«Мовний бар’єр долається разом зі страхом помилок»: учасник програми Erasmus+ Олександр Іванов – про те, як отримати чотири західні дипломи за два роки

Угода про асоціацію між Україною та ЄС набула чинності, і це значно полегшило налагодження співпраці в освітньому, культурному, бізнесовому та багатьох інших секторах. На європейських ринках з’являється все більше «Made in UA», а українські спеціалісти повертаються додому з дипломами провідних європейських вишів. Можливості відкритих кордонів стирають межі та відкривають новий простір для особистих, комерційних та суспільних досягнень. У рамках інформаційної кампанії «Євроінтеграція: сила можливостей»*, The Point розповідає історії людей, які вже переконалися в цьому на власному досвіді.

Олександр Іванов став учасником програми Erasmus в 2013 році, і дворічна магістратура в чотирьох вишах Європи та США відкрила шлях не лише до якісних знань у новій для нього галузі – системному аналізі, але й дозволила відвідати незабутні місця та побачити, наскільки різним може бути світ навіть всередині єдиних кордонів. Переконатися, що цікаві знайомства часто виходять за межі простого списку контактів і продовжуються в спільних міжнародних проектах та ініціативах. А зрозуміти один одного попри мовний бар’єр виявляється значно легше, якщо залишити за собою право на помилку.

Олександр розповів нам, хто зі студентів найчастіше залишається в Європі, а хто повертається додому, якою побачив Україну два роки потому та як тепер допомагає абітурієнтам підвищити свої шанси на успішний вступ.

Ідеальне резюме неідеального кандидата

Я закінчив магістратуру за спеціальністю «Менеджмент» у Київському національному економічному університеті. Коли поїхав на зимову школу до Вищої школи економіки в Москві, дізнався про таку дисципліну, як «Системна динаміка», і став більше цікавитися цим напрямком, доволі перспективним зараз в аналітиці. Згодом знайшов програму «Erasmus Mundus in System Dynamics», яка дозволяє закінчити повноцінну дворічну магістратуру в Європі. Правильно сформулювати заявку на участь та написати мотиваційного листа допомогли її українські випускники, з якими я зв’язався, і в результаті був одним із перших у рейтингу та отримав стипендію.

Заявка – детальна інформація про вас, ваше академічне CV. Найчастіше для його правильного написання використовується формат Europass. Потрібно не просто вказати, де ви працювали і де вчилися, а чітко розкласти всю вашу активність і мобільність: тренінги, волонтерство, весь ваш досвід. В моєму випадку був потрібен транскрипт диплому, перекладений на англійську, три рекомендаційні листи від професорів університету або ж із попередніх місць роботи, стажувань. Найчастіше всі європейські програми – англійською мовою, тому необхідно подавати IELTS, TOEFL або будь-який інший сертифікований тест.

Мотиваційний лист – це найважливіше, проте наші абітурієнти його недооцінюють. У відбірковому комітеті, вже після вступу, мені розповіли: саме від мотиваційного листа залежить 50% успіху отримання тієї чи іншої стипендії. Навіть якщо у вашому профайлі не все так ідеально, як хотілося б, не всі оцінки відмінні, не найкраща англійська, або не так багато досвіду, мотиваційний лист може пояснити, чому, незважаючи на всі ці недоліки, ви – ідеальний кандидат. Необхідно бути лаконічним і вміти виділятись серед інших, адже заявок приходять тисячі. А українським студентам такий лист здається формальністю, і дуже часто вони заповнюють його в останню чергу, за один день чи ніч. Хоча насправді для того, аби підготувати цінну пропозицію, потрібен місяць чи навіть більше. У Тамари Марценюк, професорки Києво-Могилянської академії, є цілий тематичний курс і книжка («По світу по освіту: посібник із міжнародного стипендійного навчання». – ред.), які допомагають розкласти мотиваційний лист на елементи, витримати його структуру та підібрати правильні аргументи. Склавши листа, треба перечитати його декілька разів, показати друзям і, можливо, носію мови. Пройде дуже багато циклів, перш ніж ви підберете ідеальний набір аргументів, і це той шанс, який може змінити думку відбіркового комітету відносно вашої заявки.

Найчастіше всі документи надсилаються електронним листом. Рідше просять паперову версію – hardcopy, яку треба роздрукувати, завірити та відправити в Консорціум, де все розглядається. На економічні, юридичні, технічні спеціальності немає жодних екзаменів, найчастіше рішення приймається на основі заявки та скайп-інтерв’ю. Сама процедура подання триває десь з жовтня по січень, потім з січня по травень все затверджується комісією, і в травні ви вже точно знаєте, чи отримали стипендію.

Подальший хід подій залежить від того, який університет очолює адміністрацію цієї програми. Якщо це північні країни або Західна Європа, завдяки інформаційній підтримці, ви знатимете, що потрібно робити, аби організувати собі трансфер, переїзд, знайти житло тощо. Якщо це країни Середземномор’я – Італія, Іспанія, Португалія, – зазвичай складніше, все доводиться робити самостійно. Але мені пощастило: організатором був голландський університет Неймегена, тому все було доволі чітко і зрозуміло.

Від Європи до Дакоти: географія навчання

Програма Joint Master’s Degree – це єдиний диплом від усіх університетів. Кожен університет і кожна країна, де я вчився (а це Норвегія, Португалія, Нідерланди), визнають мене своїм випускником з відповідними привілеями: після закінчення навчання я міг би отримати робочу візу за спрощеною процедурою і продовжувати свою кар’єру в будь-якій з цих країн.

Досвід навчання в кожній країні був надзвичайно різним. І це незважаючи на болонський процес та єдиний освітній простір. Перший семестр почався в університеті Бергена, де ми вивчали основи системного аналізу. Норвегія має ліберальний скандинавський підхід. Багато самонавчання і свободи, ніхто зверху не спускає проекти та теми – ви самі обираєте, чим будете займатися. Але є певні правила, яких треба дотримуватися, аби бути успішними.

Всередині таких програм діє внутрішня мобільність: частина групи, і я разом з нею, поїхали до Лісабону, де в нас була спеціалізація Environmental Studies, а інша частина – до Палермо (Сицилія), де вивчали, як використовувати системний аналіз в бізнес-середовищі. В Португалії та інших країнах Середземномор’я – дуже розслаблений режим. Тому в третьому семестрі у Нідерландах переключатися на інтенсивний, – а там ми вже всією групою вчили, як застосовувати цей інструмент на практиці та працювати з клієнтами, – було важко.

В таких країнах, як Нідерланди, Бельгія, Великобританія, Німеччина, вчитися найважче. Потрібно дуже багато читати, аналізувати – інколи до 600 сторінок професійного тексту англійською до наступного заняття. Ми багато працювали, сиділи в бібліотеці до 12 ночі. Дуже багато групових робіт. При чому в одній групі може бути китаєць, мексиканець, німець, стиль роботи кожного з них дуже відрізняється, і щоб досягти результату, потрібно знаходити спільну мову.

Для написання диплому всі знову роз’їхалися різними університетами: в ті, де вже були, або до партнерів. В університеті Північної Дакоти був запит на трьох студентів і пропонувалося декілька тем для дослідження. Я подав на внутрішній конкурс, пройшов його і поїхав до США, обравши напрямком дослідження куріння серед підлітків та вплив електронних сигарет на нікотинову залежність, оскільки цей ринок зараз дуже активно розвивається. Ми намагалися побудувати модель, яка б повідомляла про можливі сценарії, якщо продукт буде розповсюджуватися далі.

Українським студентам здається, що ми їдемо лише за дипломом та якісними знаннями, та насправді один з найбільших активів цієї програми – нетворкінг, і чим більше контактів вдасться завести, тим краще для вашої подальшої кар’єри.

Американська система написання диплому – це дуже довга робота з бібліографією. Кожна цифра, кожен висновок мають підкріплюватися відповідним посиланням, тому що все буде перевірятися, і в разі підозри, що мають місце плагіат чи неаргументовані висновки, можуть бути дуже великі проблеми.

Захист диплому відбувався у Бостоні на профільній конференції для спеціалістів, які працюють у системній динаміці. А зазвичай все проходить по скайпу, що теж доволі незвично для наших студентів. Один основний професор, припустимо, з Норвегії, інший опонент знаходиться в Португалії, третій – ще в одній країні, всі разом підключаються, і протягом трьох годин відбувається захист. Так само в електронному режимі вам повідомляють про оцінку.

Долати мовний бар’єр мені було важко. Мої результати IELTS – 6,5 з 9. Це вище середнього, можна вільно спілкуватися, проте в моїй групі було багато носіїв англійської з Канади, Штатів, яким було значно простіше. А я писав лекції в зошиті, поділеному навпіл: в одній частині лекції, в іншій – нові слова. В Америці кожен штат має свій акцент, вони розмовляють дуже швидко, і доводилося пристосовуватися. Та місяць життя там – і теж починаєш себе почувати комфортно. Потрібно розуміти, що насправді помиляються всі, і позбавлятися нашого комплексу перфекціоніста, прищепленого зі школи. Мовний бар’єр долається разом зі страхом помилок.

Не книжками єдиними: три «с» та нетворкінг

Студенти жартують, що в їхньому житті є три С: сон, соціальне життя та studies, тобто навчання, і можна обрати лише два. Доводиться завжди чимось жертвувати: або вчитися та проводити культурне життя, проте не спати, або в інших комбінаціях. Все залежить від пріоритетів, задля чого ви туди їдете.

Хоча Erasmus – це не тільки про навчання. Українським студентам здається, що ми їдемо лише за дипломом та якісними знаннями, та насправді один з найбільших активів цієї програми – нетворкінг, і чим більше контактів вдасться завести, тим краще для вашої подальшої кар’єри. На них будується ваш професійний розвиток. По завершенню програми ви майже в кожній країні маєте знайому людину – одногрупника, приятеля з іншої програми, професора, – до якої ви можете звернутися і з якою ви можете зробити спільний бізнес або щось інше. Тому соціалізація – це дуже важливо.

Я вийшов на платформу і потиснув руку хлопцям, а дівчатам посміхнувся і просто сказав «привіт». Норвежка, яка теж там стояла, підійшла до мене і почала пояснювати, що я таким чином намагався публічно принизити дівчат, і що в норвезькому суспільстві всі рівні.

Ми підтримуємо дуже тісне спілкування. З деким просто спілкуємося, дізнаємося, хто чим зараз займається, з іншими маємо спільні проекти, як, наприклад, з двома моїми одногрупницями, що живуть в Австрії. Найближчим часом одна з них має приїхати до України, щоб проводити цікаву гру-воркшоп, а я їй допомагаю отримати доступ до української аудиторії. Також підтримую контакти з одногрупниками з Мексики, Нідерландів, Канади. Минуло три роки, а з професоркою з Америки ми списуємося кожні два місяці, і наш дослідницький проект продовжується. Зараз збираємося публікувати статтю в американському виданні, присвячену нікотиновій залежності та здоров’ю. І я цьому дуже радий. Диплом чогось вартує, на основі його результатів будується подальше дослідження, і я – частина цієї історії.

Erasmus – це й про національні культури країн, в яких ви живете і навчаєтеся. Туризм в Норвегію чи Нідерланди – це одне, а жити в тій системі, розуміти її підходи, принципи, життєві цінності – зовсім інше. Тому в університетах є різноманітні програми із соціалізації через активності студентських клубів: можна займатися разом спортом, креативити тощо. Або проекти, де ви можете проявити себе і знайти друзів серед місцевих жителів, глибше зрозуміти їхню культуру. Це сильно збагачує.

Складніше за все було в Норвегії. Незважаючи на ліберальне та розвинуте суспільство, сам темперамент скандинавів доволі закритий, тому знайти друга непросто. Щоб потоваришувати з норвежцем, потрібно щось робити разом з ним. Коли ми тільки приїхали до університету Бергена, був orientation week: кожному прикріплювали «buddy» з місцевих студентів, який розповідав про кампус, життя в місті. Також проводився студентський ярмарок, де було більше сотні різних організацій, які намагалися залучити нас до своєї активності. Тож маю там досвід і волонтерства, і походу в гори, і спорту.

Навіть у Норвегії, найдорожчій країні світу, де вартість проїзду в трамваї – 4,5 євро, стипендії вистачає, щоб жити, харчуватися та побачити країну.

В часи глобалізації і інтернету ми вважаємо, що знаємо все про всіх, а в момент комунікації можемо робити помилки, вже починаючи з вітання. Наприклад, посмішка та потискання руки в різних культурах можуть сприйматися по-різному. Наш гуртожиток у Норвегії знаходився далеко від університету. І щоранку студенти зустрічалися на зупинці громадського транспорту. У нас була група українських студентів – хлопці та дівчата. Одного разу я вийшов на платформу і потиснув руку хлопцям, а дівчатам (оскільки у нас в Україні не прийнято тиснути їм руку) посміхнувся і просто сказав їм «привіт». Норвежка, яка теж там стояла, підійшла до мене і почала пояснювати, що я таким чином намагався публічно принизити дівчат, і що в норвезькому суспільстві всі рівні, і коли я тисну руку чоловікам, то маю так само тиснути і жінкам. Ми їхали в трамваї близько 20 хвилин, і протягом цього часу вона продовжувала пояснювати. В мене був культурний шок. Звичайно, я нікого не хотів образити, але збоку це виглядало так. Інтегруючись до різних культур, на такі дрібниці варто звертати увагу.

Найбільша перевага випускників західних вишів – вміння знаходити спільну мову з людиною з будь-якої країни. Наші випускники, які повертаються до України, найчастіше працюють в міжнародних організаціях. Це природнє середовище, де ми себе комфортно почуваємо, і працювати з колегами з інших країн для нас абсолютно нормально. Ми вчилися й жили в цих умовах. Ці навички дуже важливі у міжнародних організаціях, тому ми маємо певну перевагу серед інших кандидатів.

Єдині, проте різні: фьорди проти хай-теку

Студенти Erasmus дуже багато подорожують, оскільки стипендія це дозволяє. Зазвичай 1000 євро на місяць, плюс 2000 євро кожен семестр. Тому навіть у Норвегії, найдорожчій країні світу, де вартість проїзду в трамваї – 4,5 євро, стипендії вистачає, щоб жити, харчуватися та побачити країну.

Норвегія – країна з надзвичайно красивою природою: горами, фьордами, айсбергами, північним сяйвом. Але й з характерним гірським кліматом: в Бергені, де ми жили, 300 днів на рік йде дощ, від якого не врятує звичайна парасолька. Для норвежців дуже важлива тема природи, в них немає такого поняття, як платні парки – за законодавствам природа належить всьому народу, і ніхто не може обмежувати вхід до будь-якого природнього туристичного об’єкту. До того ж, там дуже чисто, адже в суспільстві культивується тема «не нашкодь».

Перше слово, яке асоціюється у мене зі Скандинавією, – довіра. В Норвегії немає парканів як таких і не прийнято завішувати вікна чимось, окрім фіранок. Система захисту така, що коли йдеш вночі вулицею, немає відчуття, що з тобою щось може трапитися. Рівень безпеки на максимально високому рівні, а поліцейські не мають вогнепальної зброї. Я помітив на вулицях дуже багато людей з інвалідністю, які, завдяки доступній інфраструктурі, можуть вільно пересуватися і сприйматися повноцінними членами суспільствами.

Лісабон – найсонячніше місто Європи, і там я себе почував найщасливішим. Університет знаходився на іншому березі річки, і кожен день перепливати її потрібно було річковим транспортом. Португалія – це океан, свобода, радість, красива архітектура. Люди зранку посміхаються та співають. Це настільки розслабляло, що коли я зранку їхав в університет, то відчував, як щастя розтікається всередині мене. Там багато локальних свят, і дуже яскраво проявляється соціалізація. Ми їздили на узбережжя, займалися серфінгом і різними пляжними видами спорту. Були в Коїмбрі, що разом з Болоньєю вважається найстарішим університетом Європи, та на Азорських островах – частині Португалії посередині Атлантичного океану.

До України зазвичай повертаються економісти, юристи, соціальні працівники – представники галузей, в яких у нас багато проблем, але одночасно – і кар’єрних можливостей.

Нідерланди – це, перш за все, хай-тек та різноманітна доступна інфраструктура. Містечко Неймеген знаходиться на кордоні з Німеччиною, буквально п’ять хвилин велосипедом. Але насправді ніяких кордонів як таких немає, і це відчуття, що ти можеш так просто опинитися в іншій країні, дуже підкупало. Велосипедом можна об’їхати всю країну, взяти його з собою до потяга, година – і ти в Амстердамі чи будь-якому іншому місті, або навіть у Бельгії чи Німеччині. Бібліотеки Нідерландів не зрівняються з класичними, де все припадає пилом: там є швидкий інтернет, кавові бари і все для того, щоб люди почували себе комфортно. Ця атмосфера сприяє роботі та навчанню.

Штат Північна Дакота (США) – величезна територія з малою кількістю населення. Нещодавно там знайшли нафту, і туди почало прибувати більше людей для навчання і роботи. Через великі відстані без машини дуже важко, а у нас свого автомобіля не було, тому ми користувалися громадським транспортом, який там ходить дуже нечасто. Незважаючи на те, що написання диплому вимагало багато часу, була можливість подивитися країну. Наш професор жив у Колорадо, і ми на два тижні їздили до нього на воркшоп. Були в Каліфорнії, на кампусах Берклі та Стенфорда – топових університетів світу. Також в Бостоні, МІТ, Гарварді. Як у Європі всі країни різні, так і в Америці кожен штат дуже специфічний.

Специфіка життя та цінності Європи та Америки дуже відрізняються. Навіть на побутовому рівні. Америка – це найчастіше споживацьке ставлення, і незважаючи на всі ліберальні підходи, ніби хороші можливості для заробляння грошей, все ж таки Європа живе більш усвідомлено, і європейські цінності мені ближчі.

Складнощі вибору: повернутися чи залишитися

За статистикою, 80% українських випускників програм залишаються в Європі. Найчастіше це представники технічних спеціальностей – фізики, хіміки, оптики, інженери тощо. Лабораторії європейських країн і наші – це два різних світи, тому для «технарів» більш очевидний вибір, що необхідно робити. До України зазвичай повертаються економісти, юристи, соціальні працівники – представники галузей, в яких у нас багато проблем, але одночасно – і кар’єрних можливостей.

Для мене вибір був доволі простий: я знав, що повернуся до України, і хотів цього. Не було ніяких сумнівів чи культурної кризи після завершення програми – я просто знав, що відбуватиметься зі мною далі. Проте для деяких моїх колег, одногрупників це було великою проблемою. Випускники часто не розуміють, яким може бути їхнє майбутнє на Батьківщині. Тому незважаючи на те, що два роки – це ніби дуже багато, я раджу студентам шукати відповіді на ці питання вже на початку програми. Чим раніше почати про це думати, тим простіше потім для себе зробити вибір.

Повернувшись до України, я відчув зміни, особливо в Києві. Суспільство згуртувалося, і це дуже кидається в очі. Багато моїх друзів в різних суспільних організаціях, ініціативах борються з корупцією, за справедливий суд, роблять проекти, націлені на переселенців, вирішують соціальні проблеми. І я бачу, наскільки вони виросли професійно, бачу результати їхньої роботи. Виросла генерація ровесників незалежності, і в їхні руки переходять управлінські рішення. Незважаючи на складну ситуацію в країні, вдалося багато чого досягти. Ці ініціативи точкові, але їх багато, і в своїй сукупності вони вселяють оптимізм.

Існували певні критерії, за якими я обирав компанію, де буду працювати. Це мала бути міжнародна організація, адже хотілося продовжувати підтримувати зв’язок зі світом. Хотів, щоб була можливість займатися аналітикою, і не в одній компанії, а в різних проектах. Навчання в Європі не минуло безслідно, тому серед критеріїв з’явилась етичність компанії. Тобто якщо її діяльність не така прозора, як би мені того хотілося, незважаючи на запропонований рівень зарплатні, я не готовий вкладати в цю роботу свої зусилля. Я шукав команду людей зі схожими цінностями. Десь доходив у співбесідах до найвищого рівня, та далі щось йшло не так.

Цей крок потрібно робити усвідомлено. Не просто вирватися з країни та поїхати до казкового світу достатку та благополуччя, а все ж розуміти, навіщо тобі цей шанс, що ти з ним будеш робити і як застосовувати далі в своєму житті.

З компанією, де я зараз працюю, все було доволі просто. Процес рекрутингу зайняв приблизно три місяці, але в результаті я отримав те, що я хотів. Це міжнародна аналітична компанія, яка проводить маркетингові дослідження ринку товарів повсякденного попиту як для локальних, так і для глобальних клієнтів. В ній я займаю позицію старшого аналітика і консультанта. Це доволі цікаво, і є можливість застосувати те, що я вивчив в Європі: інструменти, підходи, ведення комунікації. Мені хотілося швидко розвиватися, попри можливі обмеження, які є в будь-якій організації, – і буквально кожні сім місяців було підвищення. Всі пазли склалися в одну картинку.

Європейський диплом – не гарантія працевлаштування. Він лише допомагає отримати запрошення на співбесіду. Зараз я вже сам відбираю кандидатів на співбесіду, і якби мені до рук потрапило резюме, яке було в мене і моїх колег, я б точно захотів поспілкуватися з такою людиною. Твій профайл працює на тебе, але не гарантує, що ти отримаєш місце під час співбесіди. Були випадки, коли ми бачили зазначеними в резюме бізнес-школу в Мадриді або Барселоні, чи якийсь університет в Німеччині або Нідерландах, запрошували людину на співбесіду, спілкувалися та розуміли, що не хочемо працювати разом з нею через брак навиків або досвіду. Диплом – це твоє право потрапити на інший рівень співбесіди, але залишається ще 50-80% того, що ти сам собою являєш. Ти маєш себе розвивати, працювати над собою, бо лише так ти можеш отримати те, чого дійсно хочеш.

Передавати досвід та вирішувати проблеми

Попри роботу, мені вдається знаходити час для громадської діяльності. Я виступаю спікером Єврошколи EU Study Days, сесії якої проходять в різних містах України. Також я є координатором українського осередку Eurasian Chapter – асоціації випускників програм Erasmus в Україні та країнах Східної Європи, Кавказу та Центральної Азії. Ми робимо промоцію цих програм: беремо участь у різних ярмарках чи проектах або самі організовуємо промо-тури містами України та інших країн. Були в Єревані, Алмати, Бішкеку, Ташкенті, Самарканді, зустрічалися зі студентами та розповідали про свій досвід: що потрібно робити, щоб отримати стипендію, що відбувається після того, коли ти закінчуєш виш. Це не тільки технічні питання, наприклад, як заповнити заявку, а більше про світогляд: навіщо тобі це потрібно. Якщо людина хоче зробити перший крок та досягти успіху, треба їй пояснити, що цей крок потрібно робити усвідомлено. Не просто вирватися з країни та поїхати до казкового світу достатку та благополуччя, а все ж розуміти, навіщо тобі цей шанс, що ти з ним будеш робити і як застосовувати далі в своєму житті.

Ми тісно співпрацюємо з делегацією ЄС, беремо участь у різноманітних проектах, промо європейських цінностей та свого досвіду життя в Європі. Зустрічаємося з різними міністерствами. Зокрема, з офісом віце-прем’єрки з питань євроінтеграції Іванни Климпуш-Цинцадзе ми спілкувалися на тему освіти, більшої мобільності не тільки з боку українців в Європу, а й про те, що ми можемо зробити для іміджу України в очах європейських студентів. Говорили про реформи в системі освіти і про те, що можна змінити в наших вишах.

До участі в програмі я ніколи не подорожував літаком, і поїздка до університету Бергена була першим перельотом у моєму житті. Тепер я подорожую кожні два місяці. Ця мобільність інерційна, зупинитися дуже важко.

Також я допомагаю організовувати pre-departure orientations: зустрічі для нових студентів, де ми розповідаємо, як адаптуватися до умов та навчання в європейських вишах. Посли ЄС, представники посольств європейських країн та офісу Erasmus+ розповідають про дану стипендію на конкретних прикладах та пояснюють, які кроки потрібно зробити. В 2013 році мені це дуже допомогло. І вже три роки я, будучи випускником, допомагаю новим студентам отримати цей перший досвід та організувати релокацію. Так само працюємо з випускниками, адже для нас дуже важливо – спілкуватися, ділитися досвідом, результатами, успіхом, це нас мотивує. Тому регулярно, раз на декілька місяців, ми організовуємо зустрічі та обмінюємося можливостями, вакансіями, проектами.

Інколи виникають проблеми з визнанням європейських дипломів – не зважаючи на те, що ми є частиною Болонського процесу. Особливо на державній службі. Тому наша задача – підняти розголос, якщо хтось стикається з проблемою нострифікації цих дипломів або будь-якими іншими проблемами. За допомогою наших партнерів, делегацій, посольств, інституцій, де працюють наші випускники, ми можемо провести advocacy campaign і підняти ці та інші проблеми на високий рівень, розповісти про них та допомогти вирішити.

Чек-ліст абітурієнта

Майбутнім студентам я порекомендував би визначитися із програмою зі списку Erasmus або інших програм. Тобто спочатку окреслити горизонт можливостей, знайти ті напрями, які найбільш цікаві. Існує дуже хороший збірник «Навчайся в Європі», його можна знайти на сайті офісу Erasmus+. В ньому є всі стипендії європейських країн. Далі можна сконтактувати з випускниками цих програм і поспілкуватися з ними. Адже вони мають реальний досвід, і це дає розуміння, чи треба тобі вступати на цю програму, і що потрібно робити, аби досягти успіху.

Знання мови – не найважливіший критерій, і не те, чого треба боятися. Якщо ваше володіння мовою не на найвищому рівні, це не буде проблемою, треба лише скласти на певний мінімум. І оскільки процес підготовки та сертифікації займає багато часу, я б радив раніше записуватися на курси чи складання іспиту.

Головне – дотримуватися дедлайнів. Є чітка дата, і до неї треба бути готовим відправити всі документи. Адміністратори цих програм готові все роз’яснити, тому не варто боятися написати їм, подзвонити скайпом, якщо ви не знайшли випускника, до якого можна було б звернутися за консультацією. Найчастіше, особливо якщо це західноєвропейський університет, ви доволі швидко отримаєте відповідь.

Історія продовжується

Мені ще є куди рости професійно, розвивати свої лідерські якості. До участі в програмі я ніколи не подорожував літаком, і поїздка до університету Бергена була першим перельотом у моєму житті. Тепер я подорожую кожні два місяці. Ця мобільність інерційна, зупинитися дуже важко. В усіх студентів Erasmus є така професійна деформація. Ти пов’язаний зі світом, стаєш більш інтегрованим в спільноти, і це продовжується після випуску.

Можливо, через якийсь час я б хотів отримати досвід роботи в іншій країні. В рамках моєї компанії в тому числі. Проте не з метою емігрувати за будь-яку ціну, а попрацювати в міжнародному ком’юніті за кордоном, адже технології, які використовуються в Західній Європі, відрізняються. Мені хотілося б отримати новий досвід у аналітиці та роботі з Big Data та розвивати його в Україні. Освітня програма закінчилася, проте принцип «І чужого научайтесь, і свого не цурайтесь» житиме зі мною і далі.

* Інформаційна кампанія «Євроінтеграція: сила можливостей» здійснюється Офісом Віце-прем’єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України за підтримки ЄС та проекту Association4U.

Читайте еще: Холод на експорт: операційний директор компанії «Айсберг» Дар’я Антоненко – про те, як український виробник задає стандарти якості для світу