Нейрорізноманіття на роботі: як працівникам з РДУГ підтримати себе й працювати ефективно?

Марі Федорова, підприємиця з РДУГ, засновниця платформи «Нейровідмінні»

Я довго не могла зрозуміти, чому в умовах стресу або термінових, складних завдань я ніби «оживаю» й демонструю високу продуктивність. А ось у рутинній, структурній роботі, яка вимагає уважності до деталей, усе навпаки – я припускаюся помилок, відчуваю провину і збентеження перед керівництвом.

Лише згодом я дізналася, що така контрастна поведінка може бути проявом РДУГ – розладу дефіциту уваги й гіперактивності. За оцінками дослідників, РДУГ мають близько 3-5% дорослого населення світу, однак у багатьох цей стан залишається недіагностованим. Можна помилково вважати, що РДУГ – це «про гіперактивних дітей». Водночас він часто проявляється у дорослих, проте зовсім інакше: складнощами з фокусуванням, прокрастинацією, емоційною нестабільністю або, навпаки, здатністю до надзвичайної зосередженості в умовах високого тиску (гіперфокус).

Це означає, що, ймовірно, в кожному офісі на 20 осіб є хоча б одна людина з РДУГ. Якщо у вас 100 колег – таких людей може бути близько п’яти.

У цій статті я ділюся тим, що хотіла б знати про РДУГ 10 років тому – коли щиро думала, що зі мною «щось не так». Розповім, як могла б інакше будувати комунікацію з керівниками й колегами, уникати зайвого сорому та краще розуміти себе. Адже труднощі, з якими я стикалася, були не проявом ліні чи «поганого характеру», а наслідком нейрорізноманіття – природної різниці в роботі мозку.

Генії, які «згорають» у рутині

Люди з РДУГ часто проявляють себе блискуче в нестандартних, напружених або кризових ситуаціях. Вони мислять швидко, креативно, помічають деталі, які інші можуть проґавити, і здатні ухвалювати рішення під тиском. Проте варто прибрати елемент новизни, викликів і динаміки – і мотивація втрачається. Рутинна, повторювана робота виснажує. І це не про інфантильність чи лінощі – це особливість роботи мозку.

Особистий досвід

Працюючи у фармацевтичній компанії, я водночас вела перемовини з іноземними партнерами, координувала кілька проєктів, готувалась до відряджень, збирала документи. Я була енергійною, ефективною, зосередженою.

Але варто було лише сісти за вичитування текстів чи аналіз таблиць – ставала не такою уважною. Я втрачала концентрацію, допускала помилки, і це вибивало з колії. Починала сумніватися в собі, відчувала провину й безпорадність.

Що допомагає?

Звісно, будь-яка робота передбачає виконання як динамічних, так і рутинних завдань. Але якщо ви знаєте про свій РДУГ (або лише підозрюєте його), важливо враховувати це під час вибору посади чи побудови робочого процесу.

Обирайте посади, де є виклик і зміна проєктів.
Не бійтеся просити про підтримку з рутинними завданнями – або розміщуйте їх між тими, що вам цікаві.
Спробуйте техніки тайм-менеджменту, які розбивають роботу на короткі блоки з відпочинком між ними – це допоможе утримати фокус.

Відкритий простір – випробування для розсіяної уваги

Опенспейси виснажують людей з РДУГ. Шум, рух, розмови, випадкові small talks – мозок сприймає всі ці подразники як однаково важливі. В результаті виникає перевантаження, зростає тривожність, і людина починає сумніватися у власній компетентності.

Як собі допомогти?

Обирайте робоче місце в спокійнішому куточку, бажано обличчям до стіни або вікна – нейтрального фону без зайвої візуальної інформації.
Використовуйте навушники з шумопоглинанням. Монотонна інструментальна музика без слів (мені найкраще працюється під легкий ханг) допомагає тримати фокус.
Мінімізуйте кількість зовнішніх стимулів: яскраві екрани, візуальний безлад, сторонні розмови. Чим спокійніше середовище – тим більше енергії піде не на боротьбу з відволіканнями, а на саму роботу.

Людям із РДУГ потрібно не більше зусиль, а більше усвідомленої адаптації до простору. І тоді робота перестає бути виснажливою.

«Я не можу почати» – це не лінь

Буває й так: я чітко знаю, що потрібно зробити, є план дій, є мотивація. Але… я не можу зрушити з місця. Немов мотор прогрівається, а колеса буксують. Цей стан часто плутають із лінню або прокрастинацією. Але насправді причина глибша.

Для нейровідмінних людей – зокрема тих, хто має РДУГ – це може бути наслідком нестабільного рівня нейромедіаторів. Проблема не в характері, а в хімії мозку. І як тільки розумієш, де саме відбувається збій, можна підібрати персоналізовані інструменти підтримки.

Що допомагає?

Виписати вже виконані справи. Це дає мозку дофаміновий «плюсик» – відчуття досягнення активує мотивацію.
Тактильна концентрація. Торкатися шорсткої чашки, ребристої ручки, м’якого пледу – й усвідомлено фіксувати ці відчуття хоча б 1-2 хвилини. Це стабілізує нервову систему.
Дихальна вправа. Заплющити очі й зосередитися на диханні: відчути, як рухається грудна клітка, живіт, ключиці. Дихати за схемою: 4 рахунки на вдих – 6 на видих. Повторити 1,5-2 хвилини. Це заспокоює нервову систему й вирівнює рівень активації мозку.

Я теж колись скептично ставилася до таких простих дій. Але коли почала вивчати нейрофізіологію, зрозуміла, як саме це працює. Тепер замість знецінення маленьких кроків я бачу в них інструменти, які реально змінюють мій стан.

Як підтримати колегу з РДУГ?

Замість запитання на кшталт: «Ти ще довго?», спробуйте сказати: «Є якась складність? Можемо разом подумати, як краще підійти до цього завдання?». У моменти розгубленості чи перевантаження така підтримка допомагає людині вийти зі стану тунельного бачення, знизити тривожність і повернути контроль над ситуацією.

Навіть одне запитання з повагою і доброзичливістю може «ввімкнути» людину в дію.

Підсумок

РДУГ – це не вада. Це інший спосіб взаємодії зі світом. Люди з РДУГ приносить нові рішення, нестандартні погляди та енергію в команду. І чим краще ми розуміємо себе й одне одного – тим продуктивніше можемо працювати разом.

Читайте ще: Соціальна ізоляція: як її подолати віддаленим працівникам? Рекомендації психологині