Про нехтування стабільністю, зарплати та світ по-британськи: історія українки, як зробити Лондон своїм другим домом

Професіоналів з України сьогодні можна зустріти в будь-якій країні світу. Йдеться про людей з вищою освітою і високопрофесійними навичками, які змогли знайти застосування своїм знанням за кордоном.

Редакція rabota.ua продовжує спецпроект «Глобальний офіс», в рамках якого українці, які працюють за кордоном, будуть розповідати про специфіку роботи в тій чи іншій країні, особливості корпоративної культури, ставлення до роботи і професійних звичках місцевих жителів.

Попередні випуски спецпроекту:

1. Налоговый рай, арабская неторопливость и новый год под пальмами: украинка рассказала о работе в ОАЭ и почему об этом можно написать рассказ

2. О голландской прямоте, всеобщей занятости и вопросе, на который лучше всегда отвечать «да»: украинский программист рассказал о работе в Нидерландах

3. Про місцеву «приземленість», відчуття стабільності та що таке офісна фіка: історія українки про роботу в Швеції

4. О дауншифтинге без сожалений, работе в старейшем музее и природе из «Властелина колец»: история украинки о переезде в Новую Зеландию

5. О корпоративном высокомерии, суровых немецких налогах, байкерах и «идиотентесте» для водителей: история украинца о работе и жизни в Германии

6. Про силу нетворкінгу, рівні права для всіх та помилки українських пошукачів роботи в Канаді: історія про те, як працювати ейчаром у Торонто

Наступна учасниця проекту – 31-річна керівник digital-проектів Яна Шапаренко, яка вже сім років живе і працює в Лондоні. У своєму інтерв’ю для rabota.ua Яна розказала, як здійснила свою мрію жити в Лондоні, як навчилася нехтувати стабільністю заради професійних амбіцій, та розвінчала популярні міфи про британців.

Про стажування

Вперше я приїхала до Великої Британії в 2006 році – на стажування. Тоді я ще була студенткою Міжнародного Християнського університету в Києві. Це філія американського-австрійського університету і навчання ведеться англійською мовою. Там дуже заохочувалося прагнення студентів стажуватися в іншій країні, як це прийнято в США.

Я вивчала маркетинг і мріяла потрапити на стажування в англомовну країну. І щоб наблизити виконання моєї мрії, стала самостійно шукати можливості такого стажування на сайтах міжнародних компаній. Я зробила собі список великих публічних компаній (компаній, які торгують акціями на міжнародній фондовій біржі), і методично розсилала заявки на їхні сайти.

Подавала заявки на багато різних стажувань, але відповіді не приходило, тож я вже й забула, куди подавала. І тут десь через півроку мені раптом подзвонили на мобільний з Англії. Я мало не впала від несподіванки. Приємний жіночий голос повідомив мені, що компанія DaimlerChrysler, в яку я подавалася на стажування, розглянула мою заявку. Вона їм сподобалася, й мене запросили далі брати участь в конкурсі на це стажування.

Я подавала заявку безпосередньо на сайті компанії в секції Internships. Там стандартна форма, в яку необхідно було внести свої дані, а також написати супровідний лист, чому я хочу працювати саме в цій компанії. Напевно, компанії сподобалося те, що мій лист був дуже персональним з щирим бажанням і зацікавленістю не тільки повчитися, але й зробити внесок в її роботу, який був би для неї корисним. Можливо, на мою користь зіграло ще і знання німецької мови, так як DaimlerChrysler все ж німецька компанія. А я народилася в Німеччині і німецькою володію непогано.

Було дві телефонних співбесіди, і ось моя мрія збулася – я вирушила на стажування з маркетингу в одну з найуспішніших компаній світу, в Англію. Я була дуже щаслива, особливо з огляду на той факт, що на це стажування претендувало ще 135 осіб.

Стажування тривало 6 місяців. Це було повністю оплачуване стажування в британському офісі DaimlerChrysler в місті Мілтон Кінгз із стипендією 600 фунтів на місяць. Мені неймовірно сподобалися Англія, і стажування, і компанія, і її корпоративна атмосфера. Тоді я дуже захотіла повернутися в цю країну, але вже не як стажер, а як фахівець.

Про намір знову повернутися в Англію

Після повернення до Києва я влаштувалася на хорошу роботу – у великий рекламний холдинг AGL Media на позицію керівника інтернет-проектів (Internet Project Leader). Стажування в Англії мені, безумовно, в цьому допомогло.

Бажання повернутися в Англію не покидало мене. Я подала в Британське посольство прохання надати мені спеціальну візу – робочу візу висококваліфікованого фахівця (Highly Skilled Professional visa), яка дає право працювати у Великобританії на будь-якого роботодавця. Це було 7 років тому, і тоді існували такі програми в посольстві Великобританії, які не передбачали наявність запрошення від конкретного роботодавця. Наскільки я знаю, зараз таких програм вже немає, і для роботи в Англії потрібна так звана спонсорська віза, коли на роботу запрошує місцевий роботодавець.

Щоб отримати візу висококваліфікованого фахівця, необхідно було довести таке: що я хороший фахівець, що в Україні в мене досить хороша робота і зарплата, високий рівень знання англійської мови та є попередній досвід роботи в Англії. Досвід роботи в Англії не був обовязковою умовою, але бонусом. Я все це довела, пройшовши спеціальне тестування, пройшла по балах і мені дали візу на 3 роки з можливістю подовження.

Ця віза дуже ризикована. Я їхала в країну, де мене ніхто не чекав, і мені треба було шукати роботу самостійно. У мене тоді не було ніяких зв’язків в Лондоні, нікого, хто міг би допомогти мені. Але в 23 роки все це не так вже й важливо, коли є велике бажання й відкритість чомусь новому. Зараз я б, мабуть, не ризикнула робити такі божевільні рухи.

Про пошуки і перше місце роботи

Я прилетіла до Лондона в лютому 2009 року і, тимчасово оселившись у знайомого британця, три місяці шукала роботу і житло. Житло знайшла швидко, а ось з роботою пощастило не відразу. Після наполегливого пошуку по відкритих каналах: LinkedIn, рекрутингові компанії, сайти з працевлаштування – я все ж отримала свою першу роботу в Лондоні. Робота в рекламному агентстві Chroma Digital – невеликому, але дуже креативному, яке отримало багато нагород у своїй сфері. Робота знайшлася через портал із працевлаштування Monster.com

В агентстві я працювала майже два роки. Займалася онлайн-маркетинговими проектами, тобто в тій же сфері, в якій я була зайнята в Києві. Але як молодому спеціалісту мені хотілося розвитку: хотілося спробувати ринок, і що я можу на цьому ринку, як в професійному, так і, не в останню чергу, у фінансовому плані – хотілося більше заробляти.

У подальших своїх пошуках роботи я користувалася послугами рекрутингових фірм. Їхні послуги для пошукача безкоштовні, і рекрутери зацікавлені в тому, щоб працевлаштувати вас якомога дорожче, оскільки від цього залежить їхній заробіток – чим більше зарплата у працевлаштованого, тим більшу комісію отримає рекрутер за свої послуги від роботодавця.

Про перше враження від Лондона

Мене вразило неймовірне національне різноманіття Лондона. Скоро в мене з’явилося багато друзів з різних країн: Німеччина, Франція, Італія, Шрі-Ланка, ПАР, Перу, Австралія, Індія, Канада. І мені це дуже подобається. Спілкування з усіма цими людьми збагачує мене як особистість.

Оскільки місто дуже велике, все потрібно планувати заздалегідь. Навіть із друзями потрібно, як мінімум, за декілька днів домовлятися про зустріч. В гості також без попередження не прийнято заходити.

Неймовірно сподобалася місцева їжа, яка зовсім інша, ніж українська. Оскільки тут мультинаціональне товариство, то і кухня тут різноманітна і автентична: китайська, тайська, японська, італійська – все готують вихідці з цих країн. Англійської їжі як такої тут небагато, і не скажу, що вона дуже смачна. Традиційні британські fish&chips (риба і смажена картопля) колеги зазвичай люблять в кінці робочого тижня – по п’ятницях. І пиво – келишок, а то й три.

З автентичної британської їжі – чай з молоком. Якщо ви хочете просто чорний чай, то треба про це сказати офіціантові заздалегідь, інакше, замовивши tea, отримаєте чай з молоком. Я довго звикала до цього, але тепер мені цей напій дуже навіть подобається, особливо в холодну погоду – зігріває.

Про культурне життя Лондона

Ron Ellis / Shutterstock, Inc.

Лондон вражає фантастичною кількістю і різноманітністю культурних подій. Їх так багато, на будь-яку тематику, що фізично неможливо відвідати навіть їх частину. Я, наприклад, захоплююся латиноамериканськими танцями, і навіть в цьому сегменті подій божевільна кількість.

Музеїв в Лондоні – сила-силенна. При цьому не потрібно бути багатим, щоб отримати доступ до найвидатніших шедеврів світу. Національна Галерея, музей Вікторії і Альберта, Національний історичний музей, Британський музей, галерея Саатчі – вони всі безкоштовні, тому що спонсоруються державою і меценатами. Тими людьми, які хотіли б, щоб історія передавалася іншим поколінням і завжди була доступною для бажаючих з нею познайомитися. Тут представлено мистецтво будь-якої епохи, в тому числі й сучасне мистецтво. Але мені більше до душі старі майстри. Якість музеїв, те, як тут готують виставки, – на найвищому світовому рівні. Для мене це надзвичайно важливо.

Про зарплату і рівень життя

William Perugini / Shutterstock, Inc.

Середня зарплата в Лондоні в моїй сфері – digital, project management, маркетинг, реклама, PR – коливається від 25 000 до 65 000 фунтів на рік.

Щоб більш-менш комфортно себе почувати в Лондоні, потрібно заробляти мінімум 1700 фунтів (після сплати податків) на місяць, враховуючи оренду житла, проїзд, комунальні платежі, харчування. А щоб можна було зустрітися посидіти з друзями в ресторанчику середнього рівня– десь по 25-35 фунтів з людини.

Лондон – величезне місто з більш ніж 11 млн населення, і дуже дороге місто для життя. Ціна оренди житла залежить від району. Як і в будь-якому великому місті, є райони кращі і гірші, більш безпечні і комфортабельні та менш. У центрі мало хто живе. Там в основному розташовані бізнес-центри.

Мені вдалося зняти житло в досить хорошому і не дуже дешевому районі Лондона – Wimbledon. Це недалеко від місця роботи, в центральній частині міста.

Молодь, а тут це люди до 35 років, в основному знімають не квартиру, а тільки кімнату в квартирі або будинку. Вартість оренди кімнати – від 550 фунтів на місяць. Можна, звичайно, знайти кімнату й за 400 фунтів на місяць, але це буде, як тут називають, «взуттєва коробка».

Про заохочення амбіцій молодого фахівця

Stephen Bures / Shutterstock, Inc.

В моєму першому агентстві був чудовий колектив – напевно, про таке можна тільки мріяти. Він складався всього з 15 осіб, 13 з яких були чоловіки. Колеги були добрими і уважними до того, що з ними працюють тільки дві дівчини. У такому колективі працювати було одне задоволення: ніяких жіночих сварок, ніяких взаємин, що виходять за рамки професійних.

Через два роки роботи, я відчула, що мені потрібен новий професійний виклик у новому, більшому агентстві. Коли працюєш у величезному місті, де дуже багато агентств, від жаги спробувати щось нове практично неможливо позбутися.

В моїй сфері лояльність до компанії не дуже розповсюджена. Амбіції і підкорення нових висот тут заохочуються, і ніхто й не подумав би звинуватити мене в якійсь зраді. Навпаки, дивно, коли молодий фахівець сидить на одному місці багато років. Команда була тільки рада за мене. Агентство влаштувало для мене прощальну вечірку в класному барі з видом на Темзу.

Про контрактну роботу

Моя нова робота була за контрактом на 6 місяців – в агентстві величезного видавничого дому Time Inc. Він друкує журнали Marie Claire, InStyle, Look, Woman&Home, Money та ще близько 30-ти інших. Я стала працювати проектним менеджером сайтів цих видань. Агентство, яке запросило мене на роботу, знаходилося в центрі Лондона.

Роботу знайшла через рекрутера. Він узяв на себе оформлення контракту і подбав про те, щоб у мене була зарплата істотно вище, ніж я отримувала на попередньому місці роботи.

Робота за контрактом взагалі оплачується набагато краще, ніж постійна робота, в середньому відсотків на 50. По-перше, тому що немає гарантій, що контракт буде продовжений. По-друге, тому що найчастіше на контрактну роботу треба виходити мало не на наступний день. І, по-третє, тому що, як правило, на контракт залучають фахівців на досить складні і трудомісткі проекти.

Контрактна робота не забезпечує оплату відпускних, лікарняних, не надає медичну страховку або будь-які інші соціальні гарантії. Це означає, що зарплата у тебе велика, але працювати треба буде багато і на свій страх і ризик.

Але я не дуже турбувалася про те, що я буду робити, якщо раптом щось станеться зі мною в чужій країні. Тут медицина безкоштовна для всіх, не тільки для громадян Великобританії. Страховку мати не обов’язково. Вся медицина безкоштовна – людина нічого не має компенсувати, крім стоматології, яка страшенно дорога. Так що зуби лікувати приїжджаю до Києва.

Про резюме та співбесіду

William Perugini / Shutterstock, Inc.

В Англії абсолютно неприйнятна дискримінація при прийомі на роботу – за расою, національністю, віком, статтю або будь-яка інша. Вас також не можуть не прийняти на роботу через вагітність. І, не дай бог, образити гея. З цієї причини в резюме зазвичай не прийнято вказувати вік або будь-які інші подробиці, які не стосуються роботи.

Процес прийому на роботу справедливий. Інтерв’ю проводиться досить ґрунтовно. Ейчар приходить на інтерв’ю підготовленим – як мінімум, читав твоє CV та може задати підходящі питання. Але серед них ніколи не буде провокаційних запитань особистого характеру, як, наприклад, чи збираєтеся ви найближчим часом народжувати дітей. Якщо раптом комусь прийде в голову запитати таке, то вибухне великий скандал.

На роботу в нове агентство я вийшла буквально через кілька днів після співбесіди. Мене взяли на специфічний проект, і коли він закінчився, на жаль, закінчилося й фінансування. Продовжити працювати там я не могла, про що мені повідомили заздалегідь. Так що у мене було достатньо часу знову звернутися до того ж рекрутера, який і підшукав мені нове місце роботи.

Про клієнтів

Зараз я працюю в компанії Instinctif Partners. Це велике консалтингове та PR-агентство, головний офіс якого знаходиться в Лондоні, і ще є філії в 35 країнах світу. Знову на позиції керівника digital-проектів. Тут у мене з’явилися конкурентні переваги – знання кількох мов, окрім англійської. Серед клієнтів агентства – великі корпорації в Росії, і тому тут дуже цінується те, що я володію російською.

історія українки в Лондоні

За кілька років роботи і життя в Англії я вже якось звикла до британського менталітету та культурі ведення бізнесу. А тут з’явилися клієнти з Росії і, звичайно, я не могла не відзначити відмінностей. Зазвичай, якщо ми тут в агентстві розробляємо план роботи, таймінг, то цей план з боку клієнта неухильно виконується. На відміну від інших міжнародних клієнтів, клієнти з Росії не часто дотримуються узгодженого плану. Наприклад, не можу уявити, щоб британський клієнт написав агентству «мені ці дизайн-макети потрібні на вчора» – це просто нереально! А російські клієнти можуть, навіть дуже. Думаю, саме тому мене й запросили на цю роботу, оскільки британцям було дуже складно працювати з росіянами через відмінності менталітету. На жаль, з клієнтами з України поки що не працювала. Сподіваюся, що, можливо, в майбутньому.

Про англійський менталітет

EyeSeePictures / Shutterstock, Inc.

Британці – трудоголіки, дуже серйозно ставляться до своєї роботи. Свій час розприділяють ефективно. Англійців не потрібно просити двічі виконати їхні обов’язки чи нагадувати багато разів про них. Цей менталітет негласно розповсюджений в корпоративній культурі Англії. Не халтурять 🙂

Британці завжди ввічливі і намагаються нікого не образити. Якщо англієць говорить: «Мені не дуже подобається цей дизайн, і було б добре трохи переробити», то це по факту означає, що йому зовсім не подобається дизайн і потрібно переробити все. Але він ніколи не скаже: «Фу, це все так жахливо, все переробляйте!», ніколи не висловить негатив, а завуалює його так, що ті, хто недовго живуть в Англії, можуть і не зрозуміти.

Якщо виникла проблема, британець завжди намагається запропонувати якесь рішення. Він ніколи не скаже, мовляв, твоя проблема, ти й вирішуй – якщо сам не може допомогти, завжди порадить, до кого варто звернутися.

Британці – гіпертактовні люди. Вони бояться бути нав’язливими і ніколи не будуть «вантажити» колег своїми негараздами. Дуже цінують чужий час.

Є в британській ввічливості і зворотний бік. Британець рідко відкриває душу і важко зрозуміти, що він думає і відчуває насправді. Особисто для мене було б краще, якби мої колеги були трохи більш прямими. І якщо мене щось дійсно турбує, я зазвичай висловлюю це прямо – але тільки своїм україно- і російськомовним друзям, не британцям.

Налагоджувати дружбу з британцями непросто. Вони дійсно дуже закриті до нових контактів, постійно «в рамках». Власне, тому в Британії й така розвинена культура пабів, бо там усі розслабляються і виходити із «зони комфорту» простіше.

Що мені також не зовсім подобається, так це звичка моїх британських колег обідати прямо за робочим столом. Вони виходять під час обідньої перерви, купують собі ланч на винос, повертаються в офіс і жують його, втупившись в монітор.

Із місцевих офісних дивацтв зазначу, що британці, прийшовши в офіс в дощову погоду, ніколи не сушать парасольки відкритими. Вони також просять інших, мене, зокрема, закрити відкриту для просушування парасольку. У них це вважається поганою прикметою.

Британський гумор – особлива тема. Він не чорний, як у нас прийнято думати, а дуже інтелектуальний, тонкий, й рідко буває вульгарним. Часто жарт вміло вплітається в розмову, так що співрозмовник розуміє, що це був жарт тільки через кілька секунд. Тоді всім стає дуже смішно.

Про ставлення до іноземців

Kamira / Shutterstock, Inc.

Більшість моїх друзів є іноземцями, а не англійцями. При цьому не доводилося відчувати якогось дивного відношення до себе через те, що я іноземка, чи чути щось подібне від друзів. Всі вони також працюють у великих міжнародних компаніях – наприклад, Bloomberg, Microsoft, Facebook, Google, міжнародних банках чи великих агентствах. Тут, у першу чергу, цінується те, що ти можеш, а не те, звідки ти. Цим мене дуже приваблює це шалене місто! А ще тим, як кажуть про нього англійці: If you are tired of London, you are tired of life («Якщо ти втомився від Лондона, ти втомився від життя»).

Лондон, на мою думку, – це місто можливостей, де працює багато амбітних молодих людей із різних країн світу. Як результат, звичайно, це місто великої конкуренціі, особливо в сфері IT та фінансів. Але це здорова конкуренція, яка дає шалений драйв бути найкращим в тій сфері, в якій працюєш. До висококваліфікованих іноземців чудове ставлення, бо їх багато в Лондоні.

Про приватні пенсії та прояви турботи про співробітників

Нещодавно виповнилося 4 роки, як я працюю в компанії Instinctif Partners. Спочатку це був річний контракт, але потім компанія запропонувала мені постійну роботу в штаті. Мені подобається це місце роботи – сама компанія, її політика, ставлення до людей, і я планую працювати тут і далі.

У нас 25 робочих днів відпустки, є бонуси, приватна пенсія. Компанія дуже заохочує участь співробітників в програмах приватної пенсії: компанія подвоює відрахування співробітників в приватний пенсійний фонд, що є додатковою мотивацією для персоналу.

В компанії стежать, щоб співробітники не переробляли. Це відслідкувати просто по карті, по якій заходиш і виходиш з офісу. Вважається, якщо ти довго засиджуєшся на роботі, то погано розподіляєш свій робочий час, і, тим самим, порушуєш життєвий баланс.

Овертайм або вихід на роботу в суботу іноді трапляється, хоча не оплачується в грошовому вираженні. Але тобі нададуть додатковий вихідний. І ще сто разів подякують!

Про корпоративні веселощі

По п’ятницях практикується Friday office drink – безкоштовні алкогольні напої та снеки в офісі для працівників після 17.00. Взагалі, культура пиття в Англії дуже розвинена. Англійці люблять добре випити, але що дивовижно, на наступний день цього ніхто не помітить, тому що вони прийдуть чистими, випрасуваними і без слідів похмілля. Як огірочки! Як їм це вдається – до цього часу для мене загадка.

Корпоративні вечірки бувають досить часто і проходять дуже весело – з програмою, банкетом, спеціальними іграми, наприклад, pub quiz. Зазвичай сенс цих ігор важко зрозуміти тим, хто не народився в Англії. Це щось на зразок вікторини, коли всі розбиваються на команди і ставлять один одному запитання на ерудицію та історію чи мистецтво. На які можуть відповісти, як правило, тільки англійці. Часто запитання стосуються Англіїї, особливо в минулому. Той, хто виріс за кордоном може не знати багатьох нюансів. Не-англійців це трохи дратує, якщо чесно.

На Новий рік завжди діє гра «Таємний Санта», коли кожен вибирає з мішечка папірець з ім’ям колеги, котрому треба купити подарунок. Подарунок вартістю не більше 5 фунтів, тобто нічого дорогого або цінного, але обов’язково смішне і прикольне. Це створює справді святкову атмосферу.

Про перспективи

Минулого року я отримала британське громадянство і нещодавно придбала власну квартиру. Англія тепер мій дім. Другий дім. Хоча всі мої рідні і багато друзів залишилися в Україні і 1-2 рази на рік я обов’язково приїжджаю до Києва, щоб їх відвідати. Якщо я не буваю вдома більше півроку, то гостро відчуваю ностальгію. Тоді йду купую щось, що нагадує про українську їжу, і слухаю наше радіо.

Київ для мене – особливе місце, але працювати і жити я вибираю в Лондоні, де моя професія затребувана і добре оплачується. Мені цікаво було б попрацювати і в інших великих містах світу – Шанхаї, наприклад. Про те, щоби повернутися в Україну, я поки не думала. Але, можливо, колись у майбутньому.