Робота не за фахом стала реальністю для нашого суспільства, і нею не здивуєш уже нікого. Але трапляється, коли, пропрацювавши в одній спеціальності, досягши там успіхів, люди переходять в іншу професію. Чому так стається? Що потрібно враховувати тим, хто вирішив змінити справу свого життя? Про ці та інші нюанси перекваліфікації дізнаємося з перших уст.


Героїнею нашого нового випуску стала Вікторія Скічко, яка змінила посаду керівника валютного відділу в банку на сферу комунікацій. Свою перекваліфікацію Вікторія починала з найнижчих посад, переходила у різні сфери в середині PR, але назавжди зрозуміла, що саме в комунікаціях знайшла себе. Про своє рішення, складнощі переходу та поради тим, хто думає змінити професію, Вікторія розповіла редакції The Point.


Вікторія Скічко


– Як ви вирішили стати фінансистом? Чому обрали банківську справу?


– Це був “улюблений факультет моїх батьків”. Тому що моя мама – банкір, і вона дуже любить цю справу. У 17 років я до кінця не розуміла, що хочу робити, але бачила класний приклад перед очима. Мама багато досягла у цій сфері і головне – їй подобалося те, чим вона займається. Тому я вирішила йти такою ж стежкою.


Думала також вступити до Київського національного лінгвістичного університету, але почула слушний коментар, що мова – це не окрема професія, краще отримати конкретну спеціальність, а мова буде на додаток до неї. Таким чином я прийшла до КНТЕУ (Київського національного торговельно-економічного університету – прим. ред.).


– Як давалося навчання та математичні науки?


– В університеті не було дуже важкої математики. Лише на першому курсі була вища математика. Мені давалися ці науки, але було не дуже цікаво. Гарно працюю з цифрами і зараз, але не драйвило, наприклад, рахувати бюджети чи вартість облігацій.


– Яким був ваш подальший шлях після закінчення університету?


– Після отримання диплома бакалавра у КНТЕУ, я вступила на магістратуру до Лондона за спеціальністю Фінанси та інвестиції. Це був дуже крутий досвід. Особливо з боку прокачки англійської мови.


Також мені дуже сподобалася різниця у навчанні. Моє навчання у Лондоні припало на 2008 рік, розпал фінансової кризи. На одному із занять з банківської справи ми розглядали, чому все це трапилося. Після своєї розповіді, викладач підійшов до одного зі студентів і запитав: «А що ви думаєте з цього приводу?». Для мене це було дивно, тому що у вітчизняних університетах викладачі сприймаються як божество, якому не можна перечити і висловлювати свою думку, якщо вона відрізняється від висловленої ним. За кордоном викладачам важливо розуміти, що ви знаєте, яка ваша думка, як ви засвоїли матеріал. Для мене це було показово, і я зрозуміла, що навчання за кордоном дуже змінює світогляд.


– Якою була ваша перша робота?


– Після закінчення магістратури я потрапила до Комітету з лісового господарства у відділ зв’язків з громадськістю. Перш за все там знадобилася моя англійська мова для проведення переговорів з аналогічними Комітетами за кордоном. Також ми з колегою переклали книгу з ведення лісового господарства з англійської на українську. Це був дуже цікавий досвід перекладання книги з теми, яку розумієш не дуже добре, була нагода розібратися краще


– Як розвивалася ваша кар’єра після роботи у Комітеті?


– Далі пішла на роботу в банк у валютний відділ. Це так званий бек-офіс: я не працювала на пряму з клієнтами, тому це не така стресова діяльність як робота в open space.


У банку також було багато спілкування англійською через співпрацю з іноземними банками. Я затрималася на цій роботі на три роки, тому що такий напрям був одним з найцікавіших у банківській сфері.


– Що було найважче у роботі в банку?


– Все було занадто чітко і за схемою. Тобто я чітко розуміла, що у мене будуть такі документи, такі угоди тощо і нічого спонтанного і раптового у цій роботі майже не було.


За три роки я змінила декілька банків, бо думала, що, можливо, просто не в тій компанії працюю, може, не ті люди. Проте згодом зрозуміла, що мені дуже потрібен ефект раптовості, якого банк дати не міг.


– З ваших колишніх колег хтось ще пішов з професії?


– Я не знаю таких прикладів. Здається, всі працюють і далі. Можливо, хтось змінював внутрішньобанківську спеціалізацію, але всі працюють так само у банках.


– Як відбувався ваш етап перекваліфікації у PR?


– З банку я звільнялася в нікуди. Мені було вже настільки нецікаво, що захотіла просто звільнитися і пошукати себе. Проте пошук цей був недовгим. Через два тижні знайомий запропонував роботу: у Клуб готельєрів та рестораторів необхідна була людина зі знанням англійської мови для спілкування з експатами.


На початковому етапі я отримала посаду асистента. Проте таких переговорів було небагато, тож мене під’єднали до написання текстів на сайт, ведення соцмереж, проведення івентів тощо.




– Які знання потрібно було засвоїти, щоб зробити цей перехід результативнішим?


– Під час роботи у Клубі я паралельно закінчила курс PR Start у “Be First” Marketing School. Протягом трьох-чотирьох місяців опановувала базові знання з PR: як писати тексти, як спілкуватися з журналістами тощо.


– Розкажіть про свою подальшу кар’єру в PR.


– Пропрацювавши на минулому місці приблизно два роки, я побачила вакансію у Newsfront PR Agency. Там шукали Account executive – це одна з найнижчих посад в агенції. Вони потребували працівника з гарною англійською, що буде працювати з IT-клієнтами. Близько місяця не наважувалася відгукнутися на цю вакансію, але вирішила, що це базова позиція, яка багато чого може навчити. Як результат, я пропрацювала в агенції близько 3-х років.


Потім перейшла до PR-агенції Be-it, де також співпрацювала з IT-клієнтами. Після цього вирішила, що хочу попрацювати на стороні компанії. Тому що PR-агенції – це дуже круто в плані досвіду, але дуже виснажує режим роботи бути на зв’язку майже 24/7.


Я подумала, що на стороні клієнта може бути трохи спокійніше. Проходила співбесіду на бренд-менеджера, але, поспілкувавшись зі мною, директорка з маркетингу вирішила запропонувати посаду Internal communications manager. Це також комунікації, але внутрішні, – це спілкування зі співробітниками. Не можу сказати, що це був мій 100% свідомий вибір, раніше я не мріяла працювати у цій сфері, але коли трапився такий шанс, вирішила, що потрібно спробувати. Це була компанія Global Message Services, у якій я працюю зараз. На цій посаді пропрацювала три роки. Потім близько півроку відпочивала.


– Чому пішли з напрямку внутрішніх комунікацій?


– Я пішла з цього напрямку, тому що мені було вже не так цікаво, як на початку. Процеси налаштовані, все працює і немає новизни.


Потім мене запросили до Райффайзен Банку Аваль як Employer Brand Head (українською можна сказати – керівник з питань розвитку бренду роботодавця). Це було цікаво, тому що я повернулася до банку, але вже в іншій ролі. Проте все ж я зрозуміла для себе, що банк з його застарілими процесами, великою кількістю співробітників – це занадто довго, важко. Також не вистачало англійської та спілкування з різними національностями та культурами.


Тоді вирішила повернутися до GMS, але у зовнішні комунікації. На цю мить я розвиваю у компанії Global PR. Тому що на українському ринку нашу компанію вже знають, але у світі – майже нічого не відомо.


– На які складнощі ви натрапили під час зміни професії з банківської справи у PR?


– По-перше, коли опановуєш щось нове – натрапляєш на великий обсяг інформації. Необхідно було дізнатися багато нового, проаналізувати це та якось розкласти по поличках. На курсах з PR я лише отримала базу, а далі навчалася всього на практиці.


По-друге, PR – це така сфера, яка років 7-10 тому була новою, і не можна було побачити best practices, наприклад, як правильно розвивати бренд компанії в Україні з точки зору PR. Це зараз вже всі все знають, а тоді було важко.


Якщо порівнювати з фінансами, то там все чітко – є план, якого дотримуєшся і все виходить. Тоді як у PR не існує правильного рішення у 100% випадках і кожного разу доводиться аналізувати все заново.


– Під час переходу між Internal communications та Employer Brand також були складнощі?


– Так, адже якщо PR – це нова професія, але все ж таки в Україні вже були спеціалісти та кейси, то 4 роки тому ніхто не знав, що таке Employer Brand. Навіть зараз здебільшого тільки ІТ-компанії займаються цим, як окремим напрямом.


Тут довелося з нуля аналізувати цільову аудиторію та досліджувати їх уподобання. Все, що можна було дізнатися з best practices, було англійською мовою, це були міжнародні кейси, але часто вони не підходили нам за менталітетом. Тут було важко, тому що це професія, яка не має усталених норм: дві компанії можуть зробити однаково, але отримати різні реакції.


– Які переваги нинішньої професії?


– Круто, що, зазвичай, мій план на день змінюється кожного ранку. 


Для когось – це стрес, але для мене – дуже цікаво, коли відкриваєш комп’ютер і не до кінця розумієш, чим будеш сьогодні займатися. Це найбільше драйвить мене у професії.


Це стосується, як PR, так і Internal communications та Employer Brand. Ви ніколи не маєте 100% чіткого плану, наприклад, на рік. Завжди щось трапляється, що треба переробити, або зробити абсолютно новий проєкт.


– Які  б навички ви рекомендували розвивати, щоб освоїти нову професію, зокрема PR?


– Рекомендую розвивати навички вести переговори. До прикладу, у нашій компанії працює близько 15 національностей, і потрібно знайти підхід до кожного. Навичка міжкультурної, міжнаціональної комунікації – це те, що потрібно прокачувати. Адже зараз, сидячи в Києві, можна працювати на будь-яку іноземну компанію. Комбо з англійської мови та розуміння, як спілкуватися з людьми з різних культур, національностей тощо, мені здається, – це одні з найважливіших навичок.


Також важливо вміти робити презентації, щоб вони були і візуально зрозумілі, і могли вплинути на думку людей. Не менш важливо сьогодні бути готовим за короткий час засвоїти нові технології.


Всім спеціалістам необхідно постійно навчатися: не пропускати  конференції, вебінари, подкасти за вашою темою. Навіть, коли ви просто скролите стрічку у Facebook, насправді бачите, де який PR-кейс і розумієте, де допущені помилки, де щось зроблено круто.




– Якщо говорити про умови роботи та заробітну плату у сферах фінансів та PR, то як вони відрізняються?


– Зараз не пам’ятаю точних сум, але у банках зарплати точно були меншими, ніж у PR-агенціях і теперішній компанії. Дослідження показують, що знаючи англійську мову на високому рівні, можна розраховувати на зарплатню більшу у півтора-два рази. До того ж я працювала з IT-клієнтами, а, як відомо, все, що стосується цієї сфери гідно оплачується.


У багатьох складається враження, що коли працюєш в ІТ, то там нічого не потрібно робити, лише отримувати гарну зарплату. Насправді у цій сфері необхідно багато працювати, тут немає чіткого графіка з 9:00 до 18:00. У банку нормований графік і, можливо, один день на місяць виникала необхідність затриматися на роботі. В ІТ-компаніях, особливо тих, хто співпрацює з іншими країнами, потрібно бути на зв’язку цілодобово, тому що колеги можуть відповідати і серед ночі, бо у них саме розпал робочого дня.


– Як за таких умов вдається дотримуватися work-life balance?


– Стараюся протягом дня виділити для себе приблизно півтори години, які не зайняті зустрічами або терміновими справами, для спорту. Також, хоч і зрідка, виїжджаю з дому у спортзал. Мій лайфхак – це спорт. Його потрібно вписати у свій графік, бо він якнайкраще допомагає перезавантажитись.


На вихідних намагаюся зустрічатися з друзями, виїжджати кудись. Важливо не залишатися в одному місці. Але в цілому з work-life balance важко. Ми, мабуть, всі це на собі відчули: постійно хочеться відповідати на листи, постійно тримати руку на пульсі, та у певний момент потрібно або просто перемикатися на спорт, або вимикати комп’ютер і йти з дому.


Не менш важливо добре розуміти свої біоритми. Тому що я, наприклад, найефективніше працюю вранці. Тож побудувала свій графік таким чином, щоб починати працювати о 7:30-8:00, далі в обід роблю перерву на спорт та їжу, а потім – second round. Якщо ви розумієте, що чим ближче до ночі, тим гірший з вас працівник – не потрібно себе силувати, перелаштуйте графік під свої біоритми.


– Чи збіглися ваші очікування від переходу в іншу сферу з реальністю?


– Так, я хотіла, щоб було більше спонтанності та креативу. Для мене це завдання, де немає точних відповідей, і рішення потрібно шукати самостійно. 


Теперішня моя робота також подобається через постійне використання англійської мови, навіть у внутрішній комунікації.


– У вас виникає бажання знову все поміняти?


– Для себе зрозуміла, що комунікації – це моє. Під комунікаціями я розумію і PR, і Internal communications, і Employer Brand, і маркетинг. Раніше мені здавалося, що хочу досягти високого кар’єрного щабля, але тепер розумію, що набагато важливіше – вертикальне зростання. Я хочу зрозуміти у комплексі всі комунікації, які може робити бренд. На цю мить хочу більше попрацювати з продуктовим PR, маркетингом в цілому.


– Які ще кар’єрні плани маєте?


– У мене немає кар’єрних планів на 5 років, але на найближчий час хочу зосередитися на глобальному PR та більше розібратися в продуктовому PR.


Важливіше – не яку посаду я займаю, а з якими клієнтами, партнерами та колегами співпрацюю, що саме роблю та наявність постійного розвитку. Круто, що зараз так і виходить.


– Що вас надихає найбільше?


– Надихає постійний розвиток. У теперішній компанії подобається, що все може змінитися буквально за місяць-два. Завжди виникають можливості отримати нові знання не лише у моїй сфері, але й у суміжних.




– Якби повернутися до моменту вибору професії: яку професію ви б обрали?


– У нашій країні класичному PR не навчають в університетах. Якби повернути час назад, обрала б редакторську спеціалізацію, щоб мене навчили відразу писати класні тексти, і паралельно пішла б працювати після 2-3 курсу в PR-агенцію, щоб отримати досвід співпраці з клієнтами. Це дало б мені змогу швидше розвиватися у сфері.


– Назвіть топ питань, які потрібно поставити собі перед тим, як змінити професію?


– По-перше, потрібно розуміти, що під час зміни професії буде певне зниження заробітної плати через те, що у новій сфері не вийде претендувати відразу на високі посади. Тому запитайте себе: чи ви готові до цього? Або підготуйте фінансову подушку, щоб можна було без стресу опановувати нову професію.


По-друге, не варто надихатися лише історіями успіху. Наприклад, моя історія має позитивний приклад переходу, але могло бути й інакше. Тому потрібно запитати себе: чи готові ви до того, що у вас не вийде? Підготуйтеся до різних сценаріїв і розумійте, що часто не все залежить лише від нас самих.


По-третє, чи є у вас підтримка? У мене така підтримка була і від батьків, і від друзів. Це ніби банальна порада, але вона працює. Коли вас оточують люди, які готові допомогти, порадити, змотивувати, то все вдається краще.


Порекомендувала б знайти собі ментора – обрати людину, з якою ви зможете поспілкуватися про професію, про розвиток у ній, про проблеми чи непорозуміння. Ментор може консультувати вас з цих питань на початковому етапі переходу.


Ми всі любимо швидкі результати, але насправді через місяць-два ви можете нічого не помітити. Я відчула, що потрапила у свою сферу і у мене все виходить тільки через рік-півтора. І це нормально. Якщо ви все робите правильно, то все вийде, але трохи пізніше.


Фото надані спікером.


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб читати найсвіжіші статті, брати участь в опитуваннях і дізнаватися про актуальні вакансії!