми в аналізі припустилися помилки і пізніше самі це виявили. Пацієнт жив за містом, лікар з вибаченнями поїхала до нього додому. А різні пацієнти по-різному до таких речей ставляться. І звичайно, ось ця процедура з’ясування взаємин – це завжди дуже складно. Потрібно знайти переконливі слова, які б дали можливість пацієнту повірити вам, в те, що ви дієте від щирого серця і що помилку ви справді виправили.

Не сказати, приховати помилку – це абсолютно недопустимо. Помилка повинна бути виявлена і ліквідована. І більше не має повторюватися. Адже її ціна надто висока, бо за неправильним результатом йде постановка неправильного діагнозу, призначення лікування, яке може бути неефективним або навіть погіршити стан пацієнта.

– А кому не підійде ця професія?

– Тим, хто погано ладнає з людьми. Лабораторія велика, і робота йде командна.

– Тобто інтровертам буде важко?

– Інтровертам якраз ні. Вони довго розкачуються, поступово потихеньку вливаються, але дуже добре потім розкриваються. Просто до такої людини потрібно знайти підхід. Взагалі до кожної людини потрібно підходити індивідуально. Наприклад, комусь для сприйняття однієї теми і дня вистачить, а іншому потрібен тиждень. Але за цей тиждень він зрозуміє її глибше і ширше.

Робота також не підійде неакуратним, неуважним, хаотичним. Повинна бути систематичність в тому, що ти робиш, і вміння не відступати від правил. Хоча насправді, як я вже казала, відступити від правил можна, якщо це загалом піде на користь справі, професійному зростанню.

– Як щодо розвитку кар’єри молодого спеціаліста?

– Спочатку має бути професійне зростання, це однозначно. Тому що не досягнувши певного професійного рівня говорити про кар’єрний ріст просто недоцільно. Кар’єрний ріст можливий лише в тому випадку, якщо ти став хорошим фахівцем. Тоді вже будь ласка: керуй проектом, відділом. Це, як в студентські роки: ти перші роки працюєш на заліковку, а потім вона на тебе. Так і тут. Спочатку стань професіоналом, а потім можеш дійти і до міністра охорони здоров’я. Спочатку ти працюєш на свій професіоналізм і ім’я, а потім вони працюють на тебе.

– Чи потрібне фахівцям знання англійської мови?

– У нас так. Англійська мова однозначно повинна бути в резерві будь-якого молодого фахівця. Це дає можливість відвідувати конференції, симпозіуми в інших країнах, вивчати професійну літературу, яка друкується за кордоном. Адже не секрет, що рівень охорони здоров’я в Україні залишає бажає кращого, тому відповіді на деякі питання доводиться шукати в зарубіжних виданнях. Також реагентика, обладнання – все це має іноземне походження, відповідно, усі інтерфейси – англійською, а тому фахівець має знати мову. І це ще одна причина, чому мені подобається Києво-Могилянка – тому що випускники цього вишу приходять до нас уже з вільною англійською мовою.

– Ви також вивчаєте мову?

– Намагаюся. Це непросто. Це зовсім непросто, але це потрібно.

– А який графік роботи у лабораторії? Бо сучасна молодь дуже цінує власний час: хтось хоче працювати неповний робочий день, хтось – за гнучким графіком.

– За всіма юридичними законами тижнева кількість робочих годин у лабораторії має складати 38. Але в кожному відділі (а у нас їх шість) у зв’язку зі специфікою та виробничою необхідністю влаштований свій робочий графік: в дві зміни, два дні через два, день через день. Але при цьому лабораторія працює 7 днів на тиждень, а люди – по п’ять днів і не більше 8 годин на день.

Ми слідкуємо, щоб фахівець не працював більше 8 годин, аби втома не позначилася на якості його роботи. Та оскільки у нас дуже багато технічного оснащення, буває, що техніку треба налаштовувати, і у цей час ми «летимо» на запасних крилах, а нашим фахівцям доводиться іноді затримуватися. Буває, що й до 22-23 години вечора. Але тоді перекроюємо графік: такий спеціаліст на наступний день виходить на свою зміну пізніше. Також у випадку таких форс-мажорів ми забезпечуємо максимально комфортні умови для працівників: замовляємо для них додаткову вечерю і таксі за рахунок компанії. Ми не допускаємо, щоб наші дівчатка пішки пізно ввечері ходили вулицями міста самі. Ми несемо відповідальність за наших працівників.

– А як у вас справа із відпустками? Адже часто в приватних установах максимум, на який можуть розраховувати працівники, це два тижні.

– У нас відпустка 24 дні. Ми завжди намагаємося, щоб наш персонал відпочив саме у теплу пору року – з травня по вересень-жовтень. Відпустку можна використати повністю за один раз, або ділити її по 12-14 днів. Наші працівники часто дроблять свою відпустку на 2-3 частини, і один за одним по графіку їдуть відпочивати.

– Ви не дозволяєте працювати без відпустки?

– Ні. Боже збережи. Ганяю всіх. Кажу керівникам відділів: «Щоб за цей рік відпустки у всіх були використані!». Бо втомлена людина – це не працівник. Всі люди повинні добре відпочивати, тоді вони будуть краще і продуктивніше працювати.

– Чи є якісь фізичні особливості та захворювання, з якими не можна працювати в лабораторії? Наприклад, поганий зір чи якісь захворювання нервової системи?

– Так, безумовно є обмеження. І перш за все, це справді вимога щодо гостроти зору. Особливо в клінічному відділі, який пов’язаний з мікроскопією.

– Чи є якісь вимоги до зовнішнього вигляду? Відомо, що лікарям, до прикладу, не дозволяють користуватися парфумами під час прийому пацієнтів, мати яскравий і довгий манікюр.

– Працівників лабораторій це так само стосується. Вони мають бути акуратними, зібраними. Я такі речі одразу для себе відзначаю, коли просто проходжу по лабораторії: бачу, як фахівець сидить за своїм робочим столом, як тримає спину, руки, як на ньому сидить халат і який він.

– Чи багато хлопців серед лаборантів?

– Є хороші хлопці, випускники медколеджу. Вони навчаються заочно на медфаку і паралельно працюють в лабораторії. На жаль, їх не так багато приходить. Хлопців зазвичай більше тягне до роботи з технікою, аналізаторами. Тому вони працюють у біохімічному відділі: там надсучасне технічне оснащення.

– З чого складається особисто ваш робочий день?

– Ранок починається з того, що я повинна пройтися всією лабораторією і подивитися, наскільки ми готові до початку робочого дня. Слідкую за тим, щоб наші фахівці приходили на вже готове робоче місце і починали свій трудовий день із чашки кави: це допомагає підзарядитися і в доброму гуморі розпочати роботу.

Вже після того, як я з усіма привітаюся, беруся за справи. Їх дуже багато: бухгалтерія, табелі, підготовка фахівців до внутрішнього і зовнішнього навчання, підготовка документів до чергової акредитації або атестації, отримання нових методик, котрі ми впроваджуємо, написання протоколів і СОПів (стандартна операційна процедура – набір інструкцій з усіх аспектів робіт, що проводяться у лабораторії).

Наука зараз розробляє великі програми і проекти, які будуть спрямовані вже не на лікування, а на профілактику того чи іншого захворювання за допомогою генетичних досліджень. І це величезне поле для бурхливої діяльності лаборанта, лікаря-генетика.

– А як проходить робочий день лаборанта?

– Спочатку лаборант має увімкнути всі машини і запустити усі стандартні процедури підготовки обладнання до прийому біоматеріалу пацієнтів: промивання апарату, калібровка і інші. Коли підготовка закінчилася, обов’язково треба поставити на борт контрольний матеріал, щоб перевірити роботу всіх аналізаторів. У нас понад 1500 найменувань досліджень, і контрольне вимірювання зазвичай займає години півтори-дві. До того моменту вже надходить біологічний матеріал. Далі йде стандартна робота з пробами від пацієнтів. Наприкінці робочого дня лаборанти прибирають свої робочі місця, запускають промивальну серію процедур на приладах і після неї вкладають їх в режим сну.

– Що ви порадите підліткам, студентам почитати чи подивитися, щоб глибше зрозуміти цю професію?

– Мені дуже сподобався художній фільм «Скліфасовський». Можна ще прийти до нас на екскурсію, побачити лабораторію зсередини на власні очі. Адже ми всі з пелюшок відвідуємо поліклініку, і потім все життя боїмося цієї атмосфери і людей в білих халатах. Але насправді тут все мило і чарівно.

– Яке майбутнє цієї професії?

– Клінічна лабораторна діагностика, тобто елементарні методи дослідження – загальний аналіз сечі, крові, – залишиться такою, як є. Але наука зараз розробляє великі програми і проекти, які будуть спрямовані вже не на лікування, а на профілактику того чи іншого захворювання за допомогою генетичних досліджень. І це величезне поле для бурхливої діяльності лаборанта, лікаря-генетика. Це дуже цікаво, і я думаю, що саме за такими дослідженнями майбутнє цієї професії.

– Що вас надихає в цій роботі?

– Люблю свою роботу. Люблю людей, з якими спілкуюся. Мені подобається вранці сюди приходити і створювати затишні умови для співробітників. Мені подобається те, що ми робимо. І взагалі медицина – це моє.

– Продовжіть будь ласка одним словом. Лабораторія – це…

– Це сім’я. Звичайно, можна назвати її виробництвом, цехом з виробництва аналізів. Але я її сприймаю саме як другу сім’ю.

Попередні випуски спецпроекту:

1. Хочу стати готельєром: все про роботу у сфері гостинності

2. Хочу стати MICE-менеджером: все про роботу у сфері корпоративного туризму

3. Хочу стати дипломатом: все про роботу у сфері зовнішньополітичних відносин