Хочу стати дипломатом: все про роботу у сфері зовнішньополітичних відносин

Момент вибору професії – чи не найважливіший у житті кожної людини. І спецпроект The Point та Освітньої платформи для дітей і підлітків Shamrock «Хочу стати» має на меті допомогти всім, хто ще вагається з вибором майбутньої роботи або ж планує змінити свою спеціальність.

У третьому випуску директор Дипломатичної Академії імені Геннадія Удовенка при МЗС України Сергій Корсунський розповідає про всі нюанси професії дипломата, про вимоги, яким має відповідати людина, яка хоче присвятити своє життя цій справі. Сергій Володимирович говорить про них не лише в теорії, але й послуговуючись чималим досвідом практичної діяльності: у 2005 році він був тимчасовим повіреним у справах України в США, а 2008–2016 роках – Надзвичайним і Повноважним Послом України в Турецькій Республіці.

Професійний бекграунд: із математиків – у дипломати

– Як ви прийшли в цю професію та як розвивалася ваша кар’єра?

– Мій випадок не є класичним, адже я прийшов у Міністерство закордонних справ у 1994 році, коли Україна тільки стала незалежною. МЗС швидко розширювалося, і вони шукали будь-яких державних службовців, які володіють іноземними мовами й мають певний професійний здобуток за плечима. У принципі, дипломат має бути людиною універсальною, мати багато знань у різних галузях, тому не важливо було, який саме фах я здобув в університеті – важливо було, чи спроможний я вчитися.

Я працював на той час у Державному комітеті з питань науки й технологій, займався державними науково-технічними програмами, але в мене була вільна англійська мова, п’ятий ранг державного службовця. У МЗС мене запросили у комісію зі справ ЮНЕСКО, тобто займатися освітніми й науковими проектами на міжнародному рівні. Уже через рік я отримав перше закордонне відрядження в Ізраїль. Їхав на посаду радника з питань науки й технологій, а став радником з усіх питань, заступником посла, навіть тимчасовим повіреним був. Тобто заміняв посла певний час, а це означало, що треба було мати серйозні знання, яким я вчився просто на ходу, у посольстві. Це не є стандартним варіантом сьогодні, бо ситуація й система вже змінилися, але саме так я прийшов у професію.

Після Ізраїлю я повернувся в МЗС на посаду заступника начальника Управління економічного й науково-технічного співробітництва МЗС України. Далі були п’ять років роботи в США. Повернувшись до України на два роки, зайняв посаду директора Департаменту економічного співробітництва МЗС України. І нарешті, були вісім років роботи послом у Туреччині. Сьогодні я очолюю Дипломатичну академію і викладаю для майбутніх дипломатів, які закінчують інститути міжнародних відносин. Хоча сам я за освітою – математик.

– У юнацькі роки у вас були мрії про роботу в держапараті?

– Я не знав, що таке МЗС і де воно знаходиться (сміється). Але я 29 років прожив у Радянському Союзі, а в той час МЗС України розташовувалося в одному маленькому двоповерховому будиночку. Ще був офіс в ООН, офіс у ЮНЕСКО, але більше нічого. А ще на той момент мріяти стати дипломатом – це треба було або мати батька-дипломата, або бути членом Компартії України, бо потрапити на дипломатичну службу можна було лише з таким бекграундом. Я ні того, ні іншого не мав. Мій батько працював в Інституті кібернетики в Академії наук, і я пішов цим же шляхом. Але я хочу сказати, що професія дипломата – це та професія, про яку варто мріяти.

– Ви будували кар’єру науковця. Працювали в Інституті гідромеханіки НАН України, в Інституті теоретичної фізики. Не жалкуєте, що покинули науку?

– Зовсім не жалкую. Хоча свого часу у 29 років я захистив докторську дисертацію й був наймолодшим доктором наук України. У мене була цікава й перспективна наукова кар’єра, але й робота дипломатом насправді фантастична. Тому не жалкую.

Про вимоги для участі в конкурсі й найкращі виші

– Ви зазначили, що наразі шлях до цієї професії інший. З чого тоді починати сучасним підліткам, які мріють стати дипломатами?

– Після школи вони мають закінчити вищий навчальний заклад. Не обов’язково профільний, але бажано. Це міжнародні відносини, міжнародна економіка чи міжнародна інформація. Але можна також здобувати фах історика, філолога чи юриста (зокрема, навчатися на міжнародному праві). А вже потім брати участь у конкурсах, які оголошує МЗС. Це обов’язкова умова – сьогодні всі посади дипломатичні (чи то за кордоном, чи в центральному апараті) здобуваються лише на конкурсах.

У системі Міністерства закордонних справ ви зобов’язані періодично працювати за кордоном. Тобто, два роки відпрацював у Києві, чотири – за кордоном.

– Що необхідно, щоби перемогти в такому конкурсі?

– Кандидату потрібно мати мінімум ступінь магістра, щонайменше дві іноземні мови знати на високому рівні й бажано ще мати певні людські якості. У міжнародній спільноті сукупність цих вимог називають T-education. «Стовбур» літери «Т» тут означає базову освіту, яку ви отримуєте в університеті. Вона у всіх майже однакова, адже в Україні 88 вищих навчальних закладів мають ліцензію викладати міжнародні відносини. І це якесь божевілля: аграрні вузи, технічні й так далі. Фактично це обман дітей, які туди вступають, що вони отримають диплом міжнародних відносин. Бо справа не в тому, що написано у вашому дипломі, а в тому, що ви реально знаєте.

«Перекладинка» літери «T» – це ваші людські якості, загальна культура. Дипломат має бути освіченим і в мистецтві, і в музиці; вміти спілкуватися з людьми, вести діалог, переконувати співрозмовника і т.д. Є багато людських якостей, яким в жодному університеті не навчать. Але саме за ними ми часто визначаємо: беремо людину на роботу чи ні.

– 88 вищих навчальних закладів мають ліцензію на міжнародні відносини. Які серед них ви можете виділити?

– Це не реклама, але особисто з мого досвіду в Україні є чотири основні вузи, де варто навчатися, якщо надалі ви плануєте працювати в системі МЗС. Це Інститут міжнародних відносин КНУ ім. Тараса Шевченка , Києво-Могилянська академія та факультети міжнародних відносин у Львівському й Одеському національних університетах. Люди, які закінчили ці вищі навчальні заклади, – це блискуче підготовлені фахівці, мотивовані, грамотні, з якими приємно працювати. Також сильних фахівців випускають у Харківському інституті сходознавства й міжнародних відносин.

Я працював в Ізраїлі, і зі мною була моя родина. А тоді кожен день у Тель-Авіві були теракти. Уявіть, як це, коли ви знаєте, що ваша дружина з дитиною перебувають у кафе, а заклад напроти підірвав терорист-смертник. Чи готові ви до такого?..

– Наскільки велика конкуренція між кандидатами?

– У нас зараз конкурс доходить до 30 людей на місце. Але багато хто подає документи на конкурс, витрачає наш і свій час і гроші, абсолютно не розуміючи, про що йдеться, й не уявляючи, що його чекає.

Зокрема мушу сказати про деякі аспекти гендерного питання. Коли ви працюєте в будь-якому іншому міністерстві чи відомстві, ви працюєте у своїй країні, вдома. Але зовсім інша справа з дипломатичною службою. У системі Міністерства закордонних справ ви зобов’язані періодично працювати за кордоном. Тобто, два роки відпрацював у Києві, чотири – за кордоном. І тепер уявіть собі дівчину, яка у 23 роки закінчила університет, два роки пропрацювала в соціальному апараті МЗС, у 25 поїхала за кордон у посольство, повернулася в Україну, їй уже 29… Розумієте про що йдеться? Посольство за кордоном – це, як правило, колектив 10-15 людей різного віку, різного досвіду, різної статі, з різними характерами. Чи високі шанси в таких умовах влаштувати особисте життя, побудувати сім’ю? Ці питання не обмежують рівні права чоловіків та жінок, просто їх треба враховувати.

Про гендерні застереження та закон, що відновлює справедливість

– Зрозуміло, що складніше будувати сім’ю в умовах постійних відряджень. Але, можливо, бували випадки, коли дівчата серед колег усе ж знаходили собі пару?

– На щастя, таке траплялося. Наприклад, у Вашингтоні – там велике посольство, і дівчата виходили заміж за своїх колег-хлопців. Але це все ж виняток, а не правило.

– Чи можемо сказати, що дівчат у МЗС менше, ніж хлопців? Тобто, через специфіку роботи вони сюди не йдуть.

– Ні, це не так. Насправді, навпаки, дуже багато дівчат ідуть на дипломатичну службу. Просто потрібно усвідомлювати, що якщо вже навіть заміжній дівчині доведеться їхати за кордон, то чи захоче їй скласти компанію чоловік і чим він буде займатися в іншій країні? Жінка, яка їде за чоловіком, легше переживає такі речі – вона може сидіти з дитиною, працювати дистанційно, брати участь у житті посольства. Але чоловік часто не хоче сидіти дома з дитиною. Він просто повертається в Україну. І ми бачили розлучення з цієї причини. Цей аспект існує.

Або, до прикладу, вас відряджають не у Францію, а в Саудівську Аравію. Ви їдете в країну, у якій жінка не може навіть на вулицю вийти без чоловіка. І немає значення, дипломат ви чи ні. Або ви маєте поїхати до країни з важким кліматом – наприклад, в одну із держав Африки. А якщо це країна, де стріляють?.. Хоча, зазначу, у такі країни, як Ірак, ми не посилаємо жінок. І сім’ї дипломатів туди не їздять. Там тільки чоловіки.

Всі ці нюанси потрібно враховувати, обираючи цю професію. Я працював в Ізраїлі, і зі мною була моя родина. А тоді кожен день у Тель-Авіві були теракти. Уявіть, як це, коли ви знаєте, що ваша дружина з дитиною перебувають у кафе, а заклад напроти підірвав терорист-смертник. Чи готові ви до такого?..

Члени сімей наших співробітників відіграють велику роль у житті посольства: допомагають в організації різноманітних заходів, спілкуються з діаспорою. Розумний посол завжди використовує кожного українця, щоби досягати мети, яка стоїть перед державою.

– Отже, робота дипломата – це не завжди лише виконання почесних та приємних обов’язків, це ще й робота, пов’язана з ризиком. Чи достатньо заробляють дипломати, щоби цей ризик був хоч якось виправданий?

– Зарплата за кордоном непогана. Вона дозволяє жити не тільки там, але й потім в Україні купити машину, квартиру. Але ви й багато чого втрачаєте. Наприклад, ті дружини дипломатів, які постійно їх супроводжують, фактично не отримують потім пенсії в Україні. Точніше, отримують мінімальну, 1400 грн. А вона все життя допомагала чоловіку, працювала в посольстві, але за це їй не платили.

До речі, зараз уже прийнятий новий закон про дипломатичну службу, і там багато таких проблемних питань знято. Скажімо, раніше стаж жінки, котра залишила свою роботу і поїхала за чоловіком-дипломатом у відрядження, переривався на чотири роки. Зараз це врегулювали законом, і стаж не переривається, якщо є запис, що дружина була з чоловіком за кордоном у відрядженні. Адже фактично ці чотири роки ця жінка працювала на державу. Бо, як правило, члени сімей наших співробітників відіграють велику роль у житті посольства: допомагають в організації різноманітних заходів, спілкуються з діаспорою, беруть участь у гуманітарних, культурних проектах. Розумний посол завжди використовує кожного українця, щоби досягати мети, яка стоїть перед державою. Тут, в академії, у нас є спеціальні курси для членів сімей, де ми їм розповідаємо про те, як вони можуть допомагати своїм половинкам.

Про рамки та табу в соцмережах

– Молоді люди часто мріють про професію дипломата, бо сприймають її як можливість багато подорожувати, побачити світ. Які тут можуть бути застереження?

– Так, є певне романтичне уявлення про людей цієї професії – що вони багато подорожують, мають дипломатичний паспорт, який відкриває всі кордони, і можливість подивитися весь світ фактично за державний кошт. Але ця романтика пов’язана із серйозними вимогами. Дипломат із зеленим паспортом не має права порушувати закон ще більше, ніж це не має права робити будь-хто інший. Так, нас не доглядає митниця, але якщо людині з дипломатичним паспортом спаде на думку займатися якоюсь контрабандою, то покарання буде значно серйознішим.

Або інше: кожен дипломат так чи інакше спілкується зі своїми колегами з інших країн. Треба розуміти, що ці колеги з інших країн можуть бути розвідниками й навіть провокаторами. Тому те, що дипломат говорить, як себе поводить, дуже прискіпливо оцінюється – і не лише він сам, але й його країна загалом. Тому все це – велика напруга. Були прикрі випадки. Скажімо, молоді дипломати, дівчата і хлопці, які їхали за кордон, насправді не мали права ходити до нічного клубу, а вони ходили. І після цього траплялися дуже погані історії. Така людина відкликається додому і звільняється з посади.

Дипломат має розуміти, що коли він їде за кордон, він там не фізична особа – він на роботі. Тому його поведінка, його стиль одягу мають бути відповідними.

Я завжди вчив наших молодих дипломатів: якщо ви вдруге зустрічаєтеся зі своїм колегою, і він посміхається, дивлячись на вас, – це успіх. Тобто він не просто вас ідентифікує, а ви, як представник України, викликаєте в нього позитивну емоцію. Тому що є зовсім інші випадки. Траплялося, що мені телефонували з іншого посольства й казали: «У нас був ваш дипломат на прийнятті, то будь ласка, зробіть так, щоби він більше не приходив. Тому що він себе поводити не вміє». Така людина отримувала відповідні наслідки.

– А наслідки – це що: звільнення, штраф, догана?

– Є різні методи. Може, людина з якихось причин саме в той день погано себе почувала. Треба розібратися. Але в принципі, наслідки можуть бути серйозні. Ми не можемо дозволити собі таку розкіш, щоби, наприклад, нашого дипломата спіймали п’яним за кермом.

Багато хто любить розміщувати фотокартки своїх дітей. Ми категорично забороняємо дипломатам це робити.

– Тобто, ці відрядження, про які мріють підлітки та молоді люди, це фактично робота 24/7, де ти маєш не лише виконувати свої обов’язки, але й у позаробочий час “фільтрувати” свої слова, друзів, варіанти дозвілля тощо.

– Звичайно. Людина має відчувати свою відповідальність, з часом це стає звичкою. Спочатку ти себе контролюєш свідомо, потім уже підсвідомо.

Окрім того, ви все життя маєте вчитися, постійно поновлювати свої знання – і не тільки слідкувати за подіями в тій країні, до якої ви були відрядженні або яка входить у зону вашої відповідальності, але й розвиватися в інших напрямках. Тому що світ дуже швидко змінюється. Згадаймо, як Трамп перевернув всю політику за допомогою Твітера. Ну хто міг собі уявити ще три роки тому, що тепер весь світ буде читати Трампові твіти. Це зміна і вже ціла наука. І ми цьому вчимо – як побудувати твітер-аккаунт, як робити месседжі. Це зовсім не те, що вести той самий Твітер для своїх особистих потреб. Уоррен Баффет, найбагатша людина світу, за 12 років зробив усього 7 твітів, але кожен прочитали 1,5 мільйона людей. Оце результат.

Коли звертається громадянин, який потребує допомоги, і чує у відповідь «сьогодні субота, я не буду цим займатися», – така людина просто звільняється з роботи. Тому що в нас немає, за кордоном особливо, субот, неділь, вихідних – ми працюємо 24 години на добу.

– Наскільки відбивається на кар’єрі дипломатів неналежне ведення соціальних мереж?

– Надзвичайно відбивається. Як дипломат, посол і директор академії, я маю офіційну сторінку, де публікуються мої інтерв’ю, статті. Але я не можу там розміщувати якісь свої особисті фотографії. Якщо я хочу це робити, то я маю завести собі окрему сторінку, де буде написано, що це моя особиста. Також багато хто любить розміщувати фотокартки своїх дітей. Ми категорично забороняємо дипломатам це робити.

– А чому?

– А тому що діти можуть стати предметом нападу, шантажу. Викрадуть дитину і скажуть, що повернуть тільки тоді, якщо ви зобов’яжетеся давати якусь інформацію тощо. Особливо цього не можна робити, коли ви перебуваєте за кордоном. Таке обмеження з точки зору безпеки.

Ключові навички й реальні кейси

– Назвіть п’ять ключових навичок, якими має володіти претендент, щоби мати надію на дипломатичну службу?

– По-перше, це знання мінімум двох мов на рівні В за Європейською класифікацією, а краще на рівні С. Бажано, щоб однією з цих мов була англійська. Якщо ви знаєте якусь із більш рідкісних мов, це буде величезною перевагою. Наприклад, арабську, китайську, японську, тайську, урду тощо.

По-друге, у людини все-таки має бути базове уявлення про зовнішню політику, міжнародні відносини. У цьому допоможе освіта.

Але найголовніше – має бути відповідний характер. Це має бути людина комунікабельна, цілеспрямована, яка вміє дуже швидко реагувати на виклики – при чому з холодною головою. Наша робота іноді такі загадки ставить, на які в жодному підручнику, у жодній інструкції відповіді не знайдеш. Кожний візит, кожен контакт може призвести до таких фантастичних ситуацій, з яких не зрозуміло як виходити, але виходити треба.

Наприклад, реальний випадок: напад збройних терористів на аеропорт у Стамбулі. Люди з АКМ-47 косять пасажирів на вході в аеропорт, а в цей час всередині летовища перебуває український високопосадовець. Аеропорт одразу закривають, тобто вивести цю людину ви не можете. Телефонні мережі відключають – тобто, порадитися з кимось ви також не можете. І що робити? У якому підручнику прочитати, як діяти в такій ситуації?

– Тут будь-хто розгубиться.

– Будь-хто – так. А дипломат знає що робити. Генеральний консул, який тоді опинився в цій ситуації, зараз – заступник міністра. Він правильно зробив усе.

– А що саме він зробив?

– Цю високопосадову особу заховали під стіл і прикрили. І сиділи там, поки безпека турецька не дала добро, що можна виходити. Після того відправили найближчим рейсом туди, куди власне він і направлявся.

Найближчий радник президента Туреччини Реджепа Ердогана дуже захоплюється філософією. І коли мені треба було з ним зустрітися й донести до нього серйозні питання, які стосувалися Української держави, ми півтори години говорили про Ніцше.

– Давайте припустимо, що людина в складній ситуації помиляється – і що тоді?

– Всі ми люди, усі допускаємо помилки. Потім вирішується, що з цією людиною робити. Але коли звертається громадянин, який потребує допомоги, і чує у відповідь «сьогодні субота, я не буду цим займатися – я з родиною хочу відпочити», – така людина просто звільняється з роботи. Тому що в нас немає, за кордоном особливо, субот, неділь, вихідних – ми працюємо 24 години на добу. Ми у відрядженні, тому в будь-який день, яка б ситуація не виникла, якщо ви потрібні – ви маєте виконувати свою роботу. А щось обов’язково виникне. І треба вчитися й запам’ятовувати ці ситуації, як правильно реагувати, як виходити з них. Тому що інакше, якщо ви будете повторювати помилки, значить ви – некваліфікований фахівець.

Хочу стати дипломатом: все про роботу у сфері зовнішньополітичних відносин

facebook.com/s.v.korsunsky

Про допомогу Ніцше та турецькі шаровари

– Ви також казали, що дипломати мають гарно розумітися на літературі й на мистецтві. Розкажіть про ваші хобі.

– О, моє хобі. Я пишу художні книжки. У мене вже 10 книг є. Тому моє хобі – це література, а також футбол, я займаюся спортом. І це дуже допомагає. Одне розвиває мізки, інше – м’язи.

Це знахідка, якщо в посольстві є людина, яка розуміється на мистецтві. На живопису, наприклад. Або людина, яка грає на музичному інструменті. Тому що тоді у вас ще можливості розкриваються. Наприклад, можна організувати вечір української музики.

Взагалі дипломат – професія елітна. І раніше у військових училищах, де готували таких спеціалістів, курсантів вчили танцювати, грати на інструментах. Адже звичайні люди, як правило, здебільшого спілкуються з людьми свого класу. А ми спілкуємося часто з людьми, які закінчили Ітон, Оксфорд, Гарвард. Це дуже освічені люди. І в моїй практиці було багато випадків, коли саме моє хобі мені допомагало.

Скажімо, найближчий радник президента Туреччини Реджепа Ердогана дуже захоплюється філософією. І коли мені треба було з ним зустрітися й донести до нього серйозні питання, які стосувалися Української держави, ми півтори години говорили про Ніцше. А коли ми закінчили, він спитав: «Що ти від мене хочеш?». Тоді я озвучив свої побажання, і справу було зроблено. Тому що йому цікаво було говорити зі мною про Ніцше. Така людська натура. І це треба враховувати.

В нас через кожні два роки пів МЗС міняється: люди їдуть за кордон, посади звільняються. Тому кар’єра розвивається дуже швидко, якщо людина кваліфікована. І це велика перевага нашої професії, бо послом можна стати і в 40 років.

Те ж саме, якщо ви зустрінетесь із людиною, яка любить Баха, то ви маєте знати, чим Бах відрізнявся від усіх інших композиторів. Гюстав Флобер колись сказав: «Я не знаю іншої професії, яка потребує такої ж кількості поверхневих знань у найширшій сфері, як дипломат». Тобто, ви маєте знати всього потрошки. Вам не обов’язково знати деталі, наприклад, якими саме мазками Пікассо малював Герніку. Але що таке Герніка, ви маєте знати.

Дипломат має слідкувати за всіма останніми новинками кіно й літератури, і відчувати, що в тій чи іншій країні може «піти», на що там звертають увагу. Умовно кажучи, у Тайланд, можливо, ансамблю Вірського нема чого їхати, але коли він приїхав у Туреччину, там був абсолютний фурор. Тому що наші шаровари – це турецькі шаровари. І наші шаблі, і люлька, і домбра, і казан і ще багато іншого – все це османського походження. Тому, коли турки побачили ці костюми, була абсолютно інша реакція й інші емоції.

– Тобто, до необхідних для дипломата навичок додаємо ще й належне знання культури та історії.

– Так. А ще ви маєте бути психологом. Якщо хочете від співрозмовника добитися якогось позитивного результату, треба розуміти: будете говорити про те, що вам цікаво, – нічого не доб’єтеся, але якщо ви будете говорити про те, що йому цікаво, – то справа піде краще. Тому перед візитом до якоїсь серйозної людини, варто обов’язково розпитати, що ця людина любить. Краще привезти пляшку вина якусь особливу чи може картину подарувати, чи набір пластинок, чи сувенір якийсь специфічний? Цьому треба вчитися.

Про стрімку кар’єру і фанатиків

– Які особливості побудови кар’єри у дипломатії?

– У дипломатичній службі через постійну ротацію кар’єра відбувається дуже швидко. І в цьому суттєва відмінність від інших державних органів. В іншому відомстві ви сидите роками на вашій посаді, чекаєте, поки начальник піде на пенсію або кудись вище і звільнить місце, на яке ви можете перейти.

А в нас через кожні два роки пів МЗС міняється: люди їдуть за кордон, посади звільняються. Тому кар’єра розвивається дуже швидко, якщо людина кваліфікована. І це велика перевага нашої професії, бо послом можна стати і в 40 років. Тобто, система дозволяє вам досягти кар’єрного росту значно раніше, ніж, умовно кажучи, настане пенсія.

Наших дипломатів пробують вербувати. Але залишаються ні з чим. Усі розвідки світу цим займаються. Тому патріотизм – це одна з ключових вимог і цінностей.

– Кажуть, викладачами й лікарями працюють ті люди, яким дуже важливо, щоби їхня робота приносила користь іншим. Які люди йдуть у вашу професію?

– Відразу ідуть або романтики, або ті, хто хоче заробити якісь гроші на життя. Але залишаються в професії фанатики. Ті люди, які без цієї роботи вже не можуть. Ви не можете прокинутися зранку й не подивитися новини. Ну не можете. Тому що це ваша робота, ваше життя.

– Можна сказати, що ви любите свою роботу?

– Безумовно. Кожну роботу можна любити. У кожній роботі мають бути фанатична відданість тій справі, яку ти робиш.

Багато хто звільняється з дипслужби. І молодь, у тому числі. Вони кажуть: «Я отримав досвід, я попрацював, але з моїм фахом, з моїм досвідом за кордоном можна знайти роботу будь-де». Умовно кажучи, людина працювала в Китаї, і вона іде працювати на Huawei або в представництво іншої китайської компанії, тому що вона розуміє китайську ментальність. В інших міністерствах, відомствах працюють колишні дипломати на різних посадах: у Міністерстві економіки, Міністерстві спорту, у Секретаріаті Кабміну, в Адміністрації президента, у Верховній Раді. Таких людей дуже багато. Вони не хочуть більше їздити у відрядження за кордон, хочуть займатися чимось іншим або відкрити власний бізнес. Тому в МЗС справді залишаються, ростуть до керівників ті, хто фанатично відданий своїй справі.

facebook.com/s.v.korsunsky

Про дипломатичний дрес-код, протокол та етикет

– Кабінет міністрів у 2010 році затвердив документ із рекомендаціями щодо зовнішнього вигляду працівників cекретаріату. Який дрес-код у працівників дипломатичної служби за кордоном? І чи покриваються витрати на ті ж костюми чи вечірнє вбрання, які необхідні на дипломатичній службі?

– За кордоном у послів зарплата дійсно гарна, але й витрати там не такі, як в Україні. Той самий дрес-код. Ну, не може дипломат у будь-якому костюмі прийти на дипломатичну зустріч. Він має бути в костюмі гарному, і краватка має бути відповідна. Для нас – це мова. Якщо в людини штиблети, вибачте, збиті й не чищені, це не дипломат. Тому що дипломат – це певний імідж. Він має виглядати, як огірок. Саме тому й існує дрес-код, а це все додаткові витрати.

– Майбутніх дипломатів навчають цій мові дрес-коду та етикету?

– Так, вчимо. До прикладу, є прийоми, на які не треба одягати діаманти чи перли величезного розміру. Такі прикраси допустимі для балу чи Віденської опери.

Або згадайте відому історію, коли Посол України у Великобританії Наталія Галібаренко на зустрічі з Єлизаветою II вручала королеві вірчі грамоти. Наталія Галібаренко одягла костюм, який не всім сподобався. Але ніхто при цьому не зрозумів, що цей костюм був погоджений королівським двором. Не вона його обирала, а їй сказали, як він має виглядати. Наприклад, що обов’язково має бути капелюшок певної форми. І байдуже, що там капелюшки у всіх дуже дивні – такий там протокол, і ви не можете його змінити.

Якщо посол України їде до Швеції вручати вірчі грамоти, у нього мають бути штани в клітинку. І купують ці кляті штани за неймовірні гроші, не дивлячись на те, що надягнути їх, швидше за все, доведеться лише один раз.

І таких речей дуже багато. Свого часу мене посли й міністри, з якими я працював, вчили, що не може бути дипломат у чорному костюмі й у білих шкарпетках.

Коли 13 жовтня 2013 року на моє запитання: «Ви підпишете угоду у Вільнюсі?» Віктор Янукович відповів: «Так, я підпишу угоду про Асоціацію», а рівно через тиждень після того сказав, що він не буде підписувати, то мені байдуже, як називається його посада. Він мені збрехав. І в моїх очах він більше не міг бути президентом.

– Всі ці правила можна десь прочитати?

– Є книжки з дипломатичного протоколу та етикету. У тому числі українські. Нещодавно дружина одного з наших послів, яка працювала у Франції, написала книжку «Її величність етикет».

Усі ці вимоги йдуть не від того, що дипломати такі заскорузлі, педантичні. Вони для того, щоби вирівняти правила гри. Щоби не було проблем із тим, що хтось на прийом прийшов у діловому костюмі, а інший – у костюмі для відпочинку. Ми всі приходимо в однаковому класі костюмів. Вони різні, але клас однаковий. Якщо написано, що дрес-код «блек тай», тобто смокінг, усі приходять у смокінгу. Але якщо ви одягаєте замість вечірньої сукні костюм, як на карнавал у Ріо-де-Жанейро, то наступного разу вас просто не запросять. Це протокол.

Ще один аспект, чому дрес-код необхідний. Ми близько спілкуємося з тими людьми, яких називаємо елітою. Я працював із чинним президентом Петром Порошенко, з Віктором Ющенко, Коліном Пауеллом, Кондолізою Райс, Джорджем Бушем, Діком Чейні, Ясером Арафатом. Тобто, персони, про яких ви читаєте в газеті, для нас це люди, які сидять навпроти.

Уряд, парламент, президент, адміністрація президента – це люди, з якими ми працюємо. Тому що за кордоном ми є маленькою копією уряду, президента, МЗС. Можете уявити собі ступінь відповідальності.

facebook.com/s.v.korsunsky

Про патріотизм, брехню Януковича і книгу-тест для дипломатів

– Наскільки патріотизм важливий для такої професії? Чи може молода людина, яка, наприклад, не читає українську класику, зневажає нашу мову або історію, проте є першокласним фахівцем, розраховувати на роботу в МЗС?

– Ні, це неможливо. Такі люди не можуть працювати в системі МЗС. По-перше, з міркувань безпеки. Ми тісно співпрацюємо зі Службою безпеки України, тому що маємо доступ до державної таємниці. Наших дипломатів пробують вербувати. Але залишаються ні з чим. Усі розвідки світу цим займаються. Тому патріотизм – це одна з ключових вимог і цінностей. «Професіоналізм, патріотизм і порядність» – це лозунг нашої служби і три речі, без яких дипломат не існує.

– Можна про них докладніше?

– Професіоналізм – це про те, що людина має мати серйозну базову освіту, якості, які розширюють її можливості, які роблять її цікавою, як особистість.

Порядність – дипломат ніколи не підставить когось і несе відповідальність за свої вчинки.

І нарешті патріотизм. Він виховується батьками, вашим оточенням. Або ви відчуваєте себе українцем, або не відчуваєте – і на цьому все.

Якщо ви подивитеся нещодавню історію України, то під час усіх революцій дипломатичний корпус стояв не на стороні начальства, а стороні народу. Тому що ми такі ж громадяни. І коли 13 жовтня 2013 року на моє запитання: «Ви підпишете угоду у Вільнюсі?» Віктор Янукович, сидячи в машині, відповів: «Так, я підпишу угоду про Асоціацію», а рівно через тиждень після того сказав, що він не буде підписувати, то мені байдуже, як називається його посада. Він мені збрехав. І в моїх очах він більше не міг бути президентом. Бо президент не має брехати. А 22 листопада 2014 року почався Майдан…

– Що порадите молодим людям подивитися чи почитати?

– Є двотомна книжка колишнього міністра закордонних справ Анатолія Зленка. Є спогади Володимира Хандогія. Він був першим заступником міністра, написав історію становлення дипломатичної служби до часу незалежності. Він один із тих, хто створював Дипломатичну академію. Зараз Володимир Дмитрович очолює Асоціацію зовнішньої політики.

Якщо молода людина хоче прочитати не тільки про саму професію, а ще і знання отримати, тоді, звичайно, треба починати з «Великої шахівниці» Бжезинського. Він був геніальною людиною. Цій книзі про геополітику понад 20 років. І це ще один критерій: якщо людина читає цю книгу і їй страшенно цікаво, отже дипломатія – це її справа. А якщо читає й позіхає, то їй не треба цим займатися.

– Продовжіть одним словом, дипломатія – це…

– Це покликання.

Попередні випуски спецпроекту:

1. Хочу стати готельєром: все про роботу у сфері гостинності

2. Хочу стати MICE-менеджером: все про роботу у сфері корпоративного туризму