Нічого ви не знаєте: 10 цінних думок із книги «Ілюзія знання»

Партнер рубрики

Щодня книжковий ринок відкриває світові безліч нових авторів, роботи яких допомагають читачам зробити власні відкриття. Редакція The Point продовжує рубрику – MustRead. Ми знайомимо вас із найбільш відомими і корисними книгами про особистісний та професійний розвиток, про які варто знати кожному, хто прагне розвивати свої сильні сторони і відкривати нові. Книжковий партнер рубрики – інтернет-магазин Yakaboo.

У сьогоднішньому випуску – книга Стівена Сломена і Філіпа Фернбака «Ілюзія знання. Чому ми ніколи не думаємо на самоті».

Автори та їхня книга

Стівен Сломен – професор когнітивістики, лінгвістики і психології Університету Браун, головний редактор журналу Cognition. Філіп Фернбак – когнітивіст, викладач маркетингу Бізнес-школи Лідса Університету Колорадо. Своєю спільною працею вони відкривають очі на те, що скільки б джерел знань не було довкола нас, якими б доступними вони не були, і як високо ми б не оцінювали свою обізнаність про влаштування цього світу, завжди лишатимуться речі, про які ми не будемо мати жодного поняття. Попри ту ілюзію, що змушує вірити в протилежне. Більш того, популярними лишаються вірування в концепти, які є недоведеними, або вже доведені як хибні. Книга «Ілюзія знання» розкриває причини, чому ми тримаємо себе в омані, як скористатися тим фактом, що окрема людина ніколи не зможе осягнути повної картини світу, і до чого тут штучний інтелект.

1. Ми переоцінюємо обсяг наших знань

Щодня нас оточують сотні звичних речей та явищ, про які, здається, знаємо все. Але якщо задуматися про те, як саме вони працюють, без підказок із Гугла не обійтися. До того ж, світ складніший, ніж ми собі уявляємо, а всі наші знання про нього поверхневі. Аби щось передбачити або прийняти правильне рішення, треба врахувати не тільки наявні дані, але й безліч факторів, що можуть вплинути на їхню зміну в майбутньому. Саме тому некоректним буде популярне порівняння людського мозку з комп’ютером: на відміну від штучного інтелекту, запрограмованого на передбачені дії, люди здатні врахувати й невідомі, задіявши інші способи аналізу та прийняття рішень, інтуїцію та орієнтування на ситуацію. І це дає нам перевагу перед несвідомим сховищем даних.

… ми живемо брехнею. Ми ігноруємо складність, переоцінюючи ступінь нашої обізнаності про те, як все працює, живучи у впевненості, що ми знаємо, як працюють речі, хоча ми цього насправді не знаємо. Ми розповідаємо собі, що розуміємо, що відбувається, що наші знання достатньою мірою обґрунтовують ті погляди, яких ми дотримуємося, і що наші дії випливають із таких обґрунтованих поглядів, хоча це не так. Ми витримуємо складність завдяки тому, що не помічаємо її. У цьому сутність ілюзії розуміння.

2. Причинно-наслідкове мислення допомагає передбачати і діагностувати

Як і в більшості живих істот, у людей є органи чуття, через які вони сприймають цей світ і взаємодіють із ним. Та на відміну від решти, ми маємо здатність розрізнити справді важливу інформацію, отриману ззовні, та ігнорувати зайву. Ми здатні обирати найефективнішу дію в умовах поточної ситуації, а не реагувати автоматично на почуте і побачене. Це стає можливим завдяки причинно-наслідковому мисленню, властивому людині. Маючи знання, а також розуміння механізмів, яким чином певні причини приводять до відповідних наслідків, ми можемо обміркувати і зрозуміти, що може статися в тому чи іншому випадку. Тобто, мислимо передбачально. Це працює і в зворотньому напрямку: маючи дані про наслідки, ми можемо припустити, які саме причини до них призвели, тобто мислити діагностично.

Ми міркуємо, застосовуючи аналіз причин і наслідків. Люди роблять висновки, мислячи про те, як працює світ. Ми думаємо про те, яким чином причини призводять до наслідків, які чинники нівелюють або упереджують настання наслідків і які чинники мають бути дійсними, щоб причини вплинули на світ так, як вони мають вплинути. Замість мислити в категоріях пропозиційної логіки – логіки, яка каже нам, чи певне твердження інстинне, чи ні, – люди мислять у категоріях каузальної логіки, логіки причиново-наслідкових механізмів, в рамках якої ми, щоб дійти висновків, застосовуємо наші знання про те, як події набувають того вигляду, якого вони набувають у реальності.

3. Є час для мислення «швидкого» і є для «повільного»

Чому ми вважаємо, що розбираємося в деяких законах фізики, просто переглянувши черговий блокбастер? Бо всі сцени підсилені ефектами, які зазвичай все спрощують, показуючи все саме так, як ми очікуємо побачити. З тієї ж причини ми вважаємо, що знаємо принцип роботи, наприклад, кавомашини, адже користуємося нею щоранку. Справа в «швидкому мисленні», яке дозволяє нам без зайвих зусиль зробити потрібні припущення. І часто вони бувають правильні, якщо мова про повсякденні явища, з якими ми маємо справу чи не щодня: попередній досвід може дати вірну підказку. Та деякі події потребують більш ретельного обміркування, і самих лише очевидних даних недостатньо. Потрібно «повільне мислення»: співставлення, аналіз та розсудливі висновки.

Інтуїція дає нам спрощений, грубий аналіз, якого зазвичай буває достатньо для потрібного нам результату, і це створює у нас ілюзію того, що ми не так уже й мало знаємо. Але коли ми розважаємо, ми усвідомлюємо, наскільки насправді все складно, і це відкриває нам, наскільки мало ми знаємо.

4. Мозок – лише частина нашого розуму

Те, що наш мозок є визначальним у різних способах обробки інформації, ще не робить його головним у тому, як ми взаємодіємо зі світом. Наприклад, відчуваючи страх чи інші негативні емоційні реакції, ми знаємо, що чогось варто уникати. Приємні емоції – це знак, підказка від тіла, що ситуацію треба дослідити глибше. Є ціла система соматичних маркерів, що допомагають нам у процесі прийняття рішень. Що вже й казати про те, що для створення сучасної системи підрахунку була використана кількість пальців на руках, які ми загинаємо за звичкою? У когнітивних, або поведінкових процесах тіло відіграє не меншу роль, ніж мозок, а мислення – це процес, який відбувається не виключно в голові.

… ми не повинні вважати свій розум оброблювачем інформації, зайнятим абстрактними підрахунками в мозку. Мозок, тіло і зовнішнє середовище разом залучені до процесів запам’ятовування, висновування і прийняття рішень. Знання розподілене по цій системі, зокрема і поза межами світу. Мислення не відбувається на сцені всередині мозку. Мислення користається зі знань, що містяться в мозку, у тілі й у світі загалом, створюючи основу для розумних дій.

5. Колективне мислення має переваги і недоліки

Еволюція розвивала людину в колективних умовах: наші предки розподіляли зусилля і обов’язки, і це допомагало їм виживати і разом робити нові відкриття. Із плином часу цей принцип не надто змінився: від середньовічних будівників, що залишили пам’ятки історії по всій Європі, до інженерів та винахідників, що запускають ракети в космос, люди продовжують все робити разом. Командна робота допомагає нам бути ефективнішими, створювати зручні та безпечні умови для життя. Але разом із тим, живучи в спільноті, ми не відрізняємо знань всередині нашої голови та поза її межами. Колись почувши нову інформацію, ми думаємо, що завжди її знали. Побачивши екранізацію книги очима режисера, гадаємо, що знайомі з її сюжетом. Ми не свідомі того, наскільки мало розуміємо. Так і формується ілюзія знання.

Ми знаємо деякі речі, які, як ми знаємо, знають інші, і ми знаємо, що вони знають, що ми знаємо (і, звичайно, ми знаємо, що вони знають, що ми знаємо, що вони знають, і т.д.). Знання не просто розподілене – воно успільнюється. Коли таким чином знання стає спільним, ми можемо успільнити і наші наміри; ми можемо разом працювати над спільною метою. Основним талантом людини є здатність успільнювати наміри, щоб у співпраці разом отримувати результати.

6. Людина і машина – союзники, а не суперники

Поява та глибоке вкорінення технологій у нашому житті змогло спростити та автоматизувати багато сфер. Вже зараз деякі технологічні системи дійшли того рівня складності, що їх обслуговування вимагає декількох спеціалістів різного профілю. Втім, поки що не варто сподіватися (або остерігатися), що комп’ютери візьмуть гору і перехоплять ініціативу. Відсутність свідомості не дозволить їм прийняти більш правильне рішення, якщо воно не було запрограмовано в якості одного з можливих. А в разі виникнення помилки машини не здатні до імпровізації в підборі альтернативних варіантів. Тож, найуспішніший тандем – це потужні можливості технологій та творчі, винахідливі навички людей.

Ми досягли незручного моменту в історії технологій. Майже все, що ми робимо, уможливлено розумними машинами. Машини достатньо розумні, щоб ми покладалися на них як на ключову частину нашої спільноти знань. Але жодна машина не має тієї унікальної здатності, що відіграє таку визначальну для людської діяльності роль: жодна машина не здатна успільнювати наміри. Це має певні наслідки для того, як люди і машини працюють разом.

7. Інформування ефективніше за переконування

Яких би досягнень не сягала наука в різні часи, завжди будуть ті, хто не розуміє їх або не хоче прийняти. Кілька століть тому від людського незнання потерпали автоматизовані системи праці та мануфактурні виробництва, а вчені були змушені приховувати свої відкриття про те, що Земля кругла. Зараз ми є очевидцями того, скільки людей не мають уявлення про проблеми глобального потепління та наслідки відмов від щеплення. Хоча й в пласку Землю декому досі вдається вірити. Спроби переконання, на думку авторів, марні. Адже дехто принципово не змінює свою позицію, наприклад, через те, що боїться піти проти думки своєї спільноти. Замість того варто інформувати людей, просвітлювати, поступово формуючи їхнє розуміння та сприйняття реальності. Тоді вони самі зможуть дійти правильних висновків.

Ми як окремі люди, як правило, не маємо достатніх знань, щоб сформувати інформовані, нюансовані погляди на нові технології та тенденції в науці. Ми просто не маємо іншого вибору, окрім як прийняти позицію тих, кому довіряємо. Таким чином наші ставлення і ставлення людей, які нас оточують, підсилюють одне одного. І той факт, шо ми маємо міцні опінії, змушує нас думати, що для нашої опінії є підстави, тож ми вважаємо, що знаємо багато – більше, ніж ми знаємо насправді.

8. Аналіз наслідків, до яких веде ідея, дає зрозуміти її справжню користь

Люди тримаються за свої позиції з різних причин. Хтось інтерпретує досвід пережитих подій згідно із думкою, яку транслюють ЗМІ. Або підганяє свої переконання під суспільно визнані істини. Так чи інакше, в світі повно прибічників полярних поглядів, які вірять, що правда за ними. Зруйнувати ілюзії допоможе мислення в категоріях наслідків, або консеквенціалізм. Коли людина вдається до надання пояснення, чому саме вважає правильною ідею, в яку вірить, то має обґрунтувати, чи дійсно вона має переваги і несе користь, чи просто спирається на фіктивні загальноприйняті цінності або дешеві політичні маніпуляції.

Можливо, змусити людей виходити в своєму мисленні за межі своїх особистих інтересів і досвіду необхідно для того, щоб зменшити їхню зверхність і тим самим зменшити поляризованість суспільства. Причинові пояснення, можливо, є єдиною формою мислення, яка зруйнує ілюзію глибини і змінить ставлення людей.

9. Сума знань команди більша за її окремі складові

Традиційно здобуття науки або суспільства приписують одній людині. За вагомі внески в своїй сфері возвеличують Мартіна Лютера Кінга, Менделєєва, Гейтса або Цукерберга. При цьому зазвичай ігнорується, що їхні досягнення та відкриття базуються на досвіді попередників, що став ґрунтом, з якого вони виросли. Внесок кожного учасника процесу, безумовно, вагомий. Люди невпинно розвиваються, привносячи в командну роботу свої здобутки. Та ми ніколи не думаємо на самоті. Незважаючи на те, чим займається група людей, вона потребує збалансованої добірки різноманітних знань і умінь. Тоді ціле – це більше, ніж сума складових.

Міра інтелекту окремої людини відбиває значення, яке ця людина має для команди. Якщо ми думатимемо про це саме так, інтелект перестає бути здатністю людини доходити висновків і розв’язувати задачі – він стає мірою того, який внесок людина зробила в процес висновування та розв’язування задач, яким зайнята група. […] Люди можуть докластися до роботи спільноти в дуже різні способи: своєю креативною винахідливістю, але також своєю готовністю виконувати марудну роботу протягом довгого часу, своїми організаторськими здібностями або здібностями до навігації.

10. Ми не можемо знати все, та маємо розуміти, чого саме не знаємо

Ідея освіти як збільшення інтелектуальної незалежності неповна. Навчаючись в кабінетах за книжками і конспектами, ми сягаємо лише поверхні тих знань, які людство здобуло за тисячоліття свого існування. Більш того, інколи навіть не вміємо ними користуватися, адже завчені цифри та факти ще треба вірно трактувати. Повніша ідея – в тому, що навчання вимагає практичнішого підходу: знання повинні використовуватися в реальному житті. Люди створені для дій, і навчаються для того, щоб знати, як діяти, аби досягти своєї мети. А оскільки всіх знань на світі нам не осягнути, ми маємо звертатися до інших джерел – людей, які ними володіють. Ключ до успіху – у вмінні взаємодіяти зі спільнотою: усвідомити, що вже знаємо і що можемо запропонувати, чого не знаємо, і коли раціональніше звернутися по уміння інших.

Нинішні автомобілі залежать від технологій, що походять з усіх кінців світу. Пристойний автомеханік повинен мати доступ до знань, розподілених по усіх кутках спільноти, яка утворилася в галузі автомобілебудування. Отже, навчання – це не тільки набуття нових знань і навичок. Необхідно також навчитися співпрацювати з іншими і створити собі адекватну картину того, які знання ми можемо запропонувати іншим, а в яких прогалинах у нашому знанні ми мусимо покладатися на допомогу інших.

Що ми вже прочитали:

1. Как сделать свою жизнь: 10 главных мыслей из книги «Поток. Психология оптимального переживания»

2. Право на лидерство: 10 ключевых мыслей из книги топ-менеджера Facebook «Не бойся действовать»

3. Когда работа приобретает смысл: 10 главных мыслей из книги HR-директора Google «Работа рулит»

4. Настроить личный таймер: 8 главных мыслей из книги «Искаженное время. Особенности восприятия времени»

5. Как «сканировать» реальность: 6 главных мыслей из карьерного бестселлера «Отказываюсь выбирать»

6. Як стати країною інновацій: ізраїльський досвід з книжки «Країна стартапів»

7. Як збудувати щасливе життя: 10 ідей із книги гарвардського професора

8. Мислити оригінально: головні думки з книжки професора Уортонської бізнес-школи

9. «Боль – неизбежна. Страдание – это выбор»: о чем на самом деле говорит Харуки Мураками, говоря о беге

10. Як пробувати і не зупинятися: найважливіші ідеї з бестселера відомого маркетолога Сета Ґодіна

11. Стати супербосом: поради з книжки професора бізнес-школи