Чи дійсно я на своєму місці? Куди мені йти і чим займатися? Ми переймаємось цими питаннями незалежно від того, чи нам шістнадцять, двадцять п’ять або більше. Пошук свого покликання у світі, який щодня змінює наше уявлення про межі можливого, перетворюється на справжній квест з багатьма невідомими. У такий момент надзвичайно важливо потрапити на роботу саме у те місце, де нас почують, де нарешті відбудеться самоідентифікація та знайдеться відповідь, яка визначить життя на наступні роки.


Разом з українським виробником електроінструменту для будівництва та ремонту Dnipro-M ми розповімо історії трьох людей, які точно знають, як знайти свій шлях і не схибити.


Ігор Стангріт, регіональний менеджер Dnipro-M  


Аналізуючи своє життя, постійно переконуюсь, що неможливого немає. Я влаштувався у Dnipro-M  менеджером з оптового продажу, коли ще був 20-річним студентом без досвіду роботи і з купою невирішених екзистенційних питань. Я мешкав у Запоріжжі, але вже через 4 місяці активної праці мене запросили до Києва. Відтоді моє поле роботи охоплювало не тільки Запорізький регіон, а й Київщину. Минув рік – і знову підвищення. Я став територіальним менеджером та вже відповідав за оптові продажі у п’яти областях. А ще через рік, коли мені виповнилося 22, очолив відділ роботи з дистриб’юторами по всій Україні. У певний момент я зрозумів, що потрібно рухатись далі, та приєднався до головного проекту компанії – розвитку фірмових магазинів. Став регіональним менеджером мережі. Спочатку мені доручили вести три магазини, а зараз їх вже 11. 




Виклики та проблеми, які доводилось долати крок за кроком, місяць за місяцем, у підсумку й допомогли мені знайти себе у 24 роки. Зараз мені 25. Навряд чи скажу, що знаю себе на сто відсотків, але розуміння, куди потрібно рухатися, маю точно. Дуже радий з того, що на роботі в мене повірили. Таке ставлення мене надихало, хоча спочатку я навіть й не здогадувався про це. Зараз усвідомлення того, що я вже допомагаю своїм одноліткам й молодшим людям розвиватися й шукати відповіді на питання, якими нещодавно переймався сам, дає потужний заряд.


Не розумію тих, хто жаліється на обставини. Якщо ти хочеш працювати у компанії за бажаним напрямком, але не маєш відповідного диплома або великого досвіду, – в тебе все одно буде можливість спробувати себе. І, звичайно, навчатися, щоб відповідати професійним стандартам. У Dnipro-M я закінчив річну навчальну програму для молодих управлінців “Бізнес-старт”. Вона допомогла визначити, в чому мої таланти та як їх застосувати у подальшій кар’єрі. Виявилося, що моє покликання – це робота з людьми. Мені подобається підштовхувати людей до власного пошуку себе та допомагати їм відкривати у собі найкращі сторони. Головне – величезне бажання особистості, її дія без остраху помилитися, ініціатива та орієнтація на результат. Знаю безліч випадків, коли мої колеги влаштовувалися до компанії продавцями, але прагнули більшого і досягали керівних позицій.


Мені здається, що люди надто довго не можуть себе віднайти через сумніви у власних здібностях. Це правда, що одразу зрозуміти себе і повірити у свої сили вдається небагатьом щасливцям. Тому мій варіант – діяти. 


Не знаєш, куди себе подіти, – просто бери і роби. А якщо страшно, то тим паче роби! А якщо надто страшно щось змінювати, – то з цього й починай. Часто молоді люди переймаються тим, що про них подумають оточуючі, якщо раптом спіткає невдача. Насправді це все неважливо! Тільки через дію ми розуміємо, чого прагнемо.


Ігор Іосипчук, територіальний керуючий фірмовими магазинами


Коли півтора року тому я прийшов до компанії на посаду продавця, то майже не розумів, що таке електроінструмент та як з ним працювати, адже вдома були тільки викрутка та ізострічка. Але тут я вирішив докласти максимум зусиль зі свого боку. Через тиждень роботи мені вже вдалося стати старшим зміни, а через три місяці – керуючим фірмовим магазином у Києві на Позняках. Пам’ятаю, що я не сидів на місці і постійно кудись їздив у відрядження, працював у інших магазинах, проходив навчання у компанії, яке дало дуже багато для старту кар’єри. 




Коли розпочався весняний локдаун, мене перевели до центрального офісу компанії, де три місяці працював у Центрі обслуговування клієнтів. Тут я мав змогу спостерігати, як працюють з командами мої колеги, вивчав їх моделі управління та переймав найкраще. Згодом мені запропонували очолити фірмовий магазин на вулиці Лобановського у Києві. Коли налагодив роботу команди й там, зрозумів, що час рухатися далі: у листопаді минулого року став територіальним управляючим, відповідальним за роботу двох великих фірмових магазинів у Києві. 


Бажання у нашому житті відіграють велику роль. Але вони мають звучати не “я хочу”, а “я буду”. Від початку я був впевнений, що зможу стати лідером та очолити свою команду.  Просто наполегливо йшов до цього.


Думаю, найголовніше на шляху до успіху – вміння слухати й чути людей. Зараз багато говорять про універсальність фахівців, вміння виконувати різноманітні завдання. Так, це добре, але я переконаний, що в організації роботи колективу надзвичайно важливо враховувати особисті таланти та схильності кожного, побачити й почути їх прояв. І відштовхуватися спочатку від цього, а потім вже від універсальних знань та вмінь, якими володіють працівники.


За час роботи я зрозумів кілька ключових речей. Гроші – це важливо, але не головне. Сьогодні вони є, завтра – також будуть, якщо добре попрацюєш. Для мене найважливіше – емоційний стан, який у підсумку впливає на все. Праця має бути не довгим марафоном, а серією спринтів, між якими повинно бути якісне відновлення сил. А ще не бійтеся мріяти! Так, сьогодні важко, але якщо ми дійсно чогось хочемо, то свідомо й підсвідомо шукаємо шлях до цього. 


Моя найбільша мрія – приносити людям радість, щоб усі навколо посміхалися і були щасливими. І я потроху її здійснюю своєю працею, своїм осмисленим існуванням. 


Саме тому мені завжди хотілося бути тімлідом, адже він – творець погоди у своєму колективі. Зараз моя команда складається з колег, які молодші за мене майже на 10 років. Але я цього не відчуваю, бо маю в собі юнацьку відкритість, допитливість та енергію. Не треба заганяти себе у рамки, краще більше читати, навчатися, дивитися фільми, спілкуватися з людьми різного віку та життєвого досвіду. 


Бачу, що багато двадцятирічних членів моєї команди ще знаходяться у пошуку себе. Пам’ятаю, що й я сам зрозумів, куди рухатись у житті, тільки у 25. Після школи я пішов вчитися на фізика до Київського політеху, потім деякий час працював за фахом, згодом потрапив у продажі, змінив безліч робіт. Але я точно знав одне, – що кайфую від спілкування з людьми і робота, яка приноситиме мені задоволення, буде з цим пов’язана. Хоча навіть рік тому я зовсім не уявляв, що керуватиму вже двома магазинами. 


Думаю, люди довго шукають своє місце через те, що світ пропонує величезну кількість можливостей, які не охопити навіть за кілька життів. Проблема вибору, мінливість навколишнього світу, різноманітні спокуси і відволікаючі фактори часто заважають розгледіти головне. Тому у певний момент важливо спинитися і задати собі питання, навіщо я тут і що хочу від свого життя.  І починати рухатися, пробувати себе у різних напрямках. Я переконаний, що таким чином обов’язково віднайдеться та справа, яка людину захопить з головою. Головне – бути вільним розумом і серцем.


Ігор Недвига, керуючий фірмовим магазином


Насправді я ще з дитинства знав, якого життя хочу для себе. Тоді вирішив, що неодмінно досягну таких висот, які дадуть мені створити щасливе і забезпечене майбутнє. Так склалося, що мене ніхто не підтримував, а батьки не були взірцем того, як іти до цілей. Зараз можу сказати, що мені вдалося досягти більшого, аніж їм. У своєму житті для наслідування я шукав людей сильних та самодостатніх, які власними зусиллями досягли фінансового і особистісного процвітання. 




Багато людей тривалий час не можуть знайти себе. Мені здається, що все через мінливість настроїв і бажань. Проблема вибору, мінливість оточення, різноманітні спокуси і відволікаючі фактори часто заважають розгледіти головне. Сьогодні хочеться одного, а завтра іншого. Нема чіткості й конкретики. Якщо запитати, що б ви хотіли здобути до 40 років, то багато хто не має жодної уяви, що відповісти. Мені такий стан речей ніколи не подобався, тому у 22 роки я почав ясно бачити, чого досягну. З 24 в мене вже був план мого майбутнього будинку і уявлення про те, якою буде моя сім’я. У 25 я вступив до вишу та за власні кошти успішно вивчився. 


У своєму житті я не говорю слово “проблема”, я кажу – “задача”.  


Моя головна задача зараз – зміцнити свою команду в магазині та зробити так, щоб кожен у ній розумів, навіщо він тут, бачив своє майбутнє. Хочу розвинути у собі здатність спонукати людей до дії та переконати кожного, що тих речей, про які ми мріємо, у що віримо, – можна досягнути. Перед продавцями фірмових магазинів відкриваються усі можливості, головне – мудро їх застосовувати. 


Вірю, що в кожного має бути якесь надзавдання – не щоденне, не на місяць, навіть не на рік, а на значно довший час. Ми всі – частина суспільства, тому все, що робимо, має приносити користь людям, комусь допомагати. Тоді ця справа принесе успіх.


Автор тексту: Владлена Скаченко. 


Ознайомитися з вакансіями Dnipro-M