Усі професії важливі. Але без деяких суспільство накрив би «блекаут» – адже хто стоятиме на варті життя, здоров’я та безпеки?


Спецпроект #потрібні_люди – серія інтерв’ю The Point (robota.ua) з представниками соціально значущих професій: небезпечних, складних і неймовірно цікавих. За кожним професійним вибором – унікальна історія. Ми запитаємо в наших героїв, чому вони обрали свою справу та які виклики, непомітні для оточуючих, приймають щодня. Про найважчі та найліпші робочі моменти, професійні традиції, гендерні стереотипи. Про труднощі, попри які вони бережуть вірність професії, та завдяки чому точно знають – навіщо.


Героїнею чергового випуску стала Коневська Олена Олександрівна – друга пілотеса в авіакомпанії SkyUp. Закохана у небо та власну професію Олена розповіла нам про шлях маленької дівчинки з амбітними мріями до професії пілота, про необхідні навички та постійне навчання, про польоти в карантин та ідеальний робочий день. Пілотеса поділилася, що для неї найважче у професії та зізналася, як ставиться до оплесків пасажирів.


Про дитячу мрію, навчання та найважливішу рису пілота


– Олено, як довго ви працюєте пілотесою?


– Працюю пілотесою два роки, вже пішов третій.


– Коли прийшли на роботу в SkyUp і де працювали до цього?


– Робота у SkyUp – це перший мій досвід. 


– Який шлях пілота: від навчання до початку польотів?


– Розповім про свій шлях, тому що всі по-різному приходили в авіацію. Я закінчила школу і вступила до Кіровоградської льотної академії. Відучилась там, закінчила магістратуру. Паралельно встигала проходити льотну практику. Спочатку проходила її в авіашколі УРГА в Кропивницькому, потім ще політала при Академії. Після цього вступила до льотної школи ХІАТ – там відлітала на Beechcraft-76. Потім поїхала в Литву (Вільнюс), де отримала дозвіл тип Boeing-737. Пройшла співбесіду в SkyUp, де працюю досі.




– Чому обрали саме цю професію? Що вплинуло на ваш вибір?


– Я сама з Мелітополя. Ми жили у військовому містечку, тато служив. Я зростала в атмосфері військового містечка: купа солдатів, купа пілотів, ІЛ-76 (на той момент вони ще літали, все було діючим). Моє дитинство пройшло на аеродромі, мене постійно пускали в  літак: зайти подивитися, доторкнутися до всього. Мене це зацікавило, і вибір професії був очевидним.


– Які вимоги до кандидатів на вашу посаду? Щодо освіти, досвіду, навичок тощо?


– Кожен роботодавець викладає свої вимоги та навички, якими повинен володіти спеціаліст, що приходить на роботу. У SkyUp вимагають наявність  CPL (Frozen ATPL), з відмітками Multi engine + Instrument rating, чинного медичного сертифіката Класу 1, PIC наліт не менше 70 годин, наявність ELP рівня 4 і вище, для власників української ліцензії – наявність сертифіката навчання МВЛ. Обов’язково потрібно мати профільну авіаційну вищу освіту та біометричний паспорт. Проте найголовніша якість для пілота – це надійність. Це дуже цінується.


– Які навички особисто ви вважаєте найголовнішими для пілота? Надійність?


– Так, вважаю, що надійність – найголовніша. А ще впевненість у своїх діях. 


Нас же в кабіні двоє, ми повинні працювати згідно з нашими процедурами. Процедури вибудовані таким чином, щоб друга людина розуміла, що відбувається, чому саме так і що це за собою потягне.


– Які підвищення кваліфікації, навчання для здобуття нових навичок чи перевірку знань ви проходите протягом роботи?


– У нас дуже багато перевірок, дуже багато підготовок. За рік ми встигаємо двічі злітати на тренажер за кордон: там перевіряють, як ми будемо діяти у будь-яких аварійних ситуаціях. Є спеціальна програма, згідно з якою ми проходимо підготовку. Також раз на рік ми проходимо КПК – це також програма підготовки за спеціальними предметами, що необхідні пілоту під час його діяльності. Тобто ми постійно проходимо якісь курси, нам організовують різноманітні презентації, які можемо проходити дистанційно, у нас завжди при собі є книги, за якими вчилися до цього. У будь-якому польоті хто завгодно (або інструктор, або командир) може поставити будь-які запитання, і ми завжди повинні знати на них відповідь.


– Що потрібно для того, аби почати працювати в авіакомпанії?


– У кожної авіакомпанії свої вимоги, і вони час від часу змінюються. Тому, коли хтось хоче влаштуватися на роботу, потрібно зайти на офіційний сайт бажаної авіакомпанії та ознайомитися з цими вимогами, щоб знати, що в тобі хочуть побачити.


– Розкажіть, будь ласка, про ваш перший політ? Що найбільше запам’яталося?


– Мій перший самостійний політ пройшов на однодвигунному літаку, коли є тільки я і штурвал, більше нікого. 


Це неймовірне відчуття свободи. Коли вже злетіла зрозуміла: «Все, я змогла. Я справилась. Все добре».


Про польоти під час карантину та ідеальний робочий день


– Який у вас графік роботи?


– На жаль, зараз у нас трохи інший графік роботи. Зараз ми не так багато літаємо, але у порівнянні з іншими авіакомпаніями – працюємо багато. Я вже була на довготривалому відпочинку: спочатку пішла у відпустку, потім повернулася, поїхала на тренажер, повернулася і знову поїхала у відпустку і ось тільки 12 вересня повернулася назад до роботи. Наступний рейс у мене 24 вересня. Зазвичай таких довгих перерв у нашому графіці немає, ми завжди літаємо нормовано. Тобто маємо два вихідних, потім один раз відлітали, потім ще три вихідних, потім відрядження на п’ять днів. У нас є спеціалісти, які складають  графік, і саме вони все вираховують.




– Якою була ваша робота під час карантину, коли небо було закритим?


– Насправді, нам дуже пощастило і ми літали. Ми виконували вантажні , евакуаційні рейси. SkyUp одна з перших авіакомпаній, що реконфігурувала свої літаки під вантажні перевезення. Відповідно, під час карантину ми виконували довгі рейси до Китаю, доставляли вантажі медичного призначення і в Україну, і в Європу. Друга частина рейсів, які виконувалися за період карантину, на літаках, що залишалися не реконфігурованими, – це були спецрейси в Європу на замовлення дипломатичних структур України, коли повертали українців додому, або на замовлення іноземних структур для повернення закордонних дипломатів. Звісно, це був не той нальот годин, але ми літали.


– Як коронавірусна криза вплинула на ваш колектив?


– У нашій авіакомпанії скоротили близько 10% співробітників, в той час як за інформацією ЗМІ в інших світових авіакомпаніях скорочували 50-70% колективу. З колегами, які попали під скорочення, також існує домовленість, що за відновлення докарантинної роботи, співробітництво з ними також відновиться.


– Який ваш ідеальний робочий день?


– Коли у нас були відрядження в Єгипет, робочий день розпочинався з пробудження та зустрічі з екіпажем на сніданку в готелі у Шарм-ель-Шейху. Після сніданку ми йшли на пляж, відпочивали там, поверталися в номер, збиралися, відвозили наших туристів додому. З України забирали нову партію туристів, привозили їх у Шарм-ель-Шейху і відпочивали. І так по колу п’ять робочих днів. Ось це мій ідеальний робочий тиждень.


Про найважче у роботі пілота та оплески від пасажирів


– Що для вас найважче у роботі пілотеси?


– Найважче – це чекати, коли проставлять рейси. Найважче – це не працювати, не літати. А зокрема на роботі немає нічого важкого.


– Можете пригадати найважчий день з вашої практики?


– Кожен політ відрізняється. У нашій роботі не буває однакових днів і польотів. Але дуже важких випадків у моєму досвіді не було.


– Можливо, є страхи пов’язані з роботою?


– Єдиний страх – це втратити роботу.


– На кожну можливу аварійну ситуацію у вас є інструкції, згідно з якими потрібно діяти. Вам не траплялося використовувати ці інструкції?


– У моїй практиці ніколи не було аварійних ситуацій – ні на однодвигунному, ні на дводвигунному літаку. Зрозуміло, що були якісь дрібні, незначні відмови. Проте у нас всі системи в літаку дублюються два, а то й три рази. Тому такі відмови не впливають на роботу системи загалом. Маленькі відмови у моїй практиці були два-три рази.


– Про що ви думаєте під час злету та посадки?


– Коли злітаємо або йдемо на посадку, у мене очі відразу починають бігати по всім приладам. Немає часу подумати про щось своє або «Ой, злетіла, класно». Такого не відбувається. Коли злітаю, постійно думаю, який Pitch (кут між поздовжньою віссю літака та горизонтальною площиною – прим. ред.)  потрібно тримати, яка швидкість, якщо натисну на якусь кнопку, що воно мені покаже. Вічно думаю про те, як буде поводитися літак та як зробити все правильно. Тому якихось своїх думок немає.


– Як ви ставитеся до оплесків пасажирів під час зльоту та посадки?


– Мені дуже подобається. Частіше за все у кабіну пілотів їх чутно, але навіть, коли не чуємо, то приходять бортпровідники і говорять, що пасажири аплодували. Це приємно.


Зліт у мене відразу виходив, а посадки були хиткуваті: то дуже м’яко, то відчутно. Тому над посадками я довго працювала, щоб вони були хорошими для пасажирів. Але потрібно розуміти, що бувають умови, коли літак потрібно посадити жорстко. Наприклад, коли вода на злітно-посадковій смузі, потрібно посадити так, щоб було зчеплення і не було гідроглісування. У нормальних умовах стараюсь посадити літак м’яко, щоб людям не нашкодити, літаку не нашкодити, собі добре зробити.


Коли знаходимося за кордоном, то за оплесками під час зльоту і посадки встановлюємо земляків (сміється).




– Які переваги роботи в небі перед офісною?


– Зараз мені здається, що я не змогла б працювати в офісі. Зрозуміло, що звикла б з часом, якби працювала не в небі, а на землі. Але для мене немає нічого краще як прокинутися в понеділок і дивитися, як всі люди йдуть на роботу, а у мене вихідний (сміється). Водночас, коли працюю в суботу та неділю, особливо, якщо нічний рейс, або якась закрутка, наприклад, Запоріжжя-Анталія, Анталія-Запоріжжя, Запоріжжя-Київ, – тоді важкувато. Інколи буває і по чотири лега за добу, тоді думаєш: «А в офісі було б добре, зараз би відпочила, поспала».


Про команду, професійний сленг та забобони пілотів


– Які пільги чи винагороди отримують представники вашої професії?


– У нас є дуже багато різноманітних бонусів: є програма лояльності для співробітників авіакомпанії, ми можемо скористатися знижками на авіаквитки SkyUp або покупку турів на відпочинок. У нас є додатковий доступ на сайт, щоб подивитись, куди ми можемо полетіти і який розмір знижки буде на цей напрямок.


– Як формується екіпаж: він міняється на кожен рейс чи сталий?


–  Екіпаж завжди різний. Буває, що ми зустрічаємось періодично. Наприклад, з деякими командирами я літала по три-чотири рази. Проте частіше всього екіпаж новий.


– За таких умов, мабуть, важко підтримувати відносини з колективом. Чи ви дружні, не зважаючи на те, що зустрічаєтеся рідко?


– Раніше, коли ми літали у відрядження, то за сніданком в готелі не було ніякого розмежування за екіпажами. Ми завжди бачимося. Якщо десь зустрічаємо когось з бейджиком «SkyUp», то обов’язково вітаємося, бесідуємо, навіть якщо незнайомі.


– На яких літаках ви зазвичай літаєте?


– У нашій авіакомпанії є лише Boeing-737 (покоління Next Generation -700/-800/-900).


– Поділяться вашим професійним сленгом, який незрозумілий для пересічного громадянина?


– Найчастіше ми з друзями використовуємо слова «чек» – добре, прийнято, «роджер» – зрозуміло, «вілко» – зрозумів, прийняв, буду виконувати. Коли хтось пише: «Давай зустрінемось о такій-то годині», я відповідаю: «Чек», – що означає «добре».


– Які професійні захворювання, пов’язані з роботою мають ваші колеги?


– Мої колеги поки всі здорові. Але якщо говорити про пілотів в цілому, то професійними захворюваннями є втрата слуху, серцево-судинні захворювання. У бортпровідників – венозне розширення вен.


– Як роботодавець турбується про здоров’я працівників?


– Для того, щоб заробити всі ці хвороби, то потрібно літати понад власні сили. Зараз така завантаженість роботою точно неможлива. Але у нас в компанії також є медичне страхування та постійні медогляди. Тому здоров’я співробітників роботодавець контролює.




– Які у пілотів є прикмети та забобони? Ви особисто вірите в них?


– Раніше вважала, що не вірю в забобони, але виявилося все інакше. По-перше, я ніколи не фотографуюсь біля літака перед польотом. Якщо мені перейде дорогу чорний кіт, коли йтиму на рейс, – візьмусь за ґудзик. Я не пришиваю ґудзики, не зашиваю дірочки на одязі тощо перед польотом. Навіть, якщо ґудзик відлетить – полечу так, але пришивати його не буду. Тому завжди беру з собою про всяк випадок додаткові сорочку та штани. 


Ще у нас існує таке поняття як «спочатку кіт, потім кішка». Тобто в літак першим повинен зайти чоловік. Однак рідко трапляється, щоб, наприклад, саме командир зайшов першим на борт. Адже нас привозять до літака, підганяють трап і ми стаємо в рядок, чекаємо, коли прийде командир. Але найчастіше  командир йде оглядати літак. Тому ми намагаємося, щоб першим зайшов бортпровідник або технік.


Коли заходжу на борт, обов’язково вітаюсь з літаком. Поводити по ньому рукою, сказати: «Привіт, мій хороший! Сьогодні ми полетимо, я поверну тебе в цілісності», – без цього ніяк.


Про шум двигуна, що заважає спати, та перспективну роботу пілота


– Що вам подобається та що не подобається, або навіть дратує, в роботі?


– Не подобається лише те, що у нас зараз дуже мало рейсів, але це ніяк від нас не залежить. Ніяких дратівливих факторів в нашій роботі немає. Але є фактори, які смішать нас. Здебільшого, це стосується пасажирів.


– Розкажіть, будь ласка, детальніше про такі смішні моменти.


– Одного разу до мене підходить бортпровідник і каже: «Олено, там дівчина просить вимкнути правий двигун, тому що їй дуже шумно і заважає спати». Бувають інші ситуації. Розповідали бортпровідники, в іншій компанії під час довгого перельоту до них підійшла дівчина з одягом на вішаках, віддала їх на задню кухню і каже: «Ви мені виперіть, випрасуйте одяг, а я заберу його, коли виходитиму». Цікаво, як пасажири сприймають нашу задню кухню і те, що на ній є.


У мене був цікавий випадок під час одного з відряджень у Шарм-ель-Шейх. Група туристів поверталася з відпочинку і один з пасажирів зайшов на  кухню, закрив себе шторкою і вирішив переодягнутися. Потім він захотів перевірити всі шафки, але вони були замкненими. У цей момент бортпровідники обслуговували салон і нічого не бачили. А у кабіні пілота з метою безпеки встановлена камера і ми можемо бачити, що відбувається на передній кухні.


– Що, на вашу думку, могло б зробити роботу пілота ще кращою?


– Немає межі досконалості. Але мені здається, що у нас все прекрасно. Не знаю, що можна зробити, щоб робота стала ще кращою. У нас настільки все систематизовано і правильно підібрано, скомпоновано, вважаю, що на цей момент все і так ідеально.


– Авіакомпанії потребують пілотів-новачків?


– Компанія SkyUp підписала договір зі школою, яка готує пілотів на її замовлення. Протягом двох років триває підготовка пілотів до рівня CPL (A), IR (A), MEP (L) зі складеними іспитами ATPL (A).  Наші кадети проходять навчання у двох провідних європейських навчальних закладах – Air Baltic Training (Рига) і Baltic Aviation Training (Вільнюс). Після завершення навчання мають змогу пройти співбесіду та потрапити на роботу.


– Як ви вважаєте, робота пілотом перспективна для молоді?


– Звичайно, це дуже перспективна робота. Роботу пілота – важко назвати роботою. Це улюблена справа, за яку ми отримуємо фінансову винагороду. Я не можу сказати, що я колись у своєму житті працювала. Я не працюю, а займаюся тим, що приносить мені задоволення.


– Якщо пілоти йдуть з професії, то зазвичай, чому?


– У мене серед знайомих немає жодної людини, яка пішла б з авіації. Навіть якщо за станом здоров’я пілот не може продовжити льотної діяльності, то він стає або викладачем, або переходить на інструкторний симулятор. Але ніхто з авіації за власним бажанням не йде. В авіацію зазвичай люди приходять з мрією і вони її втілюють. Тому цю справу ніхто не залишає на середині шляху. Це як спосіб життя. Ти вже його обрав і не зможеш ніколи з нього піти.


– Які ви маєте перспективи розвитку та кар’єрні плани?


– Спочатку я відлітаю другим пілотом. Коли буду впевнена у власних силах та можливостях, обов’язково стану командиром. Після цього, скоріш за все, подумаю про необхідність сім’ї та дітей. Після декрету знову повернуся в ліву чашку командира.


Далі, якщо я побачу, що зможу викладати, допомагати кадетам, то подумаю про те, щоб стати інструктором. Мені не хочеться бути перевіряючим, а хочеться – саме інструктором, тому що останній вчить, але це також потрібно вміти. Якщо я зрозумію, що можу показати людині щось, щоб вона це усвідомила та зрозуміла, щоб у неї не виникло більше запитань, тоді так – я обов’язково піду викладати. А якщо зрозумію, що це мені не під силу, то залишуся далі літати командиром.




Про нюанси роботи для жінки та романтизм професії


– Жінки за штурвалом літака – це не надто поширене явище. Чи зустрічалися ви з гендерною дискримінацією у будь-яких її проявах від колег чи пасажирів? Чи може навпаки відчували більшу повагу?


– У цьому сенсі мені дуже пощастило. Єдине, коли я зустрічаюся з тим, що мене бачать дівчиною, – це коли мені необхідно занести валізи на борт літака. От тоді я розумію: «Так, я дівчина, я потребую уваги» (сміється). А так з гендерною дискримінацію не стикалися ні разу. Ні в цій авіакомпанії, ні в льотних школах, де я раніше навчалася. В Академії можливо ще були якісь жарти, але це було на рівні певної незрілості.


– Які нюанси в роботі на вашій посаді саме для жінки?


– Пілотесам не можна літати з 26 тижня вагітності, з того що я знаю. Але я поки не планую ставати мамою, тому надто не заглиблювалася у ці нюанси. Більше тонкощів у роботі, які відрізняли б нас від чоловіків на аналогічних посадах, – немає. Єдине, повітря у літаку стиснене і це дуже негативно відбивається на шкірі, нігтях та волоссі. Але це легко можна компенсувати шляхом використання вітамінів, кремів тощо.


– Як близькі ставляться до вашої роботи? Не хвилюються?


– Всі хвилюються. Рейс починається з того, що я розмовляю з мамою, кажу: «Все, давай, цілую. Розвозка приїхала». Мама бажає щасливої дороги, наголошує, щоб я не забула зателефонувати після приземлення. Але батьки завжди мене дуже підтримували. Ніколи ніхто з близьких не сказав, що робота пілота – це для чоловіків, і мені там робити немає чого. Ніхто не каже, що потрібно все кидати і думати про сім’ю та дітей. Можливо, якщо є хтось з близьких, хто мене не розуміє, то вони все одно приймають мій вибір та не ставлять зайвих запитань.


– Ви бачите романтизм у своїй професії? Що вас надихає?


– Звичайно. Мало у кого є можливість на 11 тис. метрів пити каву та дивитися на хмари. Романтизму у нашій професії дуже багато.


Круто, коли роблять пропозицію під час польоту. У нас є спеціальна програма: можна замовити квіти та торт на борт і зробити сюрприз для коханої людини.


– Чи виправдалися ваші сподівання стосовно професії чи, можливо, реальність виявилася іншою?


– Навіть більше, ніж просто виправдалися сподівання. Це краще, чим я могла займатися. Не бачу себе ніде, окрім авіації. Літати – це найпрекрасніше, що може людина.


– Як ви відпочиваєте та відновлюєте сили після робочих днів?


– Здоровий сон та правильне харчування – запорука успіху. Поза роботою я маю дуже багато хобі. Полюбляю вишивати з бісеру, плести джгутики з бісеру, розмальовувати картини за номерами – люблю все, що можна робити своїми руками. У мене не будинок, а творча майстерня і власна галерея. Деякий час я навіть заробляла гроші тим, що вишивала картини  на замовлення. Також люблю створювати затишок в домі: розвішувати картини, фотографії, ліхтарики, а через деякий час все змінювати. Це мене теж заспокоює.


– Особисто для вас робота пілота – це…


– Це мрія, яка стала реальністю.


– Якщо повернутися до того моменту, коли ви обирали професію, чи зробили б так саме і сьогодні?


– Однозначно. Я б обрала професію пілота ще багато разів. Всім бажаю, щоб вони знайшли своє місце, такий власний осередок, де їм комфортно. Коли приїжджаю в Мелітополь до своїх рідних, то намагаюся постійно всіх переманити до нас в авіакомпанію. Мені настільки подобається тут працювати, що хочеться, аби так добре було якомога більшій кількості людей.


Фото надані спікером


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб читати найсвіжіші статті, брати участь в опитуваннях і дізнаватися про актуальні вакансії!