Про рідкісну професію ткача, традиції в сучасній обгортці та час на прибутковість: інтерв’ю із засновницями бренду килимів Zv’yazani

Редакція онлайн-журналу The Point продовжує рубрику «Підприємці». Наші герої − українські виробники, які діляться своїм досвідом у галузі, розповідають про конкуренцію на вітчизняному ринку та як влаштований їхній бізнес зсередини.

Сьогодні у рубриці – засновниці українського бренду Zv’yazani Наталія Осауленко та Ольга Каретникова-Котягіна, які займаються створенням килимів ручної роботи. Вони розповіли, як і з чого починався бізнес, про труднощі пошуку працівників та про те, чому тканий килим не може бути спонтанною покупкою.

Про народження ідеї та запуск виробництва

– Бренду Zv’yazani у лютому 2019 року виповнився рівно рік. Як ви починали і чому обрали саме килими?

Наталія Осауленко: Особисто мені хотілося урізноманітнити те, чим я займалася на той момент. У мене був свій текстильний цех, і я саме думала, чим розширити асортимент. Якось ми з Ольгою їхали разом додому після зустрічі на каву. Ольга сказала: «Я подумую про те, щоб зайнятися килимами». Я відповіла: «Ти знаєш, у мене теж була така ідея». Ми вирішили: чому б ні? Так з’явилися Zv’yazani.

Ольга Каретникова-Котягіна: Я в той період саме шукала тканий килим за моїм дизайном додому. Задача виявилася нелегкою. Я витратила багато часу на пошуки майстра, але бажаного результату так і не отримала. Якось розповіла про цю проблему Наталці, а вона зізналася, що давно думає запустити проект, пов’язаний із текстильним декоруванням будинку. Ось так ми вирішили, що маємо майже неосвоєну (в сучасному розумінні) нішу, і в цьому напрямку можна рухатися.

– Ольга, а чим ви займалися до того? Чи був у вас досвід ведення бізнесу раніше?

Ольга: За освітою я журналіст і працювала в журналістиці понад 10 років. Також паралельно мала бренд одягу, але поки призупинила цей проект, прагнучи внести в нього зміни, перетворити його на монобренд та запустити з Наталею швейний цех, аби не залежати від підрядників з відшиву.

– Наталю, у вас до того вже було налагоджене виробництво, тому почати було легше?

Наталія: Насправді це виробництво ніякого відношення до килимів не має. У мене невеликий швейний цех, який займається відшивом одягу для барів та ресторанів. Тому сказати, що у нас була налагоджена система, не можна. Ми починали абсолютно з нуля: організовували процес, шукали людей, устаткування, сировину.

Про пошук ткачів та підрядників за кордоном

– Що саме виявилося найважчим?

Ольга: Найважче – знайти потрібних людей. У нас мало ткачів, здатних працювати на виробництві. Професія майже зникла. Для прикладу, щороку Інститут Бойчука (Київська державна академія декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука. – Ред.) випускає лише п’ять студентів факультету ткацтва. Цього року і цих 5 не набрали.

Звісно, майстри є: люди, які отримали професію в спадок і які люблять цю справу. Однак, мало тих, хто мобільний, хто розуміє чіткі вимоги клієнта і роботу на виробництві. Хто не скаже нам: «Ой, давайте після свят» або «Я таке не ткав/ла».

Нам нещодавно написали: мовляв, вказуючи на те, що ми відроджуємо ткацтво, ми ображаємо ткачів, які ще працюють в Україні. Ми з великою повагою ставимося до них, але не боїмося сказати, що одна справа – ткати вдома, і зовсім інша – утримувати два виробництва та просувати продукт за межі України. Підприємств, які займаються тканими килимами ручної роботи – одиниці. Підприємств, які роблять це крізь призму традицій, осучаснюючи український орнамент, адаптуючи те, що робили наші предки, під сучасний інтер’єр, – аж одне. Я впевнена, що з часом ситуація зміниться, бо ремесло набуває популярності, і ми це бачимо із запитів на роботу та навчання.

– Як все-таки вдалося найти ткачів?

Наталія: Ми подумали, що зможемо знайти підрядників за кордоном. Для цього поїхали в Індію, Марокко. Сподівалися там домовитися про виробництво. Але це виявилося не надто доброю ідеєю. Адже доставка килима з-за кордону дуже здорожчує сам виріб. До того ж, ти не контролюєш процес виробництва. В результаті килим може виявитись абсолютно не таким, як ти його замовляв. Тому від цієї ідеї ми відмовилися і повернулися до створення килимів в Україні.

Ткачів шукали у соцмережах, у відповідних групах та спільнотах, зідзвонювалися з різними людьми. І врешті нам самі написали дівчата із Косова, побачивши наші пости у Facebook. Написали, що навчаються в Інституті прикладних мистецтв і хотіли би з нами співпрацювати. Ось так потроху ми зібрали колектив і відкрили дві майстерні: одну – в Косові Івано-Франківської області, другу – в Києві.

Про суми на старті та темпи виробництва

– Скільки коштів ви вклали у дві майстерні на початку їхньої роботи?

Ольга: В майстерню в Косові ми вклали близько $2000 доларів. Майже одразу запустилося виробництво в Києві, на яке пішло $3000-4000.

Звісно, у підсумку виробництва потягли значно більші витрати. Ми не сподівалися на це, адже думали, що обійдемося кількома тисячами і почнемо з легких килимків та гуцульських доріжок. Але з’явився запит на складні роботи, і виникла потреба розширення, тому весь прибуток ми вкладали в проект.

Сьогодні ситуація незмінна: через розвиток ми постійно потребуємо більших об’ємів та більшої кількості працівників. Перед новорічними святами у нас склалася ситуація, коли замовлення ми ставили в графік на два місяці наперед, оскільки бракувало рук. Паралельно ми займаємося просуванням бренду, виходом на міжнародний ринок, адже значна частина клієнтів – іноземці. Тому зараз, коли ми згадуємо початок і наші фінансові плани, то лише посміхаємося.

– А загалом скільки коштує найбазовіше обладнання для старту, щоб почати виготовляти килими?

Наталія: Можна купити дерев’яний старий станок на ринку або за оголошенням за 100-300 доларів. Щоб виготовити свій станок, важливо знайти хорошого підрядника. Це коштуватиме від 500 доларів, залежно від того, буде це прилад з дерева чи металу. А для повноцінної майстерні їх потрібно кілька штук. Ми частково купували готові станки, а частково замовляли їх виготовлення. Зараз у двох майстернях у нас сім станків.

– Скільки килимів виготовляєте на місяць?

Наталія: У нас зараз виготовляється чотири килима одночасно. Терміни залежать від розміру виробу, його малюнку. Килим з геометричним орнаментом можна створити за 3-4 тижні. А є художні ілюстрації розміром 2 на 2 метри, на які часу йде вдвічі більше. Також є різні способи ткання. Наприклад, горизонтальні і вертикальні станки, які працюють у різних темпах. На даний момент переважна більшість наших килимів створюється за період до двох місяців.

– Яку сировину використовуєте і де її купуєте?

Наталія: Сировина – це вовна. Купуємо нитку українських виробників. Якщо немає потрібних кольорів, фарбуємо нитки самі. Звісно, можна ткати із закордонної сировини, але це дуже впливатиме на вартість виробу.

Про просування бренду, клієнтів та інтер’єри під килими

– Як ви заявляли про свій бренд на перших порах, щоб поширити інформацію про себе і знайти перших клієнтів?

Ольга: Коли ми запускалися, до бренду була прикута значна увага ЗМІ, адже ми робили щось принципово нове. Коли вперше вийшов текст про Zv’yazani, нам в особисті повідомлення і на сторінки бренду прийшло безліч повідомлень, в яких люди писали: «Дякую за те, що творите», або Яка ж красива праця» і.т.д. Ми думаємо, що також зіграла свою роль філософія бренду – подавати традиції в сучасній «обгортці». І це не має вигляду шароварщини, адже навіть старовинні узори ми дещо видозмінюємо.

Окрім того, ми одразу почали працювати з відомими ілюстраторами України, показуючи, що навіть живопис можна втілити в килимі. Зокрема, невдовзі презентуємо нову колекцію, створену спільно з художницею Христиною Гайдамакою за підтримки музею Гончара.

Наталія: Зараз у нас працюють сторінки бренду в Instagram та Facebook. Також є сайт. Ми мінімально вкладаємо кошти у рекламу. Платимо лише за хостинг сайту, фото нових килимів – знімаємо їх у студії, в інтер’єрі.

Також часто звертаються з проханням написати про нас профільні і лайфстайл-журнали. Це ще один спосіб поширення інформації про нас.

– Хтось займається окремо просуванням бренду?

Ольга: Зараз у нас в штаті є людина, яка займається піаром. Ми побували на виставках в Бельгії та Німеччині, готуємося до Франції. Найближчим часом почнемо співпрацю із компанією, яка займається просуванням в діджитал та прописує стратегію розвитку в цьому напрямку.

– В які інтер’єри найкраще вписуються ваші килими?

Наталія: Тут варіанти можуть бути різними. Наші килими дуже виразні і часто стають центральними об’єктами в інтер’єрі. Тобто, люди нерідко вибирають інший декор саме під килим. Але загалом килими ручної роботи – це не спонтанна покупка. Їх варто купувати «під щось».

– Хто ваші клієнти зараз?

Ольга: Це дуже різноманітні люди, але об’єднані розумінням вартості ручної праці, повагою до традицій, з дуже чітко сформованим смаком і розумінням, що потрібно для їхнього будинку, офісу і.т.д. Часто замовлення роблять художники, які хочуть мати килим з власним малюнком.

Наталія: Часто пишуть ті, хто живе за кордоном. У нас є клієнти з Бельгії, Нідерландів, з Великої Британії. Недавно відправили килим у Штати, у Вашингтон. Здебільшого замовляє наша діаспора.

– Як пересилаєте вироби за кордон?

Наталія: Класичними способами: «Укрпошта», посилки DHL. В сучасному світі з цим проблем немає ніяких. Ми маємо власну фірмову упаковку килимів, плюс – килим потім замотується у спеціальний поліетилен.

Про час на власну справу та прибутковість

– Чи поєднуєте ви ведення бізнесу з якоюсь іншою діяльністю?

Ольга: Коли ми тільки починали, я ще працювала журналістом. Однак Zv’yazani швидко набирав обертів. І майже одразу стало зрозуміло, що бути задіяною і там, і там, не вийде. Я поговорила з родиною, і ми вирішили, що я займатимусь власною справою.

Зараз ця справа займає майже весь мій час, адже на сьогоднішній день у нас працює понад 20 працівників, і щодня ми з Наталкою вирішуємо проблеми двох виробництв: від створення умов праці до її оплати, спілкуємося з клієнтами, плануємо розвиток бренду, відвідуємо виставки.

Зараз я запускаю ще один проект, пов’язаний із заміною поліетиленових пакетів на еко, а також виробництво, яке займатиметься пошивом спецодягу.

– Бізнес вже почав приносити прибуток?

Наталія: Ні, зараз ми тільки вкладаємо у нього. Думаю, до моменту, коли ми вийдемо на прибутковість, має пройти ще близько року. Для цього нам потрібно збільшити об’єми, потужності, зробити виробництво безперебійним, а попит на товар – постійним. Тому що килими подобаються багатьом, але за рахунок високої собівартості – і ціна відповідна. Також добре буде вийти на європейський ринок, але для цього теж потрібен час.

Моє текстильне виробництво поки допомагає як «підтримка штанів». Воно частково перекриває мої витрати як партнера бренду Zv’yazani. Також ми підтримуємо бренд на кошти від продажу килимів та за наші особисті заощадження.

– Багато людей вважають, що відкрити бізнес в Україні важко, адже на заваді стоїть весь державний апарат і безліч бюрократичних перепон. Як у вас було?

– Із жодними бюрократичними моментами ми не стикалися: відкрили підприємство, зареєстрували торгову марку – і все.

Попередні випуски:

1. Про гастрономічний бізнес по-українськи, стартовий капітал, крафт та мас-маркет: інтерв’ю із засновником бренду «Димне м’ясо» Тарасом Парандієм

2. О химии, «комфортных» запахах, масс-маркете и правилах подбора парфюма: интервью с парфюмером и основателем BZ Parfums Богданом Зубченко

3. О стартовом капитале, простой мотивации и почему минимализм окрыляет: интервью с основателями бренда изделий из кожи The Wings

4. Об американском опыте, поисках художников в Instagram и фабрике против хендмейда: интервью с основателями украинского бренда пледов Woolkrafts

5. «В день открытия у меня было два кредита, а в кошельке осталось только 100 гривен»: интервью с основательницей сети быстрого питания Furgoneta Аллой Овсянниковой

6. Про найчесніший одяг, лайфстайл-бізнес, піжамні вечірки та лояльність: інтерв’ю із засновницею українського бренду одягу для дому, сну та відпочинку Balcony Garment Катериною Бойко

7. О главном условии актуальности, «болезни Наполеона» и 300 000 платьев: интервью с основательницей украинского бренда одежды VOVK Татьяной Семенченко

8. Про правило зворотного зв’язку, помилку як точку для розвитку та слова-табу: інтерв’ю зі співзасновницею українського бренду взуття та аксесуарів Kachorovska Аліною Очеретяною

9. О селф-мейд клиентах, вечных костюмах и старте в период кризиса: интервью с основательницей мастерской Indposhiv Катериной Возиановой

10. О культуре потребления, «ударных» вкусах и бизнесе ради развития: интервью с основателем бренда натурального мороженого «Умка» Вячеславом Шестаковским