Про Budni
Наші продукти

Уявіть: працівник не просто пише заяву на звільнення «за власним бажанням», а знімає момент звільнення на відео, надсилає різкий прощальний лист усій компанії або демонстративно йде за кілька годин до важливої зміни. Це не імпульсивний зрив і не випадковість – це revenge quitting, або «звільнення з помсти».
Новий тренд стрімко поширюється світом і дедалі частіше з’являється у стрічках соцмереж. Але за гучними жестами ховається значно глибша проблема: криза довіри, виснаження та відчуття знецінення на роботі.
Чим revenge quitting відрізняється від «тихого звільнення»?
На відміну від quiet quitting («тихого звільнення»), коли працівник формально залишається на посаді, але робить лише мінімум необхідного, revenge quitting – це гучний і показовий жест.
Для когось це спосіб повернути відчуття гідності після токсичного менеджменту, принижень або тривалого ігнорування. Для інших – єдиний спосіб бути почутими, коли всі інші канали комунікації не спрацювали.
Види реакцій на незадоволення
Економіст Альберт Гіршман у книзі Exit, Voice, and Loyalty (1970) описує три реакції на незадоволення:
Revenge quitting – це форма «exit», але така, що спеціально створена для того, щоб надіслати роботодавцю чітке повідомлення.
Існує кілька факторів, які підвищують імовірність такого звільнення:
Звільнення з помсти має свої ризики. Воно може нашкодити кар’єрі – особливо в невеликих галузях, де всі всіх знають, або якщо людина часто змінює роботу після короткого періоду зайнятості. Для фахівців із рідкісними навичками, великим досвідом і сильною репутацією ці ризики зазвичай нижчі.
Парадоксально, але такі альтернативи можуть у довгостроковій перспективі шкодити організації більше, ніж гучне звільнення (за умови, що revenge quitting не стає масовим явищем). Водночас не кожен, хто хоче піти, має таку можливість.
Опитування показало: понад половина працівників у світі хотіли б змінити роботу, але не можуть цього зробити через фінансові зобов’язання, обмежені можливості або сімейні обставини.
Дослідники трудових відносин називають таких людей «вимушеними залишенцями» (reluctant stayers). Одне з досліджень показало, що близько 42% працівників у двох організаціях належали до цієї категорії. Інші виявили: «застряглі» працівники часто розробляють приховані стратегії помсти – поширюють негатив, підривають продуктивність. У довгостроковій перспективі це може завдати більше шкоди, ніж гучне звільнення.
Вплив revenge quitting залежить від масштабу й контексту. У невеликих компаніях раптовий відхід може бути критичним, особливо якщо працівник володіє рідкісними або ключовими навичками. Таке звільнення також може боляче вдарити по колегах, яким доводиться «розгрібати наслідки».
Великі організації, як правило, легше переживають такі ситуації. Хоча гучний вихід топ- або висококваліфікованого фахівця теж відчутний, роботодавці зазвичай намагаються не доводити ситуацію до точки кипіння. Саме тому revenge quitting частіше трапляється серед молодших або нестабільно зайнятих працівників, які почуваються менш захищеними.
Revenge quitting – це сигнал, що традиційні системи підтримки працівників не працюють. HR-команди часто перевантажені, але навіть за цих умов існують базові кроки:
Revenge quitting відображає глибокі проблеми робочого середовища. Хоча звільнення з помсти може здаватися актом сили – особливо в моменті, – у довгостроковій перспективі воно може призвести до негативних наслідків і для працівників, і для організацій.
Матеріал підготовлено на основі статті Revenge quitting: is it ever a good idea to leave your job in anger? та адаптовано для українського контексту.