День автомобіліста та дорожника щороку відзначають в останню неділю жовтня. Цьогоріч свято припало на 25 жовтня. У цей день заведено вітати всіх, хто хоч якось причетний до автомобіля та дороги. Проте найбільше це свято стосується тих, хто щодня крутить кермо, за будь-якої погоди забезпечує утримання та ремонт автодоріг, без кого ми щодня не уявляємо свого життя – водії громадського транспорту, далекобійники, таксисти, вантажоперевізники тощо.


Напередодні Дня автомобіліста та дорожника ми поспілкувалися з двома представниками професії, які розповіли нам про її вибір, складнощі, з якими стикаються водії, пандемічні виклики та натхнення від своєї справи.


Петро Ковальчук, водій міського автобуса у Красилові, Хмельницька область


Петро Ковальчук


Про вибір на все життя


У далекі 80-ті роки після закінчення школи перед тим, як йти служити до лав Радянської Армії військовий комісаріат направив на чотири місяці в ДТСААФ на навчання на водія вантажного автомобіля. В армії ці навички мені не знадобилися. Проте коли повернувся зі служби, отримав ще водійське посвідчення на керування автобусом і пішов працювати водієм автобуса на міський маршрут у Хмельницькому. Пізніше працював водієм в пожежній частині. Потім на деякий час відійшов від професії і вже минулого року повернувся на посаду водія комунального автобуса в місті Красилів.


Про біль водія


Найважче в професії водія – це зима і морози, незалежно чи то автобус, чи вантажний чи пожежний автомобіль.


На теперішній роботі є чимало важких моментів, до яких вже звик, як от ранній підйом чи постійна готовність замінити колегу, що раптом зійшов з маршруту на ремонт. Часом трапляються і непередбачувані стресові ситуації, після яких хочеться все кинути. Але, на щастя, такого мало.


Про натхнення від роботи


Водіння – це психологічна допомога, антистрес та заряд енергії в одній пігулці.


На тепер я працюю водієм міського комунального автобуса, тож постійно спілкуюся з людьми. Багато постійних пасажирів вітаються, коли зустрічають у місті, бабусі пригощають пиріжками. Робота та цікаве спілкування надихають, особливо, коли розумієш, що полегшуєш життя іншим своєю працею.


Про виклики 2020 року


Цей рік – важкий для всіх, і для водіїв також. Пандемія внесла свої корективи в роботу комунального транспорту – важко і пасажирам і водіям. Але набагато важче було, коли автобуси не їздили, ми сумували за пасажирами, а вони – за перевагами громадського транспорту.


Ірина Перегрим, далекобійниця


Ірина Перегрим


Про сімейний підряд


Мене ще зі школи цікавили машини. Завжди був потяг до них, мріяла їздити на авто. Після другого курсу зустріла свого майбутнього чоловіка, який і навчив повністю водити, Окрім того, я часто була біля нього, коли він ремонтував свою машину, вчилася, і з часом почала йому допомагати. Після одруження чоловік поїхав в рейс. Я дуже сумувала, було важко і нестерпно. Одного разу він мене взяв з собою, і там все почалося: я спробувала поїздити і зрозуміла, що ось воно те, чого хочу! Вже легкових машин мені було мало. І я почала робити все, що потрібно для того, аби працювати далекобійницею.


Тому є два фактори, які вплинули на мій вибір: кохання та любов до великої машини!


Про найважче у професії


Найважчим для мене було навчання на Код 95,оскільки він був польською мовою. І хоч я і живу за 50 км від кордону, та мови їхньої не знала, лише декілька елементарних слів. А тут приїхала на навчання, усе нове і чуже, і ще й чоловік поїхав в рейс. Тож мені довелося розмовляти самій польською з викладачем (принаймні пробувати), читати лекції цією мовою. Перші дні це було справжнє пекло. Я сиділа і кожне слово перекладала на перекладачі, а це займало неабияк багато часу. Вночі плакала і думала, що зараз здамся і на цьому все… Але потім знову стискала кулаки і йшла. І за чотири дні все почало ставати легше. Мова почала даватися і стало легко розмовляти, перекладач вже майже не використовувала.


А найважче в професії водія для мене – це неможливість спланувати свій день. Особливо в подвійному екіпажі. Часто день у нас розпочинається о 01:00 ночі, а вечеря о 12:00 дня. Думаєш собі, плануєш щось на завтрашній день, але дуже рідко виходить дотриматися цього. А ще важко для водія чекати.


Про кумедні випадки


До тепер згадуємо з чоловіком, як в Австрії рахувала возики. Десь неправильно порахувала кількість в одному стовпчику і помножила той стовпчик на загальну кількість. Сума, звичайно, вийшла не та, яка мала бути. Австрієць дав документи, де була більша кількість. Звичайно, я почала сперечатися. Він, бідака, і так доказував, і так, а я не піддавалася. Він мусив тоді залізти в фуру на ті возики і ще раз все зі мною перераховувати. І тут я побачила, де промахнулася. Я перепросила, а він сказав лиш: «Oh, that women!» І ми тоді ще всі троє довго сміялися.


Про кайф від роботи


Як би це не банально не звучало, люблю свою професію, тому що вона класна! Ті, хто сів за кермо цього велетенського автомобіля зрозуміють цю любов.


Важко уявити, який це кайф, їздити на такій «бандурі»! Доставляти товар! А ще це можливість бачити інші країни з різних сторін.


Про щоденні виклики та натхнення.


2020 – дуже неприємний рік, але на роботі в цілому все було добре. Чого не скажеш про щоденні проблеми. Я веду блог у Facebook тому постійно стикаюся з незадоволеними своїм життям коментаторами. Вони починають вказувати, ким я повинна працювати, як виглядати та лізуть в особисте життя. Проте я навчилась не реагувати на подібного роду «розумників». Разом з усім цим негативом є неймовірно велика кількість добрих повідомлень і коментарів! Саме у таких добрих людях я знаходжу підтримку, відчуваю любов і саме вони мене надихають.


Переглянути вакансії “Водій”


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб читати найсвіжіші статті, брати участь в опитуваннях і дізнаватися про актуальні вакансії!